Розділ 2. Фельдмаршальські плани щодо завоювання капітана

Христина

Серйозний блондин довів мене до вже знайомої портальної зали, де зараз нікого не було. Я озирнулася на всі боки, обіцяючи собі повернутися. Щоб не задумала лиходійка-Доля, я свого доб'юся, і цей чоловік від мене не втече. Посмішка вийшла злегка кривуватою, і я помітила, як мій проводжатий здригнувся. І що вони всі мене так бояться?

Хлопець упевнено ввів координати, і ми стали в центр кола. Спалах, і ось я вже стою посеред пафосної зали. Все-таки чуття мене тоді не підвело, Крижаний замок просто сяяв. Ще б пак, одружується спадкоємець роду, син Першого Лорду.

- Христина Орідіан? - зустрічаючий був на місці: чоловік у білосніжній лівреї звірився зі своїм списком, і я кивнула йому у відповідь. - Прошу слідувати за мною. Північний вартовий із вами? - Якщо він і здивувався, то тримався дуже добре.

- Ні, я супроводив пані до замку, - відповів за мене блондин і, не прощаючись, зник у серпанку порталу. Ну і добре, навіть дякувати не довелося.

- Ви трохи спізнилися, церемонія незабаром закінчиться. Проводити вас до головної парадної зали? Скоро всі гості з'являться там, - чоловік викарбував заздалегідь заготовлену фразу, і мені тільки й залишалося, що погодитись:

- Якщо Вам не складно, - я посміхнулася супроводжуючому, і ми рушили широким коридором. Так, це не вузькі проходи шостого форту.

У залі було зовсім не порожньо: то тут, то там походжали гості, що запізнилися, добре хоч я не одна така. Знайомих серед них я не побачила, що й не дивно, але принаймні вовком на мене ніхто не дивився, і за те дякую. Не минуло й десяти хвилин, як почали з'являтися учасники церемонії, і я побачила свою подругу. Амелія подивилася в мій бік, зсунувши брови, і поспішила до мене. Здається, когось зараз лаятимуть:

- Проспала? - І як вона завжди так вгадує?

- Ну… Не те щоб сильно. У мене була поважна причина запізнитися, чесслово, - я підняла долоню вгору, показуючи, що не брешу, і тут у наш діалог вклинився голос винуватці урочистості:

- Сподіваюся вона виявиться дуже поважною, - Астелія виглядала надзвичайно, про що я і поспішила їй сказати, - Ти мені зуби не замовляй, розповідай давай, - з розсердженою нареченою жарти погані, особливо коли вона вже практично дружина.

- Я зустріла свого істинного, - пошепки розповіла подругам, змусивши тих нахилитися до мене ближче.

- Що!? - В один голос видихнули сестри. - Хто він? - Ага, давайте ще на всю залу вигукніть.

- Його тут немає, - прошипіла у відповідь, натякаючи, що бажано б тихіше.

- Кого немає? - До нашого тріо приєдналася Льота, невже дядечко так розщедрився, що навіть її відпустив на весілля?

- Істинного Христини, - тієї ж миті видала мене Амелія, а я ледь не рикнула, чому вони такі гучні?

- Так, давайте кудись підемо, і я все вам розповім, а то ще пару таких питань, і вся зала буде в курсі мого особистого життя, - здалася я без бою, і дівчата погоджено кивнули, підштовхуючи мене до найближчого балкону. Так собі містечко для усамітнення.

Але насправді там виявилося дуже затишно. Пара широких диванчиків стояла біля маленького столика, на якому знаходилися частування та напої. О, те, що мені потрібно! Я підхопила келих, сідаючи зручніше.

- Ну, слухайте, - я почала свою розповідь після того, як ми магічно замкнули балконні двері. Все ж таки зайвих свідків нам не потрібно.

Історія виявилася короткою, оскільки особливо нічого й не сталося: зустрілися, дізналася, а він мало того, що не вразився, то ще й спровадив швиденько.

- От справиии, - Льота від переживання блимала, як ялинкова прикраса, все ж таки їй так і не вдалося повністю стати видимою.

- Ось гад! - А от від крихітки-Астелії я не очікувала такої емоційної реакції. - Ну нічого, ми з'ясуємо хто він такий і тоді випишемо йому по перше число, щоб не повадно було! Так, мені потрібний Ірміан, - вона підірвалася, кинувшись до дверей.

- Стій, - Амелія виявилася найшвидшою, тому вона заступила сестрі шлях і заговорила, висловлюючи свої думки з цього приводу. - Не можна поспішати. Головне у любовних справах – це хитрість.

- Ти впевнена, що ми про те саме говоримо? – Я засумнівалася, бо думала, що немає нічого важливішого за взаємність.

- Звичайно. Ну ось підемо ми і викладемо все зятю, а він візьме і притягне до нас цього вартового зі словами «одружуйся», і що тоді вийде? - А вона ж права, крижаний маг чудово розуміє що таке справжня пара для дракона, і він негайно накаже Аверіну на мені одружитися.

- Але що ж тоді робити? - І куди тільки вся моя впевненість поділася?

- А давай скажемо, що ти вразилася вміннями північних стражників та обов'язково хочеш проходити практику у легендарного командира шостого форту? - Очі Амелії загорілися азартом, а я з сумнівом подивилася на неї:

- Вразилася? Я? - Та кивнула мені. - Та їхній вартовий біля порталу взагалі злякався мене, як чорт ладану, - подруги весело розреготалися, ледь почули цю історію, але швидко взяли себе в руки.

- А ти вдаси, - подала ідею Льота, і всі закивали, погоджуючись з «академією». - Я поговорю з твоїм дядьком, ми якраз впроваджуємо програму з обміну студентами з королівською та північною академіями, тож думаю він буде не проти.

- Тільки ні слова про те, що північний страж мій істинний, - попросила я дівчат, і вони погодилися.

Щойно наші розмови стихли, як у двері пролунав стукіт, і ми почули голос Ірміана, легкий на згадці.

- Астелія, люба, нас гості чекають, - наша молодша відразу ж підскочила, згадуючи, що вона взагалі-то наречена, і в неї начебто весілля.

Поставивши напої на столик, ми дружною низкою повернулися до зали, а я так і застигла в дверях, розглядаючи Аверіна, що стояв біля стіни. І що він тут забув?

Чоловік теж помітив мене, злегка кивнув головою і ступив у мій бік. А це вже стає цікавим. Невже і він щось відчув?

– Як Вам свято? – А чи той це варовий із форту?