Глава 4

З такою мішаниною у своїй голові та кашею думок Джулія ще ніколи не стикалася. Її нудило, вона злилася і почала сумувати за Мікелем відразу ж після того, як таксі від'їхало від злощасної автобусної зупинки. І це агресивне почуття, що виїдало душу, приводило її в страшний відчай. Більш тверезомисляча її частина, зваживши всі «за» та «проти», дійшла висновку, що в словах Мікеля прихований жорсткий і таємничий підтекст і що найболючіше — можливо правдивий.

«Наріки не тільки несуть нісенітниці, вони ще й поводяться відповідно до свого бігаючого червонуватого погляду «загнаної скаженої лисиці», у них не спрацьовує стоп-кран і вони не дивляться тобі в очі з принциповою твердістю, як це робить Мікель»

Джулія не хотіла припускати думки, що батьки приховували від неї якусь жахливу правду, але думки все одно наповзали одна на одну, роздираючи свідомість. Її вбивало це. Як і те, що сказав їй Мікель на прощання: «Тримайся від мене на відстані. Я не хочу більше перетинатися з тобою так близько. Це був лише взаємний ризикований досвід. У нас нічого не вийде».

…

— Проведемо вихідні разом? — наступного ранку Кама з сірим після бурхливої вечірки обличчям, спробувала зобразити бадьорість духу. — Без сторонніх. Лише дівочий клуб. Тато з Джексоном все одно зібралися на рибалку.

— Добре, — розгублено пробурмотіла Джулія, зайнята пошуками, перевертаючи в кімнаті все догори дриґом. — Випадково не бачила куди я засунула цей бісів телефон?

— Ти таки вирішила його ввімкнути? Пожаліла предків?

— З боку я, може, й виглядаю, як жорстока егоїстка, — Джулія переможно витягла телефон з-під матраца, — Але до батьків я ставлюся досить трепетно. Сподіваюся, вони засвоїли урок, — закусивши губу, дівчина побачила кількість отриманих повідомлень від батька. — Це жесть, такими темпами він скоро буде тут. Тільки цього мені не вистачало!

Не встигла Джулія покласти телефон, як він знову затремтів у її руці. Відповіла вона не одразу. Від емоцій, що стиснули горло, голос дівчини тут же змінився.

— Тату, — обережно промовила вона в слухавку.

— Джулі… нарешті, моя дівчинка змінила гнів на милість. Як справи у моєї улюбленої дитини? — вкрадливий голос батька навпаки свідчив їй про те, якими титанічними зусиллями він контролює свій гнів. Тірей Візер був просто в люті.

— Нормально. Як мама?

— Твоя мама, спілкуючись зі мною на підвищених тонах під час нашої останньої розмови з нею, раптом вирішила податися в чергову подорож. Мені не вистачає тебе, Джулі, — перекочувався оксамитовий голос батька, але Джулія дуже чітко уявила собі на його місці тигра, який поволі підкрадається для нападу. Вона дуже добре його знала, тому легко підіграла йому, відтягуючи час, щоб стратегічними словами вибити для себе його поблажливість.

— Зате тут я можу жити оманливими мріями, що між вами все налагодиться і все буде як раніше. Я люблю тебе, тату. Ти ж знаєш, розлука піде нам лише на користь.

— Можливо. Але коли ця розлука почне мене зводити з розуму — я приїду за тобою.

— Тобі колись доведеться мене відпустити.

— Знаю, доню. …Більше так не роби зі мною, Джуліє. Це ранить. Не смій відключати телефон. Ніколи!

— Тобі ж можна було... так чинити.

— Ми говоримо про різні речі. Ти моя дитина. І не тобі, мала, мене судити. У житті іноді доводиться йти на суворі жертви заради блага близьких. Тобі ж доведеться прийняти речі такими, якими вони є.

— А що, настав час розкрити мені очі на якусь приховану реальність, тату? — Поставила вона навідне запитання, промацуючи ґрунт.

Повисла пауза. Судячи з його дихання, Джулія відчула, що батько насторожився.

— Мала, тобі краще повернутися додому, — його інтонація змінилася. — Через тиждень ти витимеш там від зеленої нудьги без своєї улюбленої тачки, бутиків і натовпу подруг. Чим ти зараз зайнята?

— Дивлюсь по телеку якесь безглузде японське аніме про берсерків, — збрехала Джулія, намагаючись наштовхнути батька на ту правду, яку, за словами Мікеля, від неї нібито приховували. — Нині дорослим дітям разом із мальованими жахами — еротику показують, і все це називається аніме-фентезі. Цікава річ чи знаєш, добре, що дядько не поставив батьківський контроль. …Я не можу повернутися, тату, я пообіцяла кузині, що проведу цей рік разом з ними. До речі, нормальні батьки зазвичай питають у своїх дітей, як у них справи в школі.

— Джулі, розкажи мені що трапилося?! — Зірвався батько, загарчавши в слухавку. — Я не нормальний батько – я найкращий батько, і я відчуваю тебе як ніхто інший! Ти нажахана, дитино. Тебе хтось образив? Негайно повертайся, зараз же збирай речі! Не змушуй мене вдаватися до крайнощів!

— У мене все нормально і я нікуди не полечу! — Уперто кинула вона, стискаючи телефон. — Хочу щось змінити у своєму житті, та я просто впевнена, що моє місце зараз тут, у Форт-Ньютоні. Твоя дитина вже стала повнолітньою, тому я вирішуватиму, а не ти мені вказуватимеш!

Розмова з батьком вибила з під неї якусь внутрішню опору, яку вона довгий час так мужньо вибудовувала. Сльози набирали прискорення і ось вже Джулію душать ридання і Кама, намагаючись згребти її в оберемок, намагається заспокоїти сестру.

— Камо, ти не знаєш мого батька. Я нікого так сильно не любила, як його, — схлипувала Джулія. — Я була його найзатятішою шанувальницею, він був моїм ідеалом. Мені навіть здавалося, що я не знайду собі хлопця з однієї простої причини, бо ніхто з них ніколи не зрівняється з моїм батьком. Розумний, вихований, з неповторним почуттям гумору та смаком, успішний, цілеспрямований, гарний, забезпечений. А потім... він ніби втомився... прикидатись. Минуле перестало мати для нього значення, мама перестала бути для нього важливою, і я єдине, що їх пов'язувало. Нескінченні сварки, причіпки та повний авторитаризм батька. …Я втекла. Хоча, на мою думку, він просто дозволив мені це зробити.

— А я думала мати батька багатія — це круто.

— Запевняю — заздрити нема чого, — зітхнула Джулія. — Тому я вирішила, що мій обранець і близько не буде схожим на тата.