Смак попелу та влади

Напівкровка, поставлений Гракхом для охорони виходу на терасу, обернувся на тихий шелест за спиною, коли Каліда вийшла з покоїв. Він оторопіло застиг, забувши, навіщо знаходиться в цьому коридорі, силячись упізнати у витонченій пані свого закованого в броню та шкіру командира. За масивною постаттю солдата в глибині внутрішньої печери Обрана вловила навіть не рух — ледь помітну зміну у відтінках напівтемряви. Вдруге це вже не лякало, а дратувало. Не звертаючи уваги на стража, що нервово витягнувся по стійці «струнко», вона підійшла ближче й методично обнишпорила кожен доступний погляду темний закаулок. Безрезультатно. Обрана не звикла почуватися мішенню для невидимого спостерігача, і ця невідомість будила в ній глуху злість.
— Не зводь очей з печер, солдате. У цих стінах тіні можуть скласти тобі неочікувану компанію.
Туфлі крали звук кроків, безшумно ступаючи кам’яними плитами. Сукня м’якими складками стікала по фігурі, підлаштовуючись під стрімку ходу, у кожному русі розкриваючи впевнену грацію хижачки. Дихати на повні груди, підставляючи напівоголені плечі холодному протягу, виявилося п’янко приємно. Спина, не обтяжена вагою сталі, набула особливої гордовитої прямоти, від чого підборіддя саме собою звелося з легким викликом. Власне захоплене усвідомлення правильності змін відбилося на вустах легкою, глузливою напівпосмішкою.
Увійшовши до Зали Рад, Каліда не сповільнила крок ні на секунду, зупинившись лише на чолі столу. Вона пройшла повз низку склепінчастих арок, що відкривали вид на печери. Розслаблені рухи видавали впевненість господині, яка не просто пробудила фортецю від сну, а привласнила собі кожен зал, широкий сходовий марш, ярус. Торкнувшись пальцями відполірованої до дзеркального блиску стільниці з темного мармуру, Обрана по черзі подивилася на чоловіків, збираючи колекцію з їхніх реакцій.
На вустах Зорна, який встиг переодягтися в чорну мантію з червоним підбоєм, завмер заготовлений комплімент. Він виглядав як підпалювач, що втратив контроль над вогняною стихією, захоплений небезпечним азартним захватом. Миттєво підлаштовуючись під ситуацію, із затаєною в кутиках губ задоволеною усмішкою, маг відважив витончений уклін і підкреслено неквапливо наповнив вином її келих.
Бран не витримав її випробувального погляду. Він звик захищати жінку в бою з ельфами, йти заради неї проти зграї, бачити її в обладунках, що спить на корінні біля багаття, але не знав, як дивитися на ту, що виставляє вразливість жіночності як зброю. Дикий, який ще вчора тримав Каліду за руку, допомагаючи вгамувати шалений морок магії, зараз ніяково опустив очі просто тому, що вона надто глибоко зітхнула в цій відвертій сукні. Перевертень залишався в поношеній формі Цитаделі, прикриваючись нею, ніби щитом від давлячої розкоші підземної фортеці.
Старий капітан лагідним рухом одернув камзол, взятий на складі, і стримано вклонився. Гракх, який був наставником Обраної і пам’ятав її норовливою дівчиною, прийняв зміну форми, але не суті свого командира, з філософським спокоєм. Він був тим, хто виходжував її — змучену, але не зламану після жорстоких покарань Старійшин — і бачив єдине незмінно важливе в Каліді: характер.
Ватажок диких вловив головне безпомилковим звіриним чуттям. Влада і сила, хоч як би вони виглядали, змусили Рагнара піти за Обраною. Каліда в Гнилій Гаті, обліплена тванню; у форпості, одягнена в лахміття диких; і зараз, у незрозумілому, чужому вбранні — пахла для нього однаково: потужністю, що обіцяла його людям свободу та покровительство. У своїй практичності перевертень не відставав від Ліккі, хоча залишився вірним грубому одягу Гаті.
Каліда виразно перевела погляд з Рагнара на Гракха. Процес приручення диких ризикував затягнутися, слід було швидше об’єднати їх із напівкровками загону не лише метою, а й спільною формою. Що раніше вони звикнуть до думки, що мають діяти як єдине ціле, то ефективніше битимуться. Капітан розуміюче кивнув і опустився у велике різьблене крісло з вальяжною впевненістю маститого вовка.
— Отже, панове, вельмишановний книжник хотів пожартувати над нами, пообіцявши укриття в покинутих каменоломнях, натомість привівши нас у справжню підземну фортецю. На біду, у Старійшин почуття гумору виявилося в рази тоншим і витонченішим, а вміння приховувати свої плани перевершило самовпевнену пролазливість деяких членів Великої Ради, — Обрана злегка нахилила голову, обдавши мага колючим знущанням. У відповідь Зорн сіпнув кутиком губ у подобі усмішки і розвів руками. — На складах і в арсеналі ми всі бачили зброю та обмундирування у відмінній цілісності, у кількості, достатній, щоб спорядити невелику армію. Дотошні старці не розкидаються ресурсами, і фортеця вже точно не забута. Погана новина полягає в тому, що коли ми так виразно розвіяли за вітром форпост, це полум’я побачили не лише в Бастіоні Істинних, а й у Цитаделі. Впевнена, Старійшини вже склали один плюс один і зрозуміли, що єдине місце, куди нас міг привести маг, — це старі виробки. Загін карателів, напевно, на шляху сюди з теплим, дружнім візитом. Хороша новина полягає в тому, що вони не єдині мріють укласти нас в обійми. Ми на території Братства Світла і розворушили справжнє осине гніздо Інквізиторів, які прочісують околиці вздовж і впоперек. Старійшини уникали вступати в конфлікт із Братством навіть на землях Цитаделі, тут — поготів будуть обережні, боячись видати таємницю свого схрону. Ми можемо розраховувати не на спробу штурму з боку карателів, а на засідки біля виходів, що теж не радує.
— Або нам можуть дозволити вийти і підставлять під удар Інквізиторів, — Гракх замислено відбив пальцями рваний ритм на різьбленому підлокітнику крісла.
— Хороша ідея, я б так і зробила, — Каліда відсалютувала капітану келихом і пригубила вино, що виявилося рідкісно міцною гидотою.
— Виходить, ми в пастці? — нахмурився Рагнар. Він стояв біля сусіднього столу, на якому розкинулася об’ємна карта, виконана з майстерною деталізацією. Масивна рука перевертня спочивала на Рівнинах Вічної Зорі, за якийсь дюйм від Бастіону Обраних, столиці Братства.
— Я б сказав, в облозі, — поправив Зорн, вмощуючись у кріслі по праву руку від Обраної. Він закинув ногу на ногу, відпив вина і поморщився. — Неправильно розбавили, замало води. Гракху, якщо хлопці запиватимуть вечерю цим, ми отримаємо дуже щасливий, але абсолютно небоєздатний загін.
— Отримають вино після того, як закінчать перевірку ярусів та ревізію складів. Тоді я зможу точно сказати, скільки ми можемо тут просидіти, якщо нас не почнуть викурювати за допомогою магії.
— За це не переймайся, — усміхнувся Зорн. — Ми не можемо перекроїти план фортеці, але легко змінимо структуру оборонних заклинань, Старійшини втратять до них ключ. Тим більше що маги Цитаделі не можуть діяти тут на повну силу, не привертаючи увагу Світлих.
— Не розганяйся так, любий. Ти теж не зможеш використовувати свої чари занадто відкрито. Дзеркальний щит, що відбиває нашу магію всередину фортеці, був гарний, коли Старійшини сиділи тут тихо, як миші. Чого не скажеш про нас. Інквізитори розуміють, що далеко піти ми не могли і все ще десь у Чорному Лісі.
Каліда опустилася в крісло на чолі столу. Зробивши ковток, вона спробувала приховати ніяковість від пильного погляду Брана. Перевертень застиг живим докором зліва від неї, склавши руки на грудях. Спокій Обраної та мага плеснув масла на тліючі вуглини його роздратування.
— Будемо просто сидіти і вдавати, що все саме так і задумувалося? — похмуро запитав Бран.
— З невеликою поправкою на обставини, все саме так, як ми й планували, — незворушно відповів Зорн, примудряючись, будучи в кріслі, дивитися на перевертня зверхньо, чим розгнівав його ще сильніше.
— Що ти називаєш обставинами, книжнику? Молот Інквізиції чи ковадло карателів, між якими ми застрягли?
— У житті не повірю, що ти злякався опинитися сталлю в руках коваля, Бране. Ти ж не забув, що саме так кують мечі? — холодно осадила його Каліда.
— А якщо коваль помилився? Або, гірше того, діяв навмисно? — Дикий подався вперед. Його жовтий, гострий погляд голодного звіра був прикутий до мага. — Ти ж не просто член Великої Ради магів, ти був правою рукою Немира, ти жив у цих кам’яних норах раніше, книжнику, ти не міг не знати про те, що Старійшини залишили тут таємний плацдарм. Ти хитро сплітаєш тенета: два слова брехні, одне слово правди. Кожного разу на крок попереду, хоча мить тому ховався в тіні за спиною, ніби знаєш щось, чого не знають інші.
— Навколо та навколо зараз ходиш ти, дикий, — Зорн ліниво погойдував келихом, спостерігаючи за тим, як вино забарвлює скло багрянцем. — Скажи прямо, у чому ти мене звинувачуєш?
Бран сперся об стільницю, впиваючись у мармур пальцями.
— Ти навмисно привів нас сюди, чудово знаючи про наслідки, — сиплим від стримуваного гніву голосом промовив перевертень. — Дешевий фокус з вогняною вовчою головою в небі, так, щоб усі обов’язково помітили — це точно в твоєму дусі. Ти не залишив Гнилій Гаті шансу на виживання! Міг би впоратися скромніше, але тобі потрібно було нацькувати Інквізиторів на перевертнів і змусити Обрану спуститися за тобою в ці прокляті катакомби.
Поставивши лікті на підлокітники, Каліда тримала келих кінчиками пальців, не кліпаючи дивлячись на дикого.
— І замкнути її тут? — усміхнувся маг, як і раніше захоплений вивченням напою. — Навіщо?
— Її потужність, книжнику, — оскалився Бран. — Ти підеш на все, щоб підпорядкувати і контролювати Обрану. Вона скинула нашийник, вбивши Старійшину, але ти тієї ж миті накинув новий. Я бачив це в хатині, коли ти переконав її випити твою кров і відмовитися від свободи диких. Потім ти не залишив їй вибору у форпості і по дорозі сюди змусив використовувати силу так, як було потрібно тобі. Все заради того, щоб затягти в Рунну Залу. Твоя мета — стати єдиним незамінним для неї.
Каліда зробила великий ковток, щоб позбутися раптової сухості в горлі, навіть не помітивши обпікаючої міцності вина.
— З якою дивовижною легкістю ти позбавляєш мене тієї самої незалежності, про яку з такою пристрастю говориш, Бране, — негучний голос прозвучав оманливо спокійно.
Повільним, плинним рухом вона поставила келих на стіл і, відкинувшись на спинку крісла, подивилася на перевертня з якоюсь відстороненою цікавістю.
— Я обрала кров Зорна, щоб не ховатися в хащах, як Торвальд зараз, а увійти господаркою в Цитадель, коли прийде час. Ти правильно сказав: я Обрана, а не дика вовчиця, і ніколи нею не була, — з кожним новим словом голос Каліди наливався свинцем. — Це я наказала Зорну спалити форпост і зробити це якомога виразніше. Дуже шкода, що ти побачив лише дешевий фокус. Тому що обсидіанове полум’я в небі — це був мій оскал, адресований світові. По дорозі сюди я свідомо поставила мага на край безодні, щоб загін зміг непоміченим сховатися у виробках. Що до Рунної Зали...
Каліда зустрілася поглядом із Зорном, який стежив за нею із затаєним задоволенням і гордістю естета, що отримав доступ до витвору мистецтва рідкісної краси.
— Мої люди в безпеці, озброєні та ситі. Якщо для цього мені потрібен маг, значить, так тому й бути.
— Попіл Гаті на твоїй совісті, Калідо, — з гіркотою видихнув перевертень.
— Гать була приречена ще до того, як Обрана ступила на її настили, — несподівано вступив Рагнар. Він став поруч із кріслом Зорна, природна противага дикій силі Брана. — Сядь і охолонь, хлопче. Мені теж не подобається те, що вона зробила, але я не шкодую про це. Іноді доводиться спалити дім, заражений чорною пліснявою, щоб його господарі не задихнулися уві сні. Навіть якщо вони дуже люблять свої стіни. Каліда могла піти на добровільне заклання у форпост, підкорившись упертій сліпоті ватажків, але Інквізитори все одно прийшли б за нашими шкірами.
— Це вино забористіше за будь-яку брагу, — зауважила Каліда, бачачи, як Бран переклав келих з руки в руку і стиснув кулак. — Гракху, що ти скажеш?
Старий капітан, який займав увесь цей час позицію мовчазного спостерігача, випростався у кріслі.
— Скажу, що вам не можна пити разом. Твоя мета — це моя мета, командире, і претензії у мене не до твоїх методів, а до цих двох кобелів, — він дивився на Брана із Зорном з утомленою зверхністю людини, що звикла бачити суть, заховану за лушпинням яскравих емоцій. — Ось вже хто справді потребує нашийників.
Порівняння виявилося настільки влучним, що Каліда, яка встигла прикластися до напою, зовсім не велично пирхнула вином, розсміявшись так дзвінко і щиро, що Бран розслабив кулак, Зорн перестав люто стискати підлокітники, а Гракх з Рагнаром перезирнулися з розуміючою усмішкою. Сміх, якого ці склепіння не чули сотню років, розбив крихкий лід напруги, і осколки розтанули на дні келихів. Кожен встиг зробити по ковтку, поки вона, нарешті, відсміялася.
— Ну, гарячі... хлопці, — вона знову ледь не зірвалася в регіт, втираючи сльози з порозовілих від рум’янцю щік. — На цьому тема нашийників і повідків закрита, Бране. Значення має тільки те, що мені потрібна Цитадель, а диким — новий дім, у який Рагнар та інші приведуть свої сім’ї з глухих хащів Чорного Лісу. Платити за це доведеться не золотом і навіть не кров’ю.
Каліда піднялася, і зала раптом зрадницьки хитнулася. Зорн виявився моторнішим, миттєво опинившись поруч і підтримавши її під лікоть.
— Мабуть, на сьогодні вина досить, — підсумувала вона, з досадою розуміючи, що так само твердо і прямо, як увійшла, назад у покої без Зорна повернутися не зможе.
— Наступного разу, влаштовуючи розбірки, закушувати не забувайте, — хохотнув Гракх. Капітан поклав важку долоню на плече Брана, утримуючи його на місці, і додав: — Достав командира в покої, маг, і пам’ятай: ми довіряємо тобі найцінніше.