Нелюбимі діти пітьми

Відлуння кроків Брана вмерло під склепіннями коридору. Надійне тепло його руки зігрівало серце боязкою надією на те, що вірність і обов'язок переважать впертість. Каліда оперлася на перила, безцільно вдивляючись у лабіринт печер. Безжиттєвий, студений граніт під пальцями повертав тверезість розуму. Необхідність служити буфером між магом і диким перетворилася на тяжку повинність. Вона гірко посміхнулася. Розкол назрівав усередині власного загону — і це ще до того, як вона почала збирати коаліцію Обраних, свідомо сплітаючи гадюк у вузол, що сочиться отрутою. Хто б міг подумати, що принциповість і чесність можуть послужити опорою ще ненадійнішою, ніж інтриги й цинізм. Виявляється, стабільність — це лише точний список розцінок на відданість твоїх союзників. Поки хтось не зможе заплатити більше. Щирий союз тримається не на золоті та амбіціях. Його надійність лежить у єдності мети й методів її досягнення. Втім, щойно ти наступиш на горло переконанням своїх соратників, вони можуть перетворитися на найнепримиренніших твоїх ворогів.
Каліда витягла з-за пояса рукавички й одягла їх не поспішаючи, з особливою ретельністю, приховуючи шрами на кистях. Відчуття чужого погляду змусило підібратися, вивченим рухом схопившись за ефес меча. Він стояв на нижніх сходах, що вели з тераси на четвертий ярус. Зухвалий виклик в очах, що виблискували темним глянцем загуслої крові, можливо, справив би належне враження в інший час, але зараз Обрана зустріла його з ожесточеним задоволенням. Якщо істота й далі дотримуватиметься тактики нахабної провокації, у неї з’явиться шанс зірвати на ньому накопичене роздратування.
Незнайомець велично пройшов на нижню галерею, сховавшись з поля зору. Спускаючись слідом за ним, Каліда прислухалася до своїх відчуттів. Запах застарілої смерті. Саме те, про що згадував Бран, повернувшись із розвідки в перший день. Солодкувато-гнилостний аромат непохитної правди. Смерть. Єдина, кого неможливо обіграти. Каліда оголила меч. Широке лезо безпристрасно відбило світло енергетичних жил у стінах. Сяйво слухняно супроводжувало Обрану, тоді як навколо істоти зберігався напівморок. Фортеця ніби не помічала його присутності.
— Хто ти? — вона окреслила вістрям клинка комір мантії, явно запозиченої в одних із покоїв Старійшин.
— Ти не хочеш знати, хто я. Ти хочеш зрозуміти, хто ти.
— Ой, не починай. З мене вистачить одного заносчивого мага-всезнайки. Якщо будеш продовжувати в тому ж дусі, бесіда в нас не складеться.
Губи зі слідами свіжої крові розпливлися в тонкій, хижій посмішці, оголюючи дрібні, гострі зуби та довгі верхні ікла. Красивий і відштовхуючий одночасно. Заплетене у вільну косу попелясто-сіре волосся лежало на плечі, відтіняючи бліду, настільки тонку шкіру, що під нею виразно проступала сітка сизих капілярів. Чоловік справляв враження скляної посудини, наповненої чистим високомір’ям.
— Якщо хочеш жити, переконай мене, що твоїм обідом не став один із моїх солдатів.
— Ми й парою фраз не обмінялися, а ти вже мене недооцінюєш, — мелодійно розсміявся незнакомець. — Один сумнівний перекус смердючою псиною не вартий того, щоб ти нацькувала на мене своїх іщейок. — Він злегка нахилився, ігноруючи зброю, повільно, з видимою насолодою втягуючи повітря поруч із Калідою. — Я віддаю перевагу чомусь більш... вишуканому.
— Недооцінюю? — скептично посміхнулася Обрана. — Ти настільки передбачуваний у своєму вампірському позерстві, що сам себе знецінюєш.
Притиснувши лезо до його шиї, вона рішуче взялася за вузьке підборіддя і шумно принюхалася.
— Забагато величності для того, хто щойно випив... Щура? — Каліда відштовхнула його обличчя. — Досить розвішувати цінники, ти не заради цього ходиш за мною тінню.
— Ти пила кров мага і насміхаєшся з того, хто не погребував щуром? — плотоядне вишкірення стало ширшим, наливаючись знущанням. — Дуже в дусі Старійшин.
— Як і шпигувати, ховаючись по закапелках, — визнання того, що він підслуховував нещодавню Раду, не робило цей день приємнішим. — Ми з тобою нелюбимі діти одних батьків, міг би по-братськи зазирнути на вогник.
— Нелюбимі й невдячні, — він нахилив голову набік, з допитливим прищуром вдивляючись в обличчя Обраної. — Твій кишеньковий перевертень сказав правду, ти вбила Старійшину?
— Перерізала йому горло, — безбарвним голосом просвітила вона.
— А з тобою цікаво, сестричко, — хмикнула істота, перетравлюючи відповідь.
— І це в мене ще немає настрою. Братику. — Каліда вимовила це слово з натиском. Родинність через лабораторії магів не робила його становище менш небезпечним. — Будемо згадувати наше «райдужне» дитинство чи є теми важливіші?
— Що може бути важливішим за неоплачений борг? Ти, схоже, викреслила зі списку одного з п’яти моїх злісних боржників. Я почуваюся... певною мірою зобов’язаним.
— Вважай це подарунком на честь нашого знайомства. Хочеш, пройдемося цим списком разом?
— Такий твій план? Розправитися зі Старійшинами, маючи під рукою загін зі ста п’ятдесяти перевертнів і одного мага? Красиве самогубство, — чоловік кивнув зі скорботним схваленням.
— Є ще інші Обрані. Моїх сил вистачить, щоб залучити їх на свій бік.
Чоловік плавно провів кінчиками перлинно-білих кігтів по металу, слідуючи за гравіюванням із рун. Потім акуратно, двома пальцями відвів клинок убік. Обрана опустила меч перед собою, склавши руки на руків’ї.
— Якщо ви вийдете звідси й доберетеся до них живими, — вагомо проронив він. — Можна вислизнути від Інквізиторів, вони шукають чорну кішку в темній кімнаті. Але тих, хто цю кімнату побудував і може обшарити її навіть наосліп, ви не обдурите.
— Це складно буде зробити без допомоги того, хто роками обшарював тут кожну щілину, обнюхуючи студений слід ворогів, до яких не може дотягнутися, — погодилася Каліда, відчуваючи, як можливість зірвати на комусь злість стрімко переплавляється на щось куди цікавіше.
— Я без жодних ревнощів поступлюся тобі задоволенням розкрити решту чотирьох горлянок, — витончені кисті злетіли долонями вгору, підтверджуючи абсолютну незацікавленість. — Тільки моя допомога коштує дорожче, ніж пара літрів тухлої старечої крові.
— Чого ж ти хочеш?
— Тобі потрібна Цитадель, а мені — ця фортеця.
— Не занадто просторо для одного? — Обрана підняла брову, віддаючи належне нахабству співрозмовника.
— Хто сказав, що я один? Хоча нас, звісно, не так багато, як хотілося б мені та як було б вигідно нам обом.
— Мені починає подобатися хід твоїх думок, і це «нам» звучить багатообіцяюче. Тільки одних обіцянок недостатньо. Як думаєш довести мені свою корисність?
— Ми допоможемо вам вибратися з Чорного Лісу, обійшовши засідки.
Каліда посміхнулася і похитала головою з виглядом людини, що знається на торгах.
— Цього вистачить, щоб я не дозволила своїм диким розвіяти нудьгу, ганяючи вас коридорами фортеці. Якщо ти підіймаєш ставки, бажаючи стати тут повноправним володарем і моїм союзником, зволь відповідати... Як, до речі, тебе звати?
— Варлен, — чоловік зчепив пальці перед собою й окинув її поглядом з ніг до голови, вирішуючи, чи вартий результат вкладених зусиль. — Яка ціна твоєї довіри?
— Стільки ти не заплатиш. Хоча б тому, що сам нікому не довіряєш. Але стати ближчим до мене, ніж будь-який Обраний, можеш. Не переймайся, я не вимагатиму життя твоїх людей. Нацькуй Інквізиторів на загін карателів. Впевнена, діяти, прикриваючись тінями, вам не вперше.
— Припустімо, так ти позбудешся посланців Цитаделі, їх не так багато. Залишаться Інквізитори, які викличуть підмогу з Бастіону Істинних.
— Тих, хто виживе, зачистять мої хлопці, кликати на допомогу буде нікому. Поки Братство зрозуміє, у чому справа, ми будемо вже далеко і без докучливого хвоста з переслідувачів.
Каліда майже фізично відчула полегшення від можливості не просто вирватися з фортеці, а позбутися, нарешті, задушливих лещат переслідувачів.
— Я починаю пройматися братськими почуттями, сестрице, — Варлен змовницьки підморгнув. Рука на мить зникла у складках мантії й випірнула, ховаючи щось у кулаці. — Тому, мабуть, зроблю перший внесок у наше невеличке спільне підприємство.
Він розтиснув пальці, і на гладкій, практично позбавленій ліній долоні Обрана побачила кругле дзеркало в простій золотій оправі. Задоволений спантеличеним виразом її обличчя, чоловік із видимим задоволенням пояснив:
— Мої розвідники знайшли це біля одного із запасних виходів фортеці. Такі дрібнички, знаєш, просто так у хащах на пеньках не ростуть, — криваві зіниці чіпко стежили за її реакцією. — Здогадуєшся, хто й навіщо його там залишив?
Каліда взяла дзеркало, уникаючи відображатися в ньому. Перевернула — радше машинально, ніж справді сподіваючись знайти підказку. Послання і без того було вельми красномовним. Дурне скельце безцеремонно вклинилося в щойно вдало складений план, заявляючи про присутність ще одного гравця в цій партії.
— Покажеш на схемі, біля якого саме виходу його знайшли.
— Звісно, — майже проспівав Варлен, задоволений справленим ефектом. — Це саме той вихід, який чомусь прогледіли карателі Цитаделі.
Почекавши, поки вона сховає дзеркало в кишеню, а меч — у піхви, чоловік продовжив:
— Четвертий ярус відкриєш?
— Кинь, у вас напевно є шляхи в обхід воріт, — пирхнула Каліда.
— Так. Тільки панам не випадає користуватися щурячими норами. Крім того, — він зробив багатозначну паузу і, подавшись уперед, тихо запитав: — Невже тобі не хочеться побачити, з чого все почалося?
Вона зволікала з відповіддю, розглядаючи дивного «братика» — невелика пауза перед тим, як чергова істина зробить її світ складнішим, а шлях — звивистішим.