Глава 1

Джулія знову сховала телефон, покрутивши його в руках.

«П'ять годин явно замало для гартування сили волі. Якщо здамся — вся ця витівка перетвориться на цирк. Я протримаюсь. У мене попереду нова смуга, купа нових подій та яскравих вражень, а батьки, якщо їм так подобається, нехай собі гризуться та розлучаються. Не хочу бути глядачем у їхньому театрі абсурду!»

Сліпучу усмішку кузини важко було не помітити, навіть не виходячи з автобуса. Кама почала радісно пищати поки Джулія ще три хвилини йшла їй назустріч.

— Постарайся залишити мене живою, — встигла кинути Джулія, гублячись у її палких обіймах, почуваючи себе кошенятком, якого ось-ось задавлять на радощах.

— Як же чудово! Клас! Весь наступний рік ми разом і все це завдяки розлученню твоїх батьків!

— Навіть не уявляла, що ти бачиш у цьому стільки позитиву, — пробурчала дівчина, анітрохи не образившись на кузину.

— Ну, пробач. Це, звісно, сумно, але скрізь можна побачити і плюси. У депресію впадають лише слабаки та хнюпики, а ми не з того тіста, ми — дівчата вогонь!

— В яблучко, — скорчила кислу мармизу Джулія, чим ще більше розвеселила Каму. — Але одразу обговоримо правила – жодних розмов про моїх предків. І попередь своїх. Ми робитимемо вигляд щасливої родини, лайна мені вистачило і у Флориді.

— А ми й не будемо вдавати, — посміхнулася Кама, задерикувато струснувши гривою рудуватого волосся. — Ми реально відриватимемося!

— Оце гасло мені до душі.

     Розпакувавши речі вже далеко за північ, дівчата нарешті лягли в ліжко. Голова у Джулії трохи гуділа від купи отриманої інформації та стрибаючих емоцій. Вона не бачилася з братом своєї матері та його сім'єю цілих три роки, і за один вечір їм хотілося поділитися з нею всім, що з ними сталося за цей час. Вони дуріли, жартували і голосно сміялися, згадуючи найкурйозніші випадки.

Джулія почувала себе виснаженою, але сну не було в жодному оці.

— Ти не спиш? — подала голос Кама із сусіднього ліжка.

— Ні. Вражень більше, ніж може вміститися в цьому будинку, не кажучи вже про мою бідну черепну коробочку. Хоча зазвичай я легко засинаю на новому місці. …Твоя мама виглядає шикарно, і вона пила тільки сік, а мій дядько став раптом якимсь нудотно м'яким. У чому річ, Камо? Ви вступили до секти? — Підколола кузину Джулія, вже здогадавшись про причину. — Чи все-таки Мітчели продовжують розмножуватися?

— Ага, мої батьки вирішили завести собі на старості років втіху, ми з Джексоном майже дорослі і відірвані скибки, а може мої предки так згладжують свої розбіжності в шлюбі, адже у нас теж всяке бувало.

— Так, варто зробити собі замітку на майбутнє, якщо я коли-небудь вийду заміж і мені раптом захочеться придушити свого благовірного, — насмішкувато промовила Джулія, — Потрібно відразу тягнути його в ліжко і робити дітей.

— У тебе там хтось був? — Спонтанне питання Ками говорило про те, що вона стримувала його щосили, поки воно з неї не вирвалося само собою.

— Нічого серйозного. Все якось не складалося. Якісь убогі пішли хлопці – з вигляду смакота, а всередині пап'є-маше.

— Може у когось, не показуватимемо пальцем, завищені вимоги?

— Пф, повір, нічого надприродного. Але у мене таке передчуття, що мої очікування справдяться саме тут. Я зустріну когось надзвичайного. Він буде особливим та єдиним.

— Боже мій, я й не знала, що у Флориді ще водяться затяті романтики! — пирснула Кама, потішаючись над кузиною. — Не дивно, що ти не маєш хлопця. Як каже наша бабуся: «Мужик пішов нині не той». Але у нас в місті є кілька кандидатів. Ми обов'язково тебе прилаштуємо в ніжні руки.

— О, ні, прошу тебе без фанатизму!

***

— Хвилюєшся? — на Джулію дивилися такі самі життєрадісні карі очі, як і в Ками, тільки трохи старшого віку.

— Напевно, ні. Адже зі мною буде твоя дочка, — посміхнулася Джулія. — Еніс, я така рада. Ви з моїм милим дядечком Пітером просто молодці.

— Все буде гаразд, — ласкаво кивнула Еніс на прощання.

Старша школа, випускний клас, нові люди зовсім не лякали не за віком самостійну та впевнену у собі Джулію. Набагато страшніше їй було думати про вимкнений телефон, і про її власну позицію по відношенню до своїх батьків.

  Вчитель представив її класу, вона сіла поруч із кузиною, а те, що заводила Кама Мітчел її близька родичка — автоматично зробило Джулію своєю людиною серед популярних старшокласників.

Джулія тільки встигала кивати, запам'ятовуючи імена нових знайомих.

— Хто той похмурий хлопець, що сидить на задній парті у чорних рукавичках? — Прошепотіла вона, непомітно киваючи назад, після закінчення другої години занять.

— Він стрьомний. Тобі не здається? — Кама зробила великі очі. — Начебто його звуть Мікель і, на мою думку, він майбутній серійний вбивця. З таких замкнутих похмурих типів і виходять маніяки. Хлопець із конкретним прибабахом.

— Ну, ти, напевно, перебільшуєш, — знизала плечима Джулія. — А мені здалося, що він сумний. І він симпатичний, навіть не заперечуй. Ти бачила які у нього незвичайні очі?

— І коли це ти розгледіти щось встигла, ти ж весь час корчила з себе зразкову ученицю? Наскільки мені відомо, цей Мікель переїхав пару років тому, його мати постійно хворіє, вони ледве зводять кінці з кінцями, він грубий і нелюдимий з відстійних задвірок. Але я тобі ось що скажу – забудь думати про цього невдаху, у нас є справи важливіші. Як тобі Крістофер?

— Це який? — насупилась Джулія. — Високий, накачаний і тупий? Господи, Камо, у нього огидні плоскі жарти, мене навіть почало нудити. Послухай, родичко, а у тебе самої є дружок чи ти вирішила ставити експерименти на мені?

— Є, але... він вже давно закінчив школу, — зробила загадкове обличчя Кама. — Я тобі потім про нього розповім, якщо ти, звичайно, заприсягнешся тримати язика за зубами.

— Хм, пахне брудними секретами поганого дівчиська. Відчуваю, нудно нам не буде. Адже у тебе зараз всесвітня історія? А у мене… хімія! — і Джулія пурхнула у відчинені двері кабінету.