Розділ 7

Зі сходом сонця нічний кошмар розсіюється, ніби його й не було, залишаючи в душі лише тривожний осад. От не очікувала я, що настільки вразливою виявлюся. Це ж треба такому примаритися?! Хоча чому тут дивуватися? Вчорашній стрес знайшов вихід із підсвідомості, поєднавши найбільш емоційні моменти в таку ось безглузду кашу.

Зітхнувши, потягуюся, скидаючи із себе залишки дрімоти, і, повалявшись ще пару хвилин у ліжку, йду вмиватися.

Сенька ще спить, і я, проходячи повз її кімнату, з розчуленням милуюся маленькою рожевою п'яточкою, що визирає з-під ковдри. 

Ми давно вже спимо в різних спальнях. Причому це було рішення доньки, яка всі свої недовгі п'ять років не просто спала зі мною в одній кімнаті, а буквально жила в ній, бо ми використовували її і як вітальню, і як їдальню, і як ванну, а іноді навіть як кухню, готуючи в деяких випадках на маленькій електроплитці на одну конфорку. 

Дитина, яка ніколи не мала власного кутка, всіма кінцівками вчепилася в окреме місце проживання, утім, їй ніхто й не перечив.

Закінчивши гігієнічні процедури, спускаюся вниз і влаштовуюся за кухонним столом. У чашці в мене міцний чай, у руці булочка, і я готуюся розпочати сніданок. Сьогодні я прокинулася першою і цілком можу собі дозволити не поспішаючи поїсти перед роботою. А то останнім часом усе якось похапцем у мене.

Хвилин через двадцять з'являється Марі і відразу береться за куховарство. Я скільки не рвалася їй допомогти в цій нелегкій справі, але чула м'яку відмову, і незабаром перестала пропонувати свої послуги.

— Марі, а розкажіть мені, що це за лісма така? — вдавано байдуже цікавлюся, попиваючи свій напій. Особисто на мій погляд, усі симптоми скидаються на сказ. Але хто його знає.

Тітонька злегка підтискає губи, перевертаючи рум'яні оладки на сковороді.

— Лісма — це захворювання, що передається від ликасів до звичайних вовків, — немов знехотя починає вона. — Як правило, коли відбувається прорив, ликаси воліють шукати людську жертву, але якщо їх надто багато, можуть нападати й на інших тварин. Тоді такі звірі, на відміну від людей, стають не бездушними, а хворими на лісму.

Тобто це сказ, який переносять ликаси, виходить.

— А що буде, якщо така тварина нападе на людину? — тут-таки цікавлюся. Хочеться знати, чого мені вдалося уникнути.

— Ця людина теж, як і бездушні, не помирає. Але якщо в бездушних тіло продовжує жити, а душа і розум мертві, то у вкушених усе з точністю до навпаки. Вони повністю зберігають ясний глузд і живу душу, тоді як їхнє тіло просто гниє живцем. Повір, це страшно.

Та вже ж, вірю. Кошмар якийсь. Це виходить, від такої страшної долі мене й урятував чорний вовк. Але ж він вимазав мене в крові. Тілом пробігає мороз. А раптом я все-таки заразилася.

— Марі, — перелякано видушую із себе. — На мені була кров зараженого звіра. Я тепер захворію?

— Ні, — заспокоює мене співрозмовниця. — Для цього потрібно було б, щоб його слина у великій концентрації потрапила в кровотік. Якщо просто вимазатися, то зараження не відбудеться.

Відчуваючи, як з душі падає камінь, знову подумки дякую незвичайному захиснику. Хто ж він?

— Тітонько Марі, а у вас тут перевертні є? 

Брови Маріен здивовано піднімаються.

— А хто такі перевертні? 

Я прикушую губу, дивуючись із того, які дурниці мені в голову лізуть.

— Ну, це коли людина перетворюється на тварину, частіше на вовка, але може й на когось іншого, — намагаюся якомога зрозуміліше їй пояснити.

— Ні, перевертнів у нас немає, — заперечно хитає головою жінка. І додає: — Я навіть собі не уявляю, щоб таке було можливим.

Он як. Хто ж це тоді був? Ламаю голову, задумливо спостерігаючи за Химерою, який заходить на кухню. 

Кошеня ударними темпами на домашніх харчах перетворилось уже на здоровенного котяру, відчуваючи себе повноправним господарем у нашій скромній обителі. Не збрешу, якщо скажу, що за місяць він збільшився втричі, а то й учетверо. 

Марі відразу кидається частувати тваринку чимось смачненьким, а я йду збиратися на роботу. Хотілося б ще розпитати тітоньку про загадковий зв'язок Амадеуса і герцога, але мені вже час виходити, якщо хочу відкрити аптеку вчасно. Доведеться відкласти цю розмову на вечір, або самого майстра при нагоді допитати. Цікаво ж.

Сьогодні мені доведеться першу половину дня працювати самій, дядечко Маді вирушає в Рен по якийсь вельми рідкісний інгредієнт, який йому обіцяли підвезти ще минулого разу, коли ми там були.

В аптеці панує ідеальний порядок, а ще пахне травами та ліками. Із насолодою втягую носом знайомий аромат, який діє на мене заспокійливо, так, ніби я в дитинстві його відчувала. У глибокому-глибокому дитинстві, якого майже не пам'ятаю. Тільки от звідки там узятися подібним запахам, якщо батьки та знайомі до травництва зроду не мали стосунку.

Переодягаюся в робочий одяг і беруся до діла. До відкриття аптеки мені ще потрібно виготовити порцію гірчичників для містрис Ланкастер, у якої нещодавно був гіпертонічний криз, але, слава Богу, жінку вдалося врятувати.

А щойно закінчую роботу і відчиняю двері, на порозі вже бачу її синочка, який терпляче на мене чекає. Передаю хлопчикові гірчичники, загорнуті в спеціальну упаковку, що дозволяє тривалий час зберігати їхні лікувальні властивості.

— Томе, не забудь, — ще раз повторюю інструкції. — Ставити потрібно на потилицю, плечі, поперек і литки. І не більше п'ятнадцяти хвилин, щоб не було опіку. Повтори!

Хлопчисько слухняно відтараторює щойно почуті настанови і бігом пускається додому.

Будемо сподіватися, що дорогою ці знання в нього з голови не вилетять. Хоча Томас дуже тямущий підліток. Бідна містрис Ланкастер виховує його і маленьку донечку сама, та ще й страждає від підвищеного тиску. І ось нещодавно перепрацювала на роботі. Ледве вдалося врятувати.

Час до обіду пробігає досить швидко, я навіть встигаю сходити додому перекусити і зустріти Сеню зі школи. Саме так гордо донька іменувала невеликий дитячий заклад, де місцева вчителька займалася з дошкільнятами абеткою, арифметикою та іншими важливими завданнями для розвитку у формі ігор і веселих вправ, готуючи їх до «дорослої» школи, в яку вони повинні будуть піти восени.