Глава 9

Джулія теж відчула наближення чужаків, серце в грудях забилося так сильно, що здавалося вони теж чують, як воно відбиває ритм тривоги. Але дівчина продовжувала сидіти біля вогнища, ворушачи паличкою тліюче вугілля. Вона спостерігала, як з лісу показалися міцні чоловічі постаті. Джулія нарахувала десять чоловік. Точніше десять берсерків, виправила вона себе подумки. Вони наближалися обережно, наче принюхуючись.

— Все-таки ви до усрачки боїтеся гарпію, — заговорила вона першою, впіймавши погляд одного з них. — Вам пощастило, він полетів у справах. Але обіцяв повернутись з підкріпленням.

— А ти зухвала, — буркнув накачаний кремезний хлопець, його чорні очі вдивлялися в неї дуже уважно. — Ну, нічого, ми навчимо тебе, як треба поводитися. Твоєму дружку, може, і пощастило, а ось твоєму батькові не дуже, — вискалившись, хлопець показав їй білі рівні зуби. — Мене звуть Рінат. Дякую, що приспала свого старого, він навіть не зрозумів, що з ним трапилося і як він так швидко опинився на гаку у ватажка.

— Що ви з ним зробили? — стиснувши кулаки, скрипнула зубами Джулія, миттю заповнюючись страхом, злістю та якимось новим незнайомим їй почуттям, що рвалося зсередини.

— Ха, та ти навіть гарчати як слід не вмієш. Який з тебе берсерк, — продовжував знущатися Рінат.

— Якщо я недороблений берсерк, то ти недороблений мужик, тому що насміхатися і принижувати дівчину здатне лише кінчене чмо! — вигукнула вона в розлючене і перекошене обличчя Ріната, помітивши, як в очах одного з хлопців промайнуло схвалення, йому сподобалось, як вона обізвала цього качка, і це дало їй зрозуміти, що не всі в клані дотримуються єдиної думки.

— Ти відповіси за свої слова, маленька лярво, — прошипів Рінат, мабуть стримуючи себе з останніх сил. — Або йдеш з нами по своїй волі, або зроби нам ласку і ми потягнемо тебе силою. Другий варіант мені більше до вподоби.

— І чого це ти раптом розкомандувався? Ти що ватажок чи сьогодні твоя черга цілувати йому ноги? — продовжувала вправлятися в єхидстві Джулія.

— Рінат наступник ватажка, твого діда Арнольда, — подав голос більш старший чоловік. – Тому раджу проявити розсудливість. Зважаючи на те, що життя твого батька тепер залежить від нашого ватажка.

Підтиснувши губи, Джулія рішуче застебнула куртку, даючи їм зрозуміти, що готова йти за ними. А іншого варіанта й не було.

Спочатку вони досить довго йшли пішки, потім розсілися по машинам, і протягом цього часу Джулія більше не промовила ані слова. Просто спостерігала і слухала, стежила за звичками та запам'ятовувала.

Це був один із тих старих маєтків багатих колоністів, які будувалися ще до громадянської війни. У шикарно обставленому триповерховому будинку пахло лавандою та шкірою, кроки стишували перські доріжки, на полірованих поверхнях ні порошинки, багато світла та лякаюча тиша.

— Нам у підвал, — коротко процідив Рінат спробувавши штовхнути її в спину, але Джулія навіть несподівано для себе різко розвернулася і вдарило його по обличчю, роздерши щоку.

— Тільки посмій ще раз доторкнутися, придурку, і я відгризу тобі ніс звичайними людськими зубами, — видавила вона, тремтячи від злості.

— Колись я стану твоїм ватажком. Не хвилюйся, я терплячий. І тоді я зроблю з тобою все, що захочу, — пролунало у відповідь тихо та загрозливо.

— Мріяти не шкідливо навіть такій горі м'язів, — зловісно посміхнулася Джулія. — Я запам'ятаю цей день і твої слова… на твоє нещастя.

Рінат за нею не пішов. Спустившись униз, Джулія відчула напад нудоти, мимоволі стиснувшись. Підвал був величезним і переобладнаним під холодильник. З одного боку стояли величезні клітки, порожні, але вони явно часто використовувалися, а з іншого боку на гаках висіли заморожені туші тварин, переважно свиней та корів. Пройшовши кілька метрів, Джулія з жахом скрикнула, кинувшись до батька, побачивши його на одному з гаків... зв'язаного, повністю роздягненого і побитого.

— Тату! Татусю!

— Зупинися, дівчино! — Почула вона владний суворий голос і справді застигла, повільно повертаючи голову на звук голосу. Високий моложавий чоловік із сивіючими скронями розглядав її з явним інтересом. З його синіх очей на неї дивився розумний і спритний хижак, невблаганний і норовливий. Саме з цього погляду можна було безпомилково визначити, що це і є ватажок. Арнольд, її рідний дід, який зовсім не поспішає зустрічати її з розкритими обіймами.

— Чому він тут? — поцікавилася вона тремтячими губами, з болем глянувши на батька.

— Тому що він завинив і його слід покарати. Такий закон клану.

— Тобто заради своїх принципів ви готові знущатися з власного сина?

— Дитино, що ти знаєш про дисципліну та ієрархію в клані? — скривився він. — Поки клан єдиний — ми сильні. Поки клан єдиний – наші вороги тримаються на відстані. Поки клан єдиний — у наших дітей є майбутнє. А твій батько втік, як боягузливий щур і приховував тебе від своєї родини. Тірей не послухався, а будь-яку неслухняну дитину варто карати, щоб вона запам'ятала урок. Ти не винна, ти була не в курсі, тож за все відповість твій батько. Але ти можеш допомогти пом'якшити його покарання.

— Яким чином? — Джулія вже знала, що погодиться на що завгодно, аби витягти батька з цього страшного підвалу.

— По-перше, ти добровільно станеш частиною клану, а це означає – ти беззаперечно мені підкорятимешся. По-друге, ти закінчиш старшу школу, після чого вибереш собі одного з берсерків у чоловіки. Дам тобі вибір. Ти матимеш цілий рік, щоб придивитися до хлопців і розібратися в правилах світу, про який ти нещодавно дізналася. Через рік тобі виповниться дев'ятнадцять, чудовий вік, щоб стати матір’ю і продовжити наш рід, — куточки його губ торкнулася слабка тріумфуюча усмішка.

— Якщо я стану слухняною онукою, що буде з моїм батьком?

— Його відпустять. Він навіть зможе повернутися до свого життя, займатися бізнесом, але вже з огляду на інтереси клану. Я вважаю, йому буде не складно виконувати деякі мої доручення. Я правий, Тірею? — погляд, який її батько кинув на її діда, говорив про те, що однією сім'єю вони вже не стануть, що він підкориться заради дочки, але завжди ненавидітиме цього владного старого. Тірей відповів пирханням і згодним кивком... так і не зустрівшись очима з Джулією. Її вчинок розбив йому серце і поки що він не був готовий пробачити їй снодійне в чаї.