Розділ 4. Спеціальне завдання

День видався метушним, ми оббігали пів форту, вивчаючи короткі шляхи просування до тієї чи іншої точки. Зрозуміло, за раз все не запам'ятаєш, але в їдальню та на плац я можу тепер потрапити із заплющеними очима.

З незвички ввечері я просто валилася з ніг, тому заснула, щойно моя голова торкнулася подушки, а ось пробудження було дивним. Жахливий рев пронісся житловою частиною форту, змушуючи мене в прискореному темпі зірватися з ліжка і вилетіти в коридор, де було підозріло тихо, і лише ліниві переміщення кількох солдатів натякнули мені на те, що це і є знаменитий сигнал спонукання. Та наш академічний дзвін у порівнянні з ним – манна небесна.

Сховавшись за дверима, щоб не лякати місцевих мешканців своїм зовнішнім виглядом з самого ранку, я поспішила привести себе до ладу. Часу у мене було катастрофічно мало, адже за словами начальника варти, якого, до речі, звуть Армен Бауф (коротке прізвище говорило про те, що чоловік вихідець із народу), після сигналу до побудови залишалося п'ятнадцять хвилин. А це означає, що мені залишається лише вмитися, переодягнутись і бігти на місце збору, інакше я можу запізнитися в перший же день.

На плац я з'явилася вчасно і встала в стрій поруч з Меліріаном, все ж тут він поки що єдина близька мені людина (ну або дракон, якщо бути точною), і перебування поруч з ним приносило відчуття якоїсь надійності. Він хоч і був можливим дядечковим шпигуном, але все ж таки свій, знайомий до кінчиків його шатенистого волосся.

- Гарнізон, шикуйся! - Вперед вийшов Дрейк, а ми встали по стійці "смирно", чекаючи, поки чоловік зробить доповідь командиру. Слів я не чула, але здається похмурий Аверін дав якісь вказівки своєму заступнику і двом підлеглим поруч із ним (один із них був уже знайомий нам начальник варти, а другого я бачила вперше).

Погляд Роденійського пройшовся по струнких рядах солдатів і зупинився на мені, в цей момент він злегка підібгав губи, але знову продовжив огляд, задоволено кивнувши своїм думкам, після чого він віддав нам честь і пішов, залишаючи під опікою Дрейка.

Друг Ріна, він же заступник командира форту, довго розпорошуватися не став, дав кілька цінних вказівок «шишкам» нижче рангом, безпомилково знайшов мене серед широченних спин вартових і махнув рукою, закликаючи до себе. Я засумнівалася у вірності моїх думок, тому уточнила, показуючи на себе пальцем, відповіддю мені був ствердний кивок.

Коли ж за мною кинувся і Меліріан, Дрейк зупинив його поглядом, наказуючи залишатися в строю. Одна так одна. Я підійшла до свого нового командира, віддаючи честь, і приготувалася слухати наказ заступника командира гарнізону.

- Доброго ранку, Христино Орідіан, - кхм... Не думала, що з підлеглими говорять у такому ключі, але ввічливість ніхто не скасовував.

- Доброго ранку, капітан Дрейкардін Велерійський, - вимовити ім’я чоловіка було верхом складності, та я практично язика собі зламала, але зробила це без помилок.

– Наводили довідки? – Реготнуі він у відповідь, але я лише знизала плечима. Начальство треба знати не тільки в обличчя, про це завжди тлумачив мені мій дядечко, - похвально. Чи готові ви приступати до першого чергування? - Він уважно подивився мені в очі, і я постаралася відповісти якомога впевненіше:

- Так точно! Накажете повернутися до ряду? - Уфф, ну і складності в зверненні, але не дарма я вчора записувала за балакучим Бауфом, чоловік виявився просто джерелом інформації.

- Ні, для тебе в мене окреме завдання, - недовірливо подивилася на командира, але в його очах не було і натяку на усмішку, тому я трохи заспокоїлася, очікуючи на свій розподіл. - Охоронятимеш портальний зал разом з Аверійським, заодно перевіриш захист зали, Може помітиш пролом, який пропустив тебе минулого разу, - я не змогла приховати свого розчарування, зітхнувши.

Цілий день просидіти в богом забутому портальному залі – це ж така нудьга. Хоча остання фраза Дрейка здалася мені привабливою: поколупатися у захисті форту – це ж чудово!

- Тільки нічого не міняй у плетінні, - обламав мене при корені капітан, і я понуро кивнула, збираючись тихо вирушати на службу. - Про сніданок не забудь, - нагадав мені чоловік, на що я кивнула, прямуючи до їдальні.

Дівчина пішла, і вже не бачила задоволеної посмішки стражника:

- Сподіваюся, Рін буде задоволений. Прилаштував його обожнювану драконицю в містечко, де від неї буде найменша шкода. Та я просто геній, - насвистуючи веселу пісеньку, військовий пішов у свій кабінет, де на нього чекала парочка неприємних паперових справ, але така робота більшості командирів.

Напрочуд сніданок виявився не лише ситним, а й смачним. Я від душі подякувала усміхненим кухарям і вирушила до портальної зали, де на мене вже чекав похмурий і небалакучий Аверійський. Треба б його ім'я дізнатися, а то якось незручно виходить.

- Вітаю. Ми так і не познайомились нормально. Я Христина Орідіан. А ти? - Якомога дружелюбніше посміхнулася вартовомуу, але він схоже був не дуже радий своєму напарництву, ну то гаразд, переживу як-небудь.

- Роден Аверійський, - виявляється не все так погано, як могло здатися на початку, того й дивись ми друзями нерозлучними до кінця зміни станемо.

- Давно служиш? – Не те щоб я була любителькою побалакати, але ж контакти треба якось налагоджувати.

- Пару тижнів, - мені хоч і неохоче, але все ж таки відповіли.

- І як тобі тут? - Та що ж я все з нього кліщами витягую.

- Нормально, - ясно-зрозуміло, мене послали культурно.

Розмова на цьому якось затихла, і я потроху почала оглядати портальний зал. Це була невеличка кімнатка квадратів на десять, де, крім портального кола та пари світильників, більше нічого й не було.

Посівши прямо на підлогу, я розмістилася так, щоб перед моїм поглядом було не тільки захисне плетіння заклинання, але й одвірок. Раптом мій істинний вирішить навідатися, тут я його і зловлю.

Я розбирала вузлик за вузликом, не торкаючись, а лише переглядаючи можливі лазівки, але захист був поставлений на совість, від того ще дивнішим виявилося те, з якою легкістю я змогла проникнути в форт, що ретельно охороняється. Тепер-то було зрозуміле здивування Родена, коли він побачив всю таку веселу і усміхнену мене в портальному колі. Я б і не так відреагувала, шпурнула б чимось потужнішим, а потім розбиралася б хто там і навіщо прибув.