Глава 10

Тірей Візер був у сказі і поки що не був готовий їй пробачити, незважаючи на їхній особливий зв'язок. Джулія це зрозуміла по одному лишень погляду, кинутому на батька. Щільно стиснуті губи, примружений погляд, спрямований у якусь одному йому видиму точку, жовна, що ходором грали на вилицях і поза людини, готової зірватися з місця і більше ніколи сюди не повертатися. Поки Джулія подумки підбирала слова, думаючи, що сказати батькові, він заговорив першим, не дивлячись на неї.

— З цього моменту в наступних своїх бідах, невдачах і набитих гулях ти повинна звинувачувати тільки себе, — тон сухий, гіркий. — Якщо ти вирішила, що ти доросла – отже можеш відповідати за свої вчинки. Більше твоїм примхам ніхто потурати не буде. Захотіла психанути і втекти від мене на інший кінець світу, де тобі одразу пощастило сплутатися з одним із недобитих гадів – от і розгрібай тепер. Мабуть, тільки так ти отримаєш свій досвід, який змусить тебе порозумнішати, прозріти і подорослішати насправді. Хоч би як мені було шкода, хоч би як я хотів тебе від цього вберегти, треба визнати, що у мене нічого не вийшло… він все одно тебе у мене забрав. Тепер ти належиш клану і вже твій дід вирішуватиме твою долю. А коли його не стане – то цим займеться новий ватажок і молись, щоби тобі пощастило, щоб ваші стосунки були дружніми. Тому що особливо панькатися тут з тобою ніхто не буде навіть незважаючи на те, що ти особлива рідкісна самочка. Ватажку від тебе буде потрібна лише дитина, син, який успадкує гени непереможного берсерка. І я не зможу тобі допомогти, Джуліє, ти позбавила мене цієї можливості, підсипавши мені снодійного… дозволивши взяти мене сонного та беззахисного. Ніколи не подумав би, що моя люба дочка так жорстоко зі мною вчинить, обмінявши мене на… гарпію.

— Якби ти спочатку розповів мені правду, можливо, нічого цього не сталося б. Не треба звинувачувати лише одну мене, тату. Мій світ рухнув, коли я перестала впізнавати саму себе, коли хлопець, який мені сподобався, мало не вбив своїм дотиком двох бугаїв і коли мій батько перетворився на монстра, на якого я теж можу перетворитися. І уламки цього світу летять досі в різні боки. Мені шкода, що склалося саме так, що я тебе підставила, але не думаю, що знайшовся б якийсь інший вихід, судячи з того, що я вже встигла дізнатися. Я проклята від народження, тепер залишилося з'ясувати як із цим жити.

— Ти впораєшся... сподіваюся, — Тірей підвівся на ноги, поправивши дорогий піджак. — Удачі у спілкуванні з твоїм дідом. Впевнений, він виправить усі мої помилки у твоєму вихованні. Не підходь мене обіймати... мені все ще боляче.

— Прощавай... тату, — прошепотіла Джулія в тиші, коли за ним зачинилися двері. — Я буду сильною, я вже сильна, бо я жінка, а ми жінки живучі, бо маємо свою зброю. 

…Час почав свій відлік і потекли дні за днями. Джулія ділила їх на періоди від одного короткого дзвінка Мікеля до наступного. Усього кілька слів: «У мене все гаразд, влаштувався нормально, а ти як?» Вона намагалася відповідати бадьорим голосом, навіть жартувати, щоб почути у відповідь його приємний сміх. А між цими дзвінками всі дні були схожі один на один, особливо в школі-пансіоні, де вона з самого початку вирішила ні з ким не зближуватися, щоб не наражати на ризик ні себе, ні інших, адже вона навіть не знала хто з них берсерк. Джулія лише осягала правила нового світу та пізнавала свою суть. Вихідні трохи відрізнялися різноманітністю емоцій. Її намагалися навчати, вчили слухати, відчувати, помічати та думати, як ворог. Джулія зробила для себе неприємний висновок, що для берсерка важливо мати ворога, цим вони виправдовували свою агресію. Лють дозволяла берсерку моментально викликати свого внутрішнього звіра і перетворюватися на когось жахливого. Чоловіки клану постійно тренувалися, билися, влаштовували турніри, полювали. Може, вороги й справді шастали навколо, але Джулія не помічала нічого підозрілого, крім чіпких і лякаючих поглядів її діда. А ще вона зрозуміла, що у клані існує сувора ієрархія. Наближені до ватажка ставилися з певною зневагою до тих, кого вони вважали «безродними шавками», бракованими, ненадійними та новачків, які перебували на випробувальному терміні. Особливо зухвалою поведінкою відрізнявся Рінат і Джулія із жахом уявляла, що буде, якщо цей гад стане ватажком. Рінат вважався найшвидшим, найсильнішим, спритнішим і розумнішим берсерком, всі програвали йому в спарингах та змаганнях, тому цей зарозумілий хлопець вже поводився, як ватажок клану.

— Зайди до Арнольда, він хоче тебе бачити, — увійшовши до її кімнати, Рінат окинув її власним поглядом.

— А стукати тебе випадково не вчили?

— Думаєш, треба? — нахабно хмикнув у відповідь.

Часто зустрічатися з дідом Джулії було в тягар, щоразу від його важкого погляду нутрощі скручувало у вузол і холонули долоні. Арнольд був дуже важкою за характером людиною і, як вона чула, лютим берсерком, нібито в молодості він тримав у страху інші клани і тому в їхніх краях ніколи не показувалися берсерки чужаки і дуже рідко з’являлися вампіри, думаючи про яких Джулію розбирала цікавість, їй страшенно хотілося побачити хоча б одного з них. Але в їхніх коротких розмовах по телефону Мікель наполегливо відмовляв її від такого бажання, і на диво вона йому довіряла… своєму єдиному другу в цьому хижому світі.

— Викликали? — зітхнула вона, увійшовши до кабінету Арнольда.

— Мої мізковиті хлопці дещо про тебе з’ясували. І це дуже мене засмутило, Джуліє. Ми відстежили твій телефон і дізналися, що час від часу тобі дзвонять із різних точок Африки. Скажи мені, що то не гарпія?

— Вже й по телефону не можна спілкуватися? Я в рабстві? Ти мій господар-власник? А може, мені взяти ніж і встромити його собі в матку, щоб я стала вам не потрібною? — Джулія миттєво перейшла у наступ, відчувши приступ люті та водночас приплив сили. — Краще давайте шукати компроміс, не будіть у мені скажену вовчицю, бо я не знаю, як її контролювати. Обмежуватимете мене – я зірвусь з ланцюга і всі наші минулі домовленості полетять псові під хвіст. Я живу за твоїми правилами, дідусю, терплю цю страшну старшу школу, мерзенного Ріната, якому я б не довірила навіть вигулювати свою болонку і я не відмовляюся через рік стати дружиною одного з цих хижих вилупків. Відберете телефон – отримаєте здачу! — останні слова Джулія прогарчала, блиснувши очима. Думки плуталися, людина поєдналася зі звіром всередині і все відбувалося наче в якомусь мареві, але вона готова була битися все одно з ким. Якось Джулія дізналася, що берсерки, які довго не перетворювалися — неймовірно небезпечні, вони дикі, зовсім не відчувають болю і у перетвореному стані не чують ватажка, керуючись інстинктами монстра, а не розумом. Тому берсерки перетворюються якнайчастіше, і тому їй не дозволяють перетворюватися взагалі, побоюючись, що вона не повернеться в людську форму, але дівчина і не горіла бажанням ставати перевертнем. Джулія все ще сприймала себе людиною і хотіла такою залишитись… з одним маленьким нюансом.