Розділ 4

Поїздку плануємо на наступний день на світанку. Минулого разу вечірні сутінки нам зіграли на руку, то хай і ранкові теж допоможуть. Засиділася сестра в нашого дідуся...

Перетворюють мене на Сіршу всім гуртом. Навіть Сеня бере в цьому посильну участь. Мені дуже пощастило, що я невелика на зріст і цілком зійду за сухеньку стареньку. Але сестра Амадеуса значно об'ємніша. Доводиться одягнути чотири спідниці, закутати талію та груди пуховою хусткою, а зверху накинути сорочку і жакет. А потім ще й плащ.

Єсенію знову переконуємо погратися в хованки й сховатися під пледом у візку.

Я сідаю біля дядька Маді (він попросив так його називати з огляду на наші новонабуті родинні зв'язки), схиляю голову вперед і вдаю стареньку, що солодко дрімає.

Крізь щільний каптур чую, як Амадеус перекидається кількома фразами з вартою біля воріт, побіжно згадуючи, куди й по кого вирушає, заодно, мовляв, і сестру додому підкине. І ми благополучно покидаємо стіни Колчестера.

Дорога до Рена — сусіднього містечка, в якому сьогодні, на наше велике щастя, вирує ярмарок — займає близько двох годин. За цей час я встигаю трохи поспати, як і Єсенія, що благополучно задрімала під теплим пледом.

Біля гостинних воріт міста скупчилася чимала кількість візків, вершників і піших гостей. Скориставшись цим натовпом як прикриттям, я в прилеглому ліску безстрашно перетворююся знову на молоду, дещо старомодно, але цілком пристойно одягнену дівчину. Після цього ми безперешкодно минаємо варту, яка, як і очікувалося, зовсім не звертає на нас уваги.

Я ніколи не була на таких ярмарках, а Єсенія тим паче. Очі розбігаються від великої кількості людей, товарів, тварин. Звідусіль лунають крики, лайка, дзвінкий сміх, іржання коней, рохкання поросят, ґелґотання гусей та інші звуки тварин, привезених на продаж. Бігають діти, за ними обвішані сумками, мішками та кошиками батьки. На площі виступає балаган.

Сеня дивиться на весь цей бурхливий строкатий натовп і ледь не підстрибує від нетерпіння. Вона така мила маленька леді в дитячій сукні Фіони й нагадує мені Алісу з мультика. Для неї це все казка, чарівний сон або позапланові канікули в екзотичних краях. Пригода, якою можна потім похизуватися перед друзями. А на відсутність гаджетів і техніки вона не дуже зважає.

У нас і так не було ні планшета, ні сенсорного телефона, ні ноутбука. Щоправда, часом ми вмикали старенький телевізор із пузатим екраном. Але в доньки й так вистачає тут вражень. Тим паче, що в неї раптово з'явилися бабуся Марі та дідусь Маді, про яких вона так довго мріяла. Ну й сукні, точнісінько як у принцес. А яка маленька дівчинка від такого відмовиться?

Звісно, про те, що ми потрапили в паралельний світ, Єсенія знає, але ставиться до цього набагато легше, ніж я, — славнозвісна гнучка дитяча психіка. Ех, мені б таку!

Ми залишаємо візок біля заїжджого двору, де вже стоїть із десяток таких, як наш, і йдемо гуляти ярмарком. Насамперед Амадеус заходить до крамниці фармацевта й купує там якісь дуже важливі інгредієнти та ліки, а потім ми вирушаємо по одяг.

Мода в цьому світі чимось нагадує нашу кінця дев'ятнадцятого століття. Сукні та спідниці не дуже пишні, але обов'язково довгі, різноманітні капелюшки, хоча цілком пристойно ходити й без них. Як верхній одяг зазвичай використовують довгі плащі з каптурами, одягаючи під них, залежно від погоди, або легкі жакети, або тепліші варіанти.

Через півтори години, стомлені ходінням крамницями, ми звантажуємо наші пакунки на підводу, і Амадеус іде на заїжджий двір розраховуватися за стоянку. Я стою біля нашого візка, спершись на нього, і переводжу подих. От ніколи не любила шопінг. Як люди можуть знаходити в цьому задоволення? Єсенія крутиться біля мене, вимальовуючи щось у дорожній пилюці довгим прутиком.

Мені здається, що я на хвилину заплющую очі від утоми, але за цей час донька встигає зникнути. Тривога холодною рукою стискає моє серце. З жахом обводжу очима навколишній простір і трохи заспокоююсь, помічаючи, що вона поряд, намагається виманити кошеня. Але паніка накриває мене з новою силою, коли розумію, звідки Сеня намагається його виманити.