Розділ 8. Подарунок від вовків

Я одразу ж підхопив сорочку, що лежала на ліжку, і поспішно вибіг з палати, одягаючись на ходу. Ну, вибіг - це голосно сказано, в моєму нинішньому стані пересувався я трохи прискорено, а сходами так і зовсім сповзав. Але за лічені хвилини я опинився в центральному дворі форту, де заступник командира вже роздавав команди стражникам, що стояли перед ним по стійці «смирно».

- Здоров'я бажаю, - пророкотали воїни в один голос, щойно побачили мене, Дрейк же стурбовано глянув і попрямував у мій бік, залишаючи хлопців під опікою у начальника варти.

- Що ти тут робиш? Хіба Енкілар дозволив тобі вже рухатися? Я голову цьому недоцілителю відкручу, - рикнув друг, але відразу ж осікся, побачивши мою іронічну усмішку.

- Заспокойся, він не в курсі, краще розкажи що тут відбувається, - я в очікуванні уп'явся на свого заступника, і він, повільно, все ж таки розповів:

- Зграя хондоських вовків біля нашої стіни. Їхній ватажок стоїть біля самої брами, решта трохи віддалік, - Дрейк уважно подивився мені в очі, чекаючи реакції.

– Просто стоїть? - Я вирішив уточнити, на що послідував кивок. - Ви не атакували його?

- Ні, я оголосив бойову готовність арбалетникам, мечники теж напоготові, - відрапортував мій підлеглий.

- Добре, я вийду до нього, - прийняте мною рішення сприйняли скептично:

- Ти з глузду з'їхав? Тобі було мало першої зустрічі? Другу ти можеш просто не пережити, - ну так, каюся, не подумав.

– Тоді які у тебе є ідеї? Він явно прийшов до мене, - щось підказувало, що це справжня причина появи вовків під стінами форту.

- Я піду, хоч і не розумію про що можна "говорити" з твариною, - Дрейк нервово пересмикнув плечима.

- Виключено. Адже ти розумієш, що це марно. Іти треба саме мені. До того ж зараз у мене є перевага - моя магія тут працює на ура, та й твої хлопці на стіні завжди можуть мене врятувати, головне, щоб не перестаралися і не забили і свого командира разом з вовками, - трохи іронії, дрібка здорового глузду, і ось уже зерно сумніву посіяне у голові заступника.

- Ти впевнений? Це ризиковано, а ти до того ж поранений, швидко пересуватися не вийде, ще трохи, і друг погодиться.

- Ти можеш піднятися на стіну і звідти спостерігати разом з арбалетниками. Якщо вовки поведуться агресивно, ви їх просто перестріляєте, - не знаю навіщо я його вмовляю, адже можу просто наказати.

- Я бачу, що ти для себе все вирішив. Якщо тобі потрібне моє схвалення, то ти його не отримаєш. А якщо підтримка, то я завжди з тобою, – зітхнув Дрейк.

- Дякую, я завжди знав, що ти душка, - підчепив його, грюкнувши по плечу, і попрямував до брами.

Холодний вітер одразу ж сипнув мені в обличчя розпеченим снігом, змушуючи застосувати захисну магію. Як тільки я з’явився за межами форту, вовк відразу піднявся і поспішив до мене, м'яко ступаючи по білому насті.

Не знаю, на що я розраховував, ступати мені було важко і час від часу перед очима танцювали різнокольорові мушки. Здається, я переоцінив свої сили, і можу ось-ось упасти прямо в сніг.

Тварина тим часом повільно підходила, а коли до мене залишалося кілька кроків, вовк зупинився, поклавши перед собою якийсь камінь на мотузці. Що б він не хотів від мене, хабар так собі я вам скажу. Тим часом він підштовхнув носом камінчиків у мій бік, пропонуючи забрати, і відступив на кілька кроків.

Так як зараз нахилитися я навряд чи зможу, вирішив підняти вовчий дарунок магією, і уявіть моє здивування, коли мені не вдалося цього зробити. Я навіть перевірив ще раз свій захист, але він працював справно. Тоді я знову направив магічний потік до нууміту (а саме на нього він був схожий на камінчик, завдяки пам'яті, яка майже вчасно підкинула підказку), але й цього разу спроба не увінчалася успіхом.

Тоді я повільно витяг з стегна перев'язі меч (на зброї настояв Дрейк, і тепер він може мені дійсно знадобитися). Зграя навколо відразу ж голосно загарчала, приготувавшись кинутися на захист свого ватажка, а на стіні почулися гучні клацання. Ні, тільки цього мені зараз не вистачало. Я підняв вільну долоню, змушуючи стражників опустити зброю, а сам тим часом підчепив шнурочок з каменем, підкидаючи його перед собою. Зумівши зловити з першого разу, я лише злегка скривився, всі зайві рухи тіла віддавалися болем у лівому боці, тримаю парі пов'язка знову просочилася кров'ю.

Повертівши подарунок у руках, я відчув від нього легкі еманації Сили. А камінь не такий простий, як здавався мені на самому початку. Хотів було засунути його в кишеню, але вовк неподалік глухо рикнув, тоді я підніс ремінець до голови, маючи намір надіти, і отримав ствердний кивок від ватажка. От і тварини. Вони і без слів підкажуть що треба робити.

Після цього зграя відступила від воріт, але вони все ж таки залишалися в зоні видимості. Мабуть, їм потрібна моя допомога. Принаймні, це єдина ідея, що відвідала мене після отримання невивченого подарунка.

Я постояв пару хвилин, а коли біль у боці став стріляючим, і в очах з'явилися темні плями, я пішов до воріт, де біля самих стулок мене впіймали теплі руки. Останнє, що я побачив, були руді кучері дракониці.

Христина

Ну і важкий же він! Ледве дочекалася, поки Дрейк перехопить у мене руку друга і разом з ще одним стражником віднесе Аверіна в цілительський корпус. Занепокоєння про істинного тиснуло на груди, але я розуміла, що мої стогнання йому нічим не допоможуть, та й завдяки зв'язку, що почав утворюватися між нами, я відчувала, що загрози його життю немає.

Ось тільки серце ніби божевільне билося в грудях, а бажання бути поруч з Аверіном все сильніше віддавало пекучою потребою. Лише наявність його батьків зараз зупиняла мене від того, щоб зірватись і з усіх ніг бігти до вже знайомої палати.

Хоча якщо я трохи потопчуся під дверима, вони ж не помітять? Упевнена, рідні зараз поряд і підтримують свого сина. А я ж дракониця, слух у мене чудовий, можу і на відстані трохи підслуховувати.