Розділ 9. Рін моя істинна пара

Агеріон не поспішав починати розмову, він мовчки йшов уздовж однакових дверей, поки ми не вперлися в глухий кут. Справа я помітила темну арку проходу, і ми попрямували саме в неї, а коли очі отримали свою порцію світла, я здивовано вигукнула:

- Диво яке! Я й не знала, що у форті є таке місце! – Переді мною сяяв своєю пишнотою справжній зимовий сад.

Крите опалювальне приміщення вміщало не лише клумби з квітами і кущами, а й невеликі деревця, які були посаджені у величезні діжки. Все виглядало доглянуто і дуже красиво. Я навіть сумнівалася чи це не ілюзія, занадто все ідеально для повністю чоловічого колективу стражників.

- Невже Аверін вам ще не показав гордість форту? - Батько мого істинного уважно подивився на мене з усмішкою, відзначаючи мою реакцію.

- Ми не в таких із ним стосунках, - тихо зізналася я.

- А в яких ви стосунках із моїм сином? - Очі Другого Лорда стали серйозними, я навіть сказала випробовуючими, і я застигла, не знаючи, що йому і відповісти.

- Він мій начальник, а я його підлегла... поки що, - я не знаю навіщо я додала це чортове слово, але саме воно стало найважливішим для чоловіка поряд зі мною.

- Поки що? Тобто ви сподіваєтесь, що все зміниться? Чи ви це знаєте? - О боги, про що він здогадується?

- Я не... Ми... - чорт! Я сама себе і загнала в пастку. Що мені тепер відповісти йому?

- Христино, що ви приховуєте від нас? Що ви зберігаєте в секреті не тільки від усіх довкола, а й від Аверіна? - Проникливий погляд не давав мені помилитися, Агеріон вже знає відповідь на своє запитання, але чомусь хоче почути її від мене.

- Рін моя істинна пара, - ці чотири слова звучали як вирок, але вони зовсім не здивували майбутнього свекра, здавалося, саме цього Другий Лорд і чекав.

- І…? - Постарався він підштовхнути мене до продовження думки, але я лише розгубилася.

- Що «і»? – Так і дивилася на Роденійського-старшого, намагаючись зрозуміти що він від мене хоче.

- Якими є ваші подальші плани? - Так, цей чоловік вміє ставити в безвихідь одним тільки питанням.

- Я не знаю… Жити, чекати, – почала я перераховувати можливі варіанти.

- Тобто ви не збираєтеся змушувати його негайно з вами одружуватися? – Мені здалося, чи сказано це було з іронією?

- Думаєте, варто? - Відповіла йому в тон, чим викликала посмішку.

- Ви мені подобаєтеся, Христино. Я чекав зовсім іншої поведінки від дракониці, але вам вдалося мене здивувати, - Агеріон пройшов уздовж рожевих кущів, змушуючи мене слідувати за ним.

- Не всі дракони сліпо слідують інстинктам, деяким важливо відчути взаємність, - поділилася я своїми думками з чоловіком, і заслужила ще один схвальний кивок.

- Втім, є причина, через яку я затіяв всю цю розмову, - тон мага став діловим, і я відразу ж приготувалася почути не дуже приємні для мене новини.

- І яка ж? - Ось не можна відразу сказати, як є? Обов'язково мучити мене?

- Мені потрібно, щоб ви допомогли моєму синові швидше відновитися, - він багатозначно глянув на мене, а я зовсім розгубилася. Про що він?

- І чим я можу допомогти? – скільки можна ходити навкруги!?

- Кхм... Я думав, що ви в курсі, - у відповідь я негативно кивнула, і чоловік продовжив. - Тісний фізичний контакт з істинним... - Беру свої слова назад, я не можу про це говорити зі своїм майбутнім свекром.

- Еее… Наскільки тісний? - Поки запитувала, тисячу разів про це пошкодувала і змінила колір обличчя з білого на червоний і назад.

- Якомога тісніше, - час від часу не легше. Ні, у мене були звичайно такі плани, але не з лікувальною ж метою… - Вам буде достатньо лягти з ним на одну постіль і торкнутися оголених ділянок шкіри, - ах, він про це! Погана, погана дракониця!

- Я готова! - Не сумніваючись ні хвилини, погодилася.

- Я так і думав. Тоді підемо, - він розвернувся назад у лікарське крило, а в мене в голові билася одна-єдина думка:

«Це він чи всю ніч спостерігатиме за процесом регенерації?».

У палаті на нас чекали сплячий Аверін і задрімала в кріслі біля його ліжка Катарина. Другий Лорд легенько розбудив свою дружину, щось прошепотів їй на вухо, і жінка відразу ж зазбиралася, здивовано поглядаючи на мене.

«Цікаво, як багато вона знає?», - я струснула головою, проганяючи непрохану думку. Це зараз не так важливо, головне допомогти моєму істинному, а про проблеми батьків та дітей подумаємо на дозвіллі.

Я дочекалася, поки батьки покинуть палату, і впевненим кроком підійшла до ліжка. Місця на ньому було вдосталь, тому я зняла з себе курточку та сорочку зі штанами, і в одній білизні забралася під ковдру. Видихнула лише тоді, коли прикрилася повністю. А потім якомога тісніше пригорнулася до холодного тіла Ріна, змерз він чи що?

Одну ногу примостила ближче, а другу так і закинула на свого майбутнього чоловіка. Руки мої лягли на його груди, уникаючи дотику з пораненим боком. Фух! Начебто впоралася з «тісним контактом». Трохи перемістилася, приймаючи зручне положення тіла, і задоволена собою заплющила очі. А нічого так, мені може сподобатися.

Прокидатися було не менш приємно, особливо порадували міцні обійми та рука Аверіна на кхм… ну, нехай буде нозі. Я легко потягнулася, але відразу ж обсмикнула себе, ще не вистачало розбудити своїми рухами чоловіка під боком, а потім пояснюй йому, що це все тільки з лікувальною метою. Ага. От ви б мені повірили? Отож, я навіть сама собі не вірю, чого вже говорити про мого істинного. Акуратно вилізла з-під ковдри, не потурбувавши сон чоловіка, та я майстер таємного перебування в чужому ліжку! Швиденько одягнулась і з дуже щасливою мордочкою вислизнула в коридор, де ніс-до-носа зустрілася з цілителем. Хлопець підозріло примружився, дивлячись мені прямо в очі, і потягнув мене до свого улюбленого столу, на якому я помітила гарячий чайник і кухоль.

- А можна й мені чайку? – Десь я чула, що нахабство – друге щастя. Ну що я можу сказати – брешуть. Якщо не нахабність, так щастя і зовсім не буде, це я Вам скажу як людина, що випрошує смаколики з ранку.