Розділ 8. Крок назустріч

Аверін

Рана хоч і загоїлася, але виглядала жахливо. Так, ікла у хондоського вовка величезні та гострі, тепер я це відчув на власній шкурі. Мені ще можна сказати пощастило, адже це могло бути моє горло чи обличчя.

Поки я розглядав себе, до палати зайшов стурбований цілитель. Хлопець із єхидною усмішкою зачинив перед кимось двері й поквапився до свого пацієнта, тобто до мене.

- То що тут у нас? - Він діловито обмацав мій бік, який між іншим болів, і запустив магічну діагностику - це я визначив по різнокольорових сполох магії над раною.

Через пару хвилин тихого бурмотіння Енкілара, я зміг отримати вичерпну відповідь:

- Все добре, отрута з організму вийшла і запустився відновлювальний процес м'язових тканин. Трохи повільніше, ніж очікувалося, але таких ран я раніше не бачив, навіть ведмеді не так вгризаються в плоть.

- Отже, я можу виписуватися? – Сидіти на одному місці було не для мене, і нехай я всього нічого свідомий, але бажання лежати в піжамі на лікарняному ліжку у мене зовсім не було.

Навіть якщо я й не зможу ходити в дозор і перевіряти пастки, то хоч би паперову роботу та підзарядку захисних плетінь, гадаю, я здатний виконувати. На обличчі цілителя відобразився процес міркування, і я навіть вирішив, що він пішов у прострацію, тому що хлопець сидів без руху, дивлячись в одну точку, але незабаром він повернувся до нашого всесвіту, відповідаючи на моє запитання:

- Я хотів би поспостерігати Вас ще пару днів… Мене цікавить швидкість загоєння, а ще не виключений запальний процес в організмі. Всі ці відомості допоможуть не тільки швидше поставити вас на ноги, але й у подальшому лікуванні таких же каліцтв у інших стражників, - я ледве не завив пораненим вовком, почувши терміни.

- А чи не можна це якось прискорити? Все ж таки у мене робота... Я б міг, наприклад, приходити в лікарський корпус вранці і ввечері... - пішов я навіть на поступки, і Енкілар замислився ще дужче.

- Побудьте тут хоча б до вечері, я проведу ще кілька тестів… - він погодився зі мною.

- Я тобі що мавпочка піддослідна? – Ага, знаю я його «тести», знову пару літрів крові з мене вицідить, адже я ще не зовсім відновився після поранення. Визнаватись у тому, що до жаху боюся пристосувань для забору крові не хотілося навіть собі.

Домовившись про вечірні тортури, я все ж таки залишився в палаті, цілитель ні в яку не хотів мене відпускати раніше обумовленого терміну. Я важко зітхнув, погоджуючись (хоча моєї думки і не питали), і потягнувся за речами, щоб одягнутися. Енкілар щось черконув у своєму блокноті і поквапився на вихід, біля самих дверей він зіткнувся з Христиною, яка збиралася увійти до мене в палату. Дівчина в очікуванні дивилася на цілителя, але той нічого не сказав, лише пропустив її всередину і поспішно втік.

Вона мовчки оглядала мене, наче бачила вперше. Її погляд сковзав від мого обличчя нижче по оголених грудях і зупинився на пораненому боці, благо цілитель наклав на укус пов'язку, і я не злякаю драконицю страшним шрамом, що кровоточив.

Від такого відвертого розгляду щось у мені потяглося у бік дівчини, і я мимоволі зробив крок. І в цю мить вона зірвалася, долаючи відстань, що розділяла нас. Всього мить, і я міцно тримаю Христину в обіймах, а вона ніжно гладить мене по спині, потягнувшись до моїх губ.

Поцілунок розставив усе на свої місця, я відчував, що все, що відбувається між нами правильно, і саме зараз я дійсно щасливий, хоч би як дивно і безглуздо це звучало.

Змусивши себе на секунду відірватися від таких солодких губ дракониці, я одним клацанням пальців розстебнув гудзики на її сорочці, це вміння... А втім, не важливо, звідки воно прийшло, зараз це не головне.

Переді мною постали обтягнуті тонким топіком груди, на які я втупився жадібно, після чого мій погляд ковзнув вниз до плоского животика, на лівому боці якого красувався страшний запалений шрам.

- Що це? – Я відступив на крок, невіряче розглядаючи дуже схоже на моє поранення.

- Це… - Христина не стала прикриватися, хоча було видно, що дівчина розгублено підбирала слова для відповіді, і в цей момент в палату без стуку вломилося подружжя Роденійських:

- Синку! Як ти? Горе-то яке… – заголосила матінка на ходу, і відразу ж замовкла, уп'явшись на нашу з драконицею парочку.

Я відразу сховав дівчину собі за спину, даючи можливість привести себе в порядок, а сам приготувався тримати оборону скільки це буде необхідно.

Христина

Наше божевілля обірвалося тоді, коли Рін побачив мій шрам. Я ледь не застогнала від досади, а він з нерозумінням витріщився на знайоме поранення.

- Що це? – Поставив він єдине питання, яке його цікавило.

- Це… - чорт, як же не вчасно!

І тут у нашу розмову втрутився випадок. Поки я боролася з думкою розповісти все, як є, до палати увірвалася мати Аверіна:

– Синку! Як ти? Горе яке… - та так і застигла, розглядаючи неподобство, яке коїлося з нашим одягом. Час від часу не легше, вона звичайно врятувала мене від необхідності пояснювати, але не так я хотіла познайомитися зі своєю майбутньою свекрухою.

А за жінкою до палати увійшов Другий Лорд. Моєму мозку вистачило секунди, щоб скласти двічі по два і зрозуміти, ким він є моєму істинному. Та йошки-матрьошки!

Аверін рміркував все ж таки краще, тому він швидко сховав мене собі за спину, даючи можливість одягтися, сам же приготувався до розмови з батьками. Схоже, розмова буде не з легких, я відчула, як його м'язи напружилися.

Пальці мене погано слухалися, і ґудзики щоразу вислизали з петель. З цим терміново треба щось робити, не думаю, що батьки Аверіна оцінять мою білизну. Зібравши останні толіки самовладання, я все ж таки впоралася з цією нелегкою справою, але підозріла тиша бентежила ще більше, ніж мій не зовсім охайний вигляд.

Я тихенько зітхнула і виглянула з-за плеча свого істинного, і тієї ж миті на мене глянули дві пари зацікавлених очей.