Глава 11

Рік потому

Джулія покинула ненависну закриту школу-пансіон в той самий день, коли директор власноруч на урочистості з такої нагоди вручив дипломи про закінчення старшої школи. Хтось із її однокласників подав документи до коледжів та університетів, а вона повернулася до маєтку Візерів, щоб виконати дану обіцянку ватажку клану. Ось тільки заміж у свої дев'ятнадцять Джулії зовсім не хотілося і тим паче так рано ставати матір'ю. …Але прокляті правила не залишали їй іншого вибору, тому що Арнольд чітко дав зрозуміти, що якщо найближчим часом вона не вкаже на обраного нею берсерка – вона втратить всі привілеї внучки ватажка і її перебування на безпечній території опиниться під загрозою. Поодинці берсерки не могли довго насолоджуватися життям, через свою вдачу вони часто потрапляли в неприємності, за ґрати або в лапи до ворогів, серед яких були люди, вампіри і навіть берсерки з інших кланів, бо ізгоя ніхто не захистить, а відбитих на всю голову, охочих познущатися з жертви вистачало. Її батько був виключенням з правил. Для неї він і досі був особливим, не схожим ні на кого, волелюбним, сильним, принциповим.

Джулія, звісно, не вірила, що її виженуть, все ж таки вона вважала себе цінним кадром, але в барак, де тхнуло пліснявою і постійно протікав кран, перебиратися не хотілося. Тим паче, що за ці дванадцять місяців у неї дозрів такий-сякий план. Вона поставила собі за мету правити кланом разом зі своїм чоловіком. Подібна влада дозволила б їй дізнатися всю правду, дала б змогу розкрити новий світ повністю, а не чайними ложечками, щоб вона могла щось змінити на краще, пом'якшити правила, зробити ворогів друзями або хоча б союзниками, бо жорстокість цього світу її лякала, серце Джулії відкидало такий порядок речей. Але щоб йти до своєї мети – поруч має бути той, кому можна довіряти на всі двісті відсотків, той, хто прикриє спину, дасть слушну пораду і помасажує втомлені ніжки. Тобто той, в кого вона зможе закохатися і полюбити щиро, взаємно, всією душею. Той, хто побить її, адже вона все одно не втрачала надії, що берсерки здатні закохуватися на все життя. І, звичайно, це не міг бути Рінат, йому Джулія винесла остаточний вердикт. Кандидати з прихильників наступника Арнольда теж не підходили, надто віддані Рінату викликали у неї спазми нудоти. Джулії здавалося, що її обранцем має бути той, хто зможе протистояти Рінату, той, кого цей вискочка терпіти не може. І таким кандидатом міг бути лише один берсерк – Конор Блейк. Бідолашний безрідний сирота, якого її дід знайшов у сирітському притулку. Замкнений у собі, непривітний, з неймовірно нестерпним характером, але дуже розумний. Конор чудово знався на комп'ютерах, працював у сфері програмування і був одним із шукачів ватажка. Ріната дратувало, що Конор мав почуття власної гідності і підкорявся з неприхованою зневагою. А ще він єдиний, хто не піддався на її чари, ніби Конор не помічав її існування. Ну, подумаєш, що вона одна така на весь клан, що такі, як вона народжуються раз на п'ятдесят років, і що вона просто вродлива дівчина. Ось тому Джулія і зупинила на ньому свій вибір, своєю зневагою він ніби кидав їй виклик — і вона прийняла цей виклик із великим інтересом. Але спершу потрібно було знайти до нього підхід. Тому Джулія почала спостерігати за ним нишком.

…Цілком звичайний на вигляд хлопець.

Джулія продовжувала витріщатися на Конора зі свого укриття. Зріст вище середнього, м'язистий, але не такий громила, як Рінат та інші, можна навіть сказати, що Конор був найвитонченішим з берсерків. Русявий їжачок волосся, колючий погляд зеленуватих очей, рівний ніс, суворо підтиснуті губи, наче Конор завжди був чимось зачеплений чи незадоволений. Він був старший за неї років на сім, небагатослівний і Джулія ніколи не бачила, щоб він усміхався. Незважаючи на те, що вона з'являлася в маєтку щовихідних, за цей час вона не перекинулася з ним і кількома словами. І ось їй конче потрібно з ним заговорити, але вона навіть уявлення не має, які саме слова викличуть відгук порозуміння у цього замкнутого берсерка. У неї в голові мішенню постійно крутилася фраза Ріната, яку вона нещодавно підслухала:

«Коноре, ти знайдеш для мене цю гарпію навіть з-під землі, в цьому я не сумніваюся, ти, чорт тебе дери, найкращий у цій справі, інакше я б з тебе давно шкуру спустив. Тож дістань для мене координати цього виродка і я перегляну твоє місце в клані».

Рінат, за наказом її діда, несамовито шукає Мікеля, а цього вона ніяк не може допустити. План ненав'язливо побалакати з Конором вже не здавався їй таким безглуздим.

«Можливо варто принизитися і покликати його на побачення?» міркувала вона, покусуючи ніготь, «нерозумно ось так стояти і підглядати, як він вийшов розім'яти м'язи. На вулиці кінець листопада, холоднеча, вітер, задубіти можна за хвилину, а він в одній мокрій від поту футболці рубає дрова аж гай шумить».

Її кроки змусили його завмерти лише на одну коротку мить, але не озирнутися. Він ніби принюхався і продовжив далі.

— Привіт! Ти ж, Конор? — Джулія вийшла зі свого укриття, підійшовши ближче. Не відриваючись від свого заняття, навмисне ігноруючи її присутність, Конор, як ні в чому не бувало, продовжує рубати дрова.

— І я чудово знаю, що ти не глухий, — закусила губу Джулія. — У мене до тебе справа. Чи могли б ми з тобою поговорити віч-на-віч?

— Ні, — не повертаючи голови, різко кинув Конор.

— Ось так одразу, не знаючи про що мова?

— Я не дебіл, дещо розумію. Тому ні. Іди, погуляй, дівчинко.

Стиснувши кулаки і зуби, Джулія засопіла, свердлячи упертюха поглядом «все одно буде по-моєму»:

— А якщо я викличу тебе на поєдинок? Як щодо наввипередки,  берсерку? Ти не можеш мені відмовити, не у ваших традиціях.

— Трясця ж вашій мамі! — міцніше перехопивши сокиру ближче до обуха, Конор розлючено крутнувся в її бік, блиснувши малахітовими очима. — А якщо я «ненароком» впущу сокиру собі на ногу, розсічення, калюжа крові і таке інше? Як тобі? Ти не зможеш змусити каліку танцювати під твою дудочку. У мене немає бажання бігати з тобою наввипередки, тому що навіть якщо я дам тобі фору в п'ять хвилин, я все одно тебе обжену. Адже всі знають який з тебе берсерк. Тож не напружуйся зайвий раз, таткова доця, — знущальним тоном видавив він, змірявши її роздратованим поглядом зверху вниз, перш ніж знову відвернутися.