Спадщина божевілля

— Ти не можеш відчинити двері сам. Твердиня тебе не слухається, — Каліда не запитувала, стверджувала. — Усі ці роки ви жили як миші в покинутому господарями домі. Як це — день у день торкатися могутності, здатної зробити тебе майже всесильним, і не мати змоги нею скористатися?
— О, ти зрозумієш мене як ніхто, сестрице, — Варлен вдивлявся в її обличчя з лукавою проникливістю. — Ти все життя прожила зв'язана контролем Немира. Він поділився з тобою силою, але не дозволив стати її володаркою. Зорн тільки почав вчити тебе ходити по вугіллю, не обпікаючи ніг.
Він задумливо погладив косу й злегка прижмурився:
— Я пам'ятаю твого мага-всезнайка. У той час він був лише спритним учнем Старійшини. Услужлива тиха тінь чужої величі, що жадібно вбирає кожну крихту знань. Перспективний негідник. Ти вже здогадуєшся, заради чого він насправді привів тебе в цю твердиню? — кривавий погляд уколов кпином: — Можеш відмовитися отримати відповідь зараз, тоді маг поставить тебе перед фактом пізніше, коли це буде вигідно йому.
— А зараз це вигідно тобі.
— Нам, сестрице. Без твоїх можливостей я так і залишуся мишею, яка мріє помститися кішці. Разом ми не просто вб'ємо Старійшин, ми стремо їхній Кодекс і станемо єдиними господарями цього світу. До речі, ти вже думала, що робити з магами Великої Ради після того, як захопиш Цитадель? Чи... у цьому теж покладаєшся на викрутливого книжника? Втримувати в вузді інших Обраних — теж завдання не з простих... Сподіваєшся на грубу силу?
Варлен не квапив. Закинувши наживку, він чекав, спостерігаючи за реакцією з цікавістю дослідника. Безчасся зануреної в морок твердині навчило його терпінню. Обрана з досадою визнала, що досі кінцевою точкою її шляху була Цитадель. Мета здавалася настільки далекою, що будувати плани управління складною системою всередині обсидіанових веж не спадало на думку. Розуміння того, що в Зорна такий план уже явно був, повернуло Каліді відчуття нашийника настільки осяжне, що вона мимоволі поправила комір камзола, який став тісним. Істота навпроти, з кров'ю та походженням такими ж каламутними, як і в неї, виглядала союзником зрозумілішим, ніж той, хто цю кров змішував.
— Центральні ворота четвертого ярусу відчиняти не будемо, там вартові, — холодний розрахунок диктував необхідність отримати інформацію раніше за книжника. Противага тій блискучій брехні, яку маг, за словами Брана, приховував у своїй сумці. — Веди до одного з бічних входів. Зорн відчує, що я віддала наказ твердині. Нехай пошукає нас.
— Одне твоє слово — і він загубиться в лабіринтах твердині назавжди.
Не пихата демонстрація своїх можливостей — пропозиція, від буднічного тону якої холодок пробіг спиною. Варлен ковзав, кутаючись у напівморок галереї. Каліда йшла за ним у шлейфі зі холодної смерті. Кожен крок тривожив на кам'яних плитах не віковий пил, а тлін незахороненої ненависті.
— Оціни іронію, Калідо, — після низки переходів і вузьких сходів він зупинився перед кованими дверима, запечатаними рунами. — Маг стане бранцем своїх бажань там само, де ми колись були бранцями його амбіцій. Хіба це не красиво?
— У цьому є своя принада, як і в будь-якій казці. Можна вбити бойового мага, але щоб підкорити його своїй волі, потрібно бути Старійшиною.
Каліда приклала долоню в рукавичці до замка й відчула покірний імпульс у відповідь на свій мовчазний наказ. Важкі двері піддалися неохоче. Енергетичні жили в стінах загули й налилися сяйвом, проводжаючи їх углиб ярусу.
— Або тобою, — Варлен обернувся, зблиснувши хижою перлиною вишкілу. — Щоразу, дозволяючи спрямовувати свою міць, ти торкаєшся не чіпких пальців книжника, ти тримаєш у руках душу Зорна. Подивись...
Штовхнувши великі двостулкові двері, Варлен із невловимою стрімкістю примари опинився посередині розлогої зали. Від різкого руху поли мантії злетіли рваними крилами, налякавши порох часу, що осів на кожному предметі в моторошній кузні життів. Покоряючись прискореному диханню Обраної, світло спалахнуло яскравіше, пронизуючи граніт від підлоги до склепінчастої стелі. Вирвана з небуття, лабораторія Старійшин постала перед ними в усій своїй чудовищній наготі. Місце, де маленькі тіла ламали й перекроювали на полірованих дошках столів під акомпанемент заклинань і дзвін скляних колб, зараз порожніх, але зберігавших пам'ять живої крові. Сувора впорядкованість обстановки, вивірена прагматичність інструментів свідчили про байдужість тих, хто ними користувався. Крики відбивалися від моноліту стін, так і не досягнувши сердець чародіїв, які проміняли почуття на безликі формули. Ледве встигши народитися, долі стікали жолобами в дошках, назавжди гублячись у темряві отворів у підлозі. У майстерні розумного м'яса небагато хто вижив, набагато більшій кількості пощастило померти.
Варлен розкинув руки, широким жестом вказуючи на джерело своїх страждань, стаючи максимально відкритим і беззахисним. Високо піднявши голову, він дивився на Каліду з відвертістю жертви, яка повстала з могили, щоб розповісти про жорстокість свого ката.
— Ми були першими чернетками Старійшин, — сухий і крихкий, як кірка на запеченій рані, голос наповнив тишу гіркотою. — Замість імен нас позначали номерками, як речі на складі. Особливо запеклих тримали в клітках. Тих, кого вважали вдалими варіантами, навіть учили, щоб зрозуміти, наскільки ми розумні. З божевільною одержимістю вони знову і знову змішували іскри істот, які за стінами цієї лабораторії не торкнулися б одна одної інакше, ніж із огидою або керовані голодом.
   Відчуваючи, як повітря дряпає пересохле горло, Каліда стежила за тим, як він несквапливо підійшов до столу й провів пальцями по жолобу, позначеному темними патьоками. Кігті прошкрябали борозни в товстому шарі пилу.
— Я годинами просиджував тут, дослухаючись до себе й намагаючись зрозуміти, чого я хочу більше: випити чиєсь життя до самого денця чи захоплюватися піснею вітру в кроні дерев, коли крізь листя просвічує місяць і... У цей момент кров у жилах закипає, прориваючись виттям крізь зціплені ікла. Я так і не розгадав секрет свого сплаву. А він був тут! — Варлен викривальним жестом указав на стіл, заставлений шеренгою колб і реторт. — Книги! Вони записували кожну свою дію і кожен наш стогін. Ми майже дісталися до них тоді...
Стиснувши кулак, чоловік із досадою погрозив ворогові, прихованому в його спогадах. Потім повільно розслабився, опустивши голову, знову переживаючи давню поразку.
— Вони думають, що вбили нас усіх. Багато хто справді заплатив життям за своє бажання бути вільним. Старійшини забрали свої записи, тих напівкровок, яких порахували безпечними для себе, і втекли. — У багрянці погляду сколихнулася суміш ревнощів і заздрощів. — Вони скроїли вас уже за іншими лекалами. Не просто оголосили Обраними, визнавши найкращими своїми творіннями. Ні. Вони дали вам імена. Ви стали їхніми дітьми, а ми завжди були лише худобою.
— Калічили нас у різних твердинях, але на однакових столах, Варлене, — відчеканила Каліда. — І якщо ти ім'я вибрав собі сам, то мене нарекли не як улюблену доньку, а як бойовий меч. Ти закінчив себе жаліти чи ми продовжимо з'ясовувати, з ким доля обійшлася несправедливіше?
Варлен хмикнув, задумливо пограв шкіряними ременями на столі, від чого в Обраної мивоволі занили зап'ястя, і кинув із удаваною безтурботністю:
— Віддай мені мага й записи Старійшин, коли захопиш Цитадель.
— Усього лише? — Каліда звела брову. — Не продешевив? Зорн, безумовно, підлюка, але я не можу оплачувати магом його рівня твою жагу помсти. Може, погодишся повідривати лапки іншому членові Великої Ради? Упевнена, книжник був тут не єдиним підмайстром Старійшин.
— Ти припускаєшся помилки творців, сестрице, недооцінюючи мене, — майже промуркотів Варлен. — Я не вбити його хочу. Я збираюся втілити в реальність його таємну мрію.
Трохи схиливши голову, Обрана з сумнівом вдивлялася в прозоре обличчя напівкровки.
— Вирішуєш, чи не звар'ював я? — тихий сміх ідеально зростався зі злими вогниками в очах. — Він поклав око на ці лабораторії, Калідо. Ти запустила їх для нього. Принаймні, Зорн у це вірить. Ти ж можеш змусити його працювати на нас.
— Після всього, що ти сам пережив, хочеш шматувати дитячі тіла й душі, посівши місце Старійшин?
— Посісти місце свого творця, перехопивши його різець, — чи це не найсолодша помста? — вигукнув Варлен. Здивований виразом крижаної гидливості на її обличчі, він продовжив: — Дивно, що ти так не вважаєш. Чистоплуйство для Обраної — незвичайний гандж. Мабуть, абсолютної досконалості старцям домогтися не вдалося. Але для тебе в мене знайдеться інший аргумент.
Варлен зробив крок у її бік, і Каліда виразно склала руки на наверші меча, відчуваючи нудотний спазм у шлунку від його близькості.
— Звичайні напівкровки можуть плодити собі подібних, Калідо. Ми ж, істоти вищого порядку, наближені до Старійшин, були позбавлені цього права. Ще одна розкіш нормальності, яку в нас відібрали. У нас немає минулого, ми дерева без коріння. Жоден народ не приймає нашу брудну кров. Єдина можливість прожити життя не результатом експерименту, безслідно згинувши у вічності, — це заснувати й продовжити свій рід. Це наше майбутнє.
Кожне негучне слово краплею розплавленого свинцю припікало до розуму Обраної. Вона сглотнула ком у горлі, відвівши погляд.
— Інакше все, що ти зараз робиш, не більше ніж самообман. Безглузда біганина з мечем. Хотіла залишатися благородною? Не треба було вбивати Немира! Зберігала б вірність до кінця, — бачачи, як судомно вона схопилася за руків'я, Варлен безстрашно ступив ближче. — А якщо вже вбила, могла втекти сама. Навіщо потягнула за собою напівкровок? Навіщо пообіцяла новий дім диким? Навіщо гра в коаліцію та плани на Цитадель? Якщо вас, Обраних, усього п'ятеро, ваших солдатів до смішного мало, а за кордонами земель Старійшин чекає справжній монстр у вигляді Братства Світла! Як тільки тебе не стане, як тільки перестане битися серце останнього Обраного, усе завалиться. Зорн це розуміє, тому не робить ставку тільки на тебе одну, хоч би якою сильною ти була.
Каліда відступила. Обернувшись, вона сперлася руками об стіл, не знаходячи в собі сил дивитися на правду, що застигла перед нею в оболонці істоти, яка знайшла в собі сили самостійно вибрати ім'я.
— Ну, і хто тепер жаліє себе? — без кпину, з жорстким розумінням циніка запитав Варлен. — Ти зробила свій вибір, перерізавши горло Немиру. Крок за кроком ти підтверджуєш прийняте рішення. То, може, знімеш остаточно ремені зі своїх зап'ясть?
Миттєвості тягнулися довше, ніж страшні години, проведені в муках на вологому від крові столі. Каліда не пам'ятала подробиць, свідомість милосердно стерла деталі, залишивши відгомін жаху хлюпатися на задвірках пам'яті. Світло в залі потьмяніло. Затаїлася темрява в грудях, придушена важкими й гучними ударами серця.
— Нам не потрібно повторювати їхні помилки, Калідо, — він не зрушив з місця, але слова, здавалося, пролунали над самим її вухом. — Ми не зобов'язані успадковувати божевілля Старійшин. Ти зможеш подивитися на мене і на своє відображення в дзеркалі без нудоти.
Зробивши глибокий вдих, Обрана придушила тремтіння в пальцях, перехопивши рятівний меч.
— Одного не можу зрозуміти, — вона повернулася до Варлена. З коридору доносилася важка хода солдатів. — Навіщо ти намагався вбити Лікку в арсеналі?
Його тонкі губи розтягнулися в змовницькій усмішці. Проклятий «братик» розумів усе занадто добре.
— Я був там, але дверей не чіпав. Твердиня мене не слухає, сама знаєш.
У залу зайшов Зорн у супроводі Гракха та кількох напівкровок із арбалетами напоготові. Камінь на посоху мага випромінював зеленкаве сяйво, на пальцях тремтіло тріпотливе марево бойового закляття. Зустрівшись поглядом із Калідою, книжник розгублено зупинився, ошпарений  пекучо-холодною люттю в її очах. Зустріч із ожилим минулим в особі Варлена миттєво зв'язалася в його думках із гнівом Обраної. Зорн гарячково намагався вловити суть розмови за вбивчою рішучістю на її обличчі та злісним вишкіреним торжеством напівкровки.
— Вибери собі іншого, — недбало кинула Обрана й додала, обдарувавши напівкровку тінню його ж хижої усмішки: — Забирай хоч усіх, але цей — мій.
— Як скажеш, сестрице, через це ми з тобою точно не посваримося, — Варлен приклав руку до серця й злегка вклонився. — Зорне, друже, виглядаєш... потерпаним життям. Сподіваюся, не настільки, щоб не згадати свого... підопічного?
Він явно насолоджувався тим, як маг чіпляється за втікаючі ниті контролю. І було чим. Ніколи раніше Каліда не бачила Зорна настільки розгубленим. Хвалена витримка пішла тріщинами й осипалася черепками перетриманого в печі глиняного глека. Закляття розсіялося, так і не вціливши в мету, посох слугував банальною опорою для людини, у якої одним махом вибили ґрунт з-під ніг.
— Чудово, вас знайомити не треба, — резюмувала Обрана, оцінивши реакцію мага. — Капітане, це Варлен, наш новий союзник. Він буде намісником твердині, коли ми вирушимо далі. Приберіть пастки.
Капітан відповів Каліді суворим несхваленням, анітрохи не ніяковіючи під важкістю погляду. Старий воїн рішуче засудив її поодиноку прогулянку й утримався від коментаря тільки з поваги до статусу командира. Варлен удостоївся оцінювального погляду професійного вбивці, який скептично відзначив кожну вразливу точку на його жилавому тілі.
Уже біля виходу вона кинула Зорну не обертаючись:
— Ти потрібен мені, книжнику. Зараз.