Залізо, що пам'ятає кров

Каліда прислухалася до того, як мірний гул пробудженої фортеці поступово затихає у свідомості, стаючи ледь вловимим фоном її нового життя. Зорн стояв навпроти, неймовірно самовдоволений, з очима, що палали тією самою гордою ситістю, яка буває лише після вдалого полювання. Злегка нахиливши голову, вона по-новому поглянула на співучасника і провокатора своєї могутності. Найнеприємнішим було те, що зухвала самовпевненість мага виявилася цілком виправданою, і він це чудово знав. Вони застигли на лезі одного клинка, готові або продовжити цей танець разом, або зірватися.
— Тепер, коли фортеця зітхнула на повні груди, варто поглянути на твої нові володіння, люба, — голос Зорна звучав обволікаюче м’яко, з незмінним присмаком отруйної іронії. — Цей ярус приховує найцінніше: покої Старійшин, бібліотеку, Залу Рад — таку, якою вона була до того, як перетворилася на брилу обсидіанового льоду в Цитаделі.
— Добре, що в нас із тобою різні уявлення про те, що цінне, любий, — спокійно зауважила Обрана, ігноруючи інтимність його тону.
Вона пошукала поглядом тих, хто був душею і кров’ю її фундаменту. Гракх. Незламна скеля спокою в ідеальному штормі обставин. Зараз він здавався трохи суворішим і уважнішим, оцінивши масштаб і наслідки того, що сталося на його очах. Він подивився на неї зі стійкістю справжнього фаталіста, випростався і скупим, чітким жестом ударив себе в груди, салютуючи Обраній. Півкровки, витягнувшись по стійці струнко, наслідували його приклад, віддаючи шану лідеру, що підкорив своїй волі не просто магію, а гранітного монстра.
Бран стояв найближче. Він важко дихав, вловлюючи повітря, що змінилося під дією чарів: надто правильне, надто зручне для дикого, що звик до сплутаності лісового дурману. Він дивився на Каліду з сумішшю тривоги і захопленого полегшення. Руки, що стиснули руків’я меча, свідчили про те, що цього разу маг ризикував отримати не просто удар на відмаш. Перевертні, які не знали муштри й дисципліни, вкинуті у світ чужої, нищівної магії, відступили до стін, що стали несподівано теплими й живими. Дехто вхопився за зброю. Рагнар тримався впевненіше за інших, але це явно давалося йому з великими зусиллями. Позаду нього маячила Лікка. У гарячково палаючих жовтих очах страх суперничав із захопленням. Під важким поглядом Обраної перевертні боязко й невпевнено повторили жест півкровок, остаточно визнаючи нового командира.
— Запорошені фоліанти не нагодують людей і не замінять стріли, Зорне, — її спокійний, діловий тон із легкістю приземлив велич моменту до простої необхідності знати, що сьогодні буде на вечерю. — Капітане, йдемо перевіряти склади й арсенал. Подивимося, що тут залишилося, крім сяйва і привидів минулого.
Вона глянула на Зорна впритул, даючи зрозуміти, що рішення не підлягає обговоренню.
— Ми не будемо обживати бастіон, починаючи зі спалень, любий.
Посмішка книжника стала тоншою, а в очах промайнула повага, густо замішана на досаді: Каліда перехопила ініціативу, залишаючи магу роль провідника сили, але не дозволяючи приймати рішення за неї.
— Як скажеш, — він відважив підкреслено витончений уклін, прибравши посох за спину. — Арсенал так арсенал.
На другий рівень вони спускалися, знайомлячись заново зі своїм вимушеним прихистком. Якщо в цьому дивовижному місці й залишилися тіні, то тільки вплетені в химерний візерунок золотих енергетичних ліній, що пронизували весь простір печер. За перилами широких сходів погляд більше не потопав у глибокому мороці з ледь вгадуваними силуетами споруд. Те, що здавалося безглуздим нагромадженням, підсвічене могутністю п’яти іскор, постало витонченою, продуманою архітектурою внутрішньої фортеці.
— Ну і ну!.. — зачаровано вигукнула Лікка. Її голос дзвоном срібла розсипався у великому просторі. — У нас тепер є своя Цитадель!
— Подобається? — підначив дівчину Зорн.
— Жартуєш? Ні бруду, ні смороду, ні гидкої мряки, від якої пліснява всюди, навіть у волоссі! Тут... Тут жити хочеться!
— Це ти ще до купальні не дісталася, з гарячою водою з підземних джерел, — маг підкинув дров у полум’я її радості.
— Чого ж ти мовчав? — відгукнулася Каліда з посмішкою. — Я б тоді не з арсеналів почала. Втрачаєш хватку, любий.
Вона повернулася до книжника і краєм ока вловила рух у глибині печери. Щось на межі видимого, лише натяк, від якого холодок пробіг по спині. Придивившись уважніше, вона не знайшла, за що зачепитися поглядом. Фортеця випромінювала безтурботний спокій. Зорн не запитував. Він миттєво посерйознішав і озирнувся.
— Ви що? — здивувалася Лікка.
— Нічого. Але поодинці ніхто більше ходити не буде, — відрізала Обрана.
Гракх і Рагнар навіть не обернулися. Важке дихання Брана за спиною стало трохи ближчим, а Лікка почала вдивлятися в химерну гру тіней і світла з хижою цікавістю. Досвідчені воїни не потребували пояснень. Напружена готовність читалася в кожному жесті.
Арсенал і склад, що виявилися складною системою великих залів, зустріли їх жорстким порядком і педантичністю, у яких без труднощів вгадувалася рука Старійшин. Тут вже порядкували півкровки, діловито розкриваючи ящики й методично перевіряючи їхній вміст. У повітря сірими хмаринками злітав роками ніким не потривожений пил. Дикі ошаліло перебирали зброю, спеціально створену під кігті та міць перевертнів. Їхні широкі долоні самі лягали на руків’я, буквально зливаючись із вороненими клинками. Уздовж стін шеренгами вишикувалися стелажі зі списами, бойовими сокирами, алебардами. Увагу Каліди привернув дивний на вигляд метал, що не блищав, а поглинав магічне світло стін. Вона підняла важку двосторонню сокиру зі смолисто-чорним лезом, покресленим химерною рунною в’яззю, відчувши в пальцях слабке поколювання від чарів. Поруч Бран взяв спис із наконечником із того ж сплаву, зважив у руці, перехопив зручніше.
— Сплав обсидіану з драконячим металом, — задумливо промовив Зорн, розглядаючи зброю. — Для цих лез ельфійські силки тонші за павутину, а захисні заклинання не міцніші за пергамент.
Обрана пильно подивилася на мага і пішла вздовж коридору з ящиків та стелажів, періодично зупиняючись і вказуючи на маркування.
— Болти для арбалетів із сірчаного сланцю. Наконечники крихкі й ламкі. Людина відбудеться запаленням рани, а ось у тілі ельфа він розлетиться на сотні гострих, як голки, уламків, випалюючи жертву зсередини, — слухняно відповідав книжник, слідуючи за Калідою. — Тут мечі з білого золота. Рану людини припече розпеченим металом. Кров ельфа змусить закипіти в жилах.
Гракх наполовину витягнув меч, оглянув тьмяно блискуче білувате лезо і, з різким клацанням загнавши клинок назад, важко глянув на мага. Каліда вже стояла біля чергового ящика. Бран відкрив кришку і дістав широкий, що виливав багрянцем і був вкритий зеленою патиною, серп.
— «Жнець смерті» з чистої червоної міді, насиченої кислотою. Людині, крім опіку, додасть судоми. Ельфа миттєво паралізує, серце завмре, не встигнувши зробити й кількох ударів.
Зорн усе більше хмурнішав у міру того, як вони просувалися вперед.
— Калідо, ти ж знаєш, що означає це маркування.
— Знаю, — кивнула вона. — Але я хочу, щоб ти сам озвучив те, що я досі бачила тільки в сховищах Цитаделі.
Деякий час вона йшла, відзначаючи поглядом знаки на ящиках, і зупинилася біля низки бочок. Двоє півкровок звично вибили одну з них, за рукави дістали з піску кольчугу і з тріском струсили. Залізна сорочка виявилася без жодної цятки іржі.
— Можеш не пояснювати, любий. Ідемо далі.
У широких, присадкуватих скринях знайшлися воронені нагрудники, поножі та наручі, загорнуті в промаслену мішковину. Густо змащені жиром тьмяні шоломи пахли лавандою і полином, якими обробили їхню шкіряну підкладку. Кожен шолом спочивав в окремій комірці широких ящиків.
— Хоч зараз на голови надягай, — схвально хмикнув Гракх.
— Вражаюче, з якою винятковою дотошністю Старійшини кинули напризволяще не тільки розкіш цієї твердині, а й арсенал, здатний забезпечити потреби невеликої армії, — з холодною уїдливістю зауважила Обрана. — Дай-но вгадаю. Судячи з запаху дьогтю впереміш із травами, у наступному крилі складу ми знайдемо екіпірування. Відмінно. Приодягнемо диких, та й самі поносилися.
Вона по черзі подивилася на супутників. Гракх і Зорн уже все зрозуміли й стояли з абсолютно кам’яними обличчями, розуміючи, що солдатам знати правду не обов’язково. Бран хмурився, підозрюючи недобре, Рагнар же був явно радий такій кількості вбивчих сюрпризів для ельфів та якісній броні для своїх братів.
— Рагнаре, займися забезпеченням своїх хлопців. А ми перевіримо найстратегічніше місце, га? Без їжі солдати до поля бою не дійдуть. Оце буде вдача, якщо Старійшини забули тут щось їстівне.
Вони заглибилися в дальню секцію складу, яка не відкривалася десятки років. У нерухомому, крижаному повітрі дихання виривалося хмаринками пари. Каліда підійшла до низки великих дубових бочок. На їхніх залізних обручах іскрився чистий зимовий іній, з-під кришок струменіло ледь помітне блакитне світло.
— Це їстівне, Зорне?
— Треба ж, «Іній Забуття» ще тримається, — видихнув маг, торкнувшись пальцем обледенілого дерева. Блакитне сяйво м’яко пофарбувало його долоню. — Старійшини справді підійшли до свого... переселення з усією відповідальністю. Магічна сіль не втратила своєї сили. М’ясо всередині таке ж свіже, яким воно було в день, коли його сюди замкнули.
— Тоді й від спраги нам мучитися не доведеться, — вона зробила знак півкровкам.
Один із солдатів з труднощами вибив верхню пробку з масивної, окованої міддю бочки. Усі завмерли, очікуючи, що звідти бризне прокисла рідина, але з отвору вирвався густий, важкий дух виноградного сусла, від якого у Лікки, що стояла поруч, одразу затуманився погляд. Книжник зазирнув усередину й усміхнувся, побачивши темну, глянсову масу, що колихалася на дні.
— «Винний Мед», — пояснив він, підчіплюючи кінчиком кинджала густу, як патока, краплю. Вона потягнулася за лезом, наче деревна смола. — Бочки не протекли, бо текти нічому. Чари стиснули вино, прибрали зайву воду. Достатньо розвести чистою водою з джерел фортеці — і можна пити. Що менше води, то міцніше.
— Нехай Барх простежить за хлопцями, Гракху, щоб не запилися на радощах. А нам, панове, є що обговорити, і це поїло точно не буде зайвим. Я хочу бачити на раді Рагнара.
Обрана плеснула Зорна по плечу, прямуючи до виходу:
— Внизу, кажеш, є відповідне містечко для душевної бесіди, любий? — вона ковзнула поглядом по обличчю солдата: — Принесіть вечерю на третій ярус.