Глава 3

До школи дівчата з'явилися розрізнено. Від пустотливого настрою Ками не залишилося й сліду. Бліду, з темними колами під очима Джулію взагалі можна було хоч на хрест. Нічні дива давалися взнаки.

Останнім з'явився таємничо-похмурий Мікель. Проходячи повз, він провів рукою незмінно затягнутою в чорну рукавичку по її парті, і це не вислизнуло від уваги Джулії. Протягом усього уроку дівчина крадькома поглядала в його бік, але Мікель ніби навмисне попри її бажання вперто не підводив очей.

А їй, як на зло, так було необхідно отримати остаточне підтвердження своїх здогадів, що хлопець, який їй так сподобався — закінчений псих. Хоча частина її не хотіла в це вірити.

Так тривало протягом дня — вона шукала можливість ненароком зіткнутися з ним, але він стійко уникав таких можливостей.

— Ти не проти сьогодні завалитися на вечірку до Мег? Відвідати цю тусовку в нашій глушині вважається справою престижу кожного старшокласника чи студента, тож натовп там збереться гучний та кльовий, — надвечір, напустивши на себе безтурботний вигляд, кинула Кама, насторожено поглянувши на сестру.

— Чому б і ні, — особливо не замислюючись, машинально відповіла Джулія.

Але одяг для майбутнього заходу підбирала особливо ретельно, довго розчісувала волосся, дивлячись на своє відображення, приміряла дюжину вбрання, поки не відчула потрібний для себе образ.

Гучною вечіркою здивувати її було складно. Живучи в одному з найбільших міст Флориди, не особливо обтяжена батьківським контролем, Джулія побувала на безлічі помпезних вечірок, згодом втративши до них інтерес. Але саме сьогодні їй хотілося відірватися. Викинути з голови ці наслання та панічну розгубленість, нав'язливі думки про Мікеля та секрети Ками.

Тому до дахозносного відриву Джулія поставилася надто відчайдушно. Вже за кілька годин танців і веселощів — її голову одурманював зовсім інший туман. Алкоголь зробив свою справу — і ось вже губи якогось хлопця нахабно і по-хазяйськи нишпорять по її тілу.

Все-таки усвідомивши, що вона балансує на межі — Джулію знудило, вивернуло випите на чиїсь черевики. На якийсь час це відігнало охочих затягнути її в одну зі спалень. Не знайшовши місця, де можна було б усамітнитися, дівчина протиснулася за ворота і пішла, не зупиняючись, поки їй дорогою не трапилася порожня автобусна зупинка. Час був пізній. Рідкісні пасажири не звертали на дівчину жодної уваги. Вона не знала, скільки ось так просиділа на лавці, припавши до прохолодної металевої опори.

З цього похмільного стану її вивів голос Мікеля, який казна-звідки взявся:

— Вечірка вдалася?

— Хм, цікаво, дивлячись на мене, тобі на думку спадає саме таке припущення? — Видавила Джулія, продовжуючи дивитися в одну точку.

— Це, звичайно ж, була іронія. Мені знову викликати тобі таксі, поки ти не спіймала пригоди на свою дупу?

— З чого раптом така турбота? — Вона перевела свій похмурий затуманений погляд на Мікеля. — Якщо ти такий добрий то може поцілуєш мене?

— Я злий. А ти п'яна, — набираючи номер, недбало кинув він.

— Я не жартую, — намагаючись перешкодити йому, Джулія накрила долонею його телефон. — Мені це потрібно. Прямо зараз!

— Щоб я тебе поцілував? — вигнув він брови, знову глянувши на неї з огидою, як тоді біля будинку. — Ні! — рішуче відмахнувся Мікель. — Не цікавить! Навіть якщо відкинути припущення про пастку.

— Я настільки тобі не подобаюсь? Невже все так огидно? Чи ти гей?

— Ні, Джуліє, я не гей, але я не цілуватимуся з тобою.

— Господи, я готова благати хлопця, який шарахається від мене як чорт від ладану, поцілувати мене, — судомно зітхнула Джулія, підводячись з місця. — Гіршого приниження вже й не вигадаєш. Саме час піти у цей ваш дрімучий ліс, заблукати і віддатися хижакам цілком або частинами. Я тебе ненавиджу, Мікелю. Іди до біса зі своїм таксі! І взагалі…

— Що взагалі? — Перегородивши їй дорогу, Мікель грубо схопив її за руку. — Га? Ти ще почни мене дорікати за не гуманність та сексизм.

— Хіба я прошу тебе про щось нездійсненне? …На вечірці мене намагався поцілувати якийсь хлопець, і мене мало не вивернуло навиворіт. Я не розумію, що зі мною діється. Ти мене не знаєш, я тебе не знаю, але при цьому мене чомусь скажено до тебе тягне, як останню безвольну дурепу. …У тебе вже хтось є?

— Ні, — дивлячись на неї впритул, відповів Мікель, намагаючись розгадати загадку, що виникла перед ним.

— Ти хворий? — Не відступала Джулія. — Дав обітницю цнотливості? Ніколи не робив цього? — припустила вона, але спіймавши вираз його очей, не змогла стримати недовірливого вигуку. — Та не може бути! Ти надто симпатичний щоб дожити до такого віку без поцілунків!

— Все складніше, — крізь зуби видавив Мікель, напружившись, озираючись навкруги на зовсім пустельній вулиці.

— Нічого складного, можу довести, — поклавши руки йому на плечі, Джулія підвелася навшпиньки, потягнувшись до його губ.

— Це неможливо! Відчепися від мене! — Відштовхнувши її від себе, прокричав Мікель, розбурханий дивними емоціями. — Джуліє, ти очевидно не врубаєшся! Мій поцілунок може тебе вбити! Чи твоєму клану потрібна нагода, щоб знищити останнього з виду? Ти зрештою розумієш хто перед тобою, і хто ти така?!

— Когось він може й уб'є, але не мене, — не здригнувшись, видихнула Джулія, не намагаючись вникати в зміст його слів. Нею вже оволодів азарт. Ту маячню, яку він городив, дівчина списувала на можливу пристрасть хлопця до легких наркотиків, з її однолітками таке часто траплялося.

— Знаєш, експериментувати мені якось не хочеться! — Мікель виглядав роздратованим, відповідаючи різко. Здавалося, він сердиться навіть більше на себе, ніж на неї. Його поведінка розчарувала Джулію, але цього разу вона вирішила йти напролом:

— Я знаю. Просто відчуваю, що ти не завдаси мені шкоди. Нам обом потрібно спробувати. Поцілуй мене, Міку, лише раз і я відстану від тебе назавжди! — вона вимовила це з такою непохитною наполегливістю, що це змусило хлопця на мить засумніватися.