Будильник дзвонив раз в десятий, а я все ніяк не могла себе змусити встати, навпаки старанно намагалася позбутися настирливого звуку, але він повторювався раз за разом. Ніяк демони в нього вселилися!
- Ще хвилиночку, - умовляла я саму себе і куталася в ковдру, навіть ніс не показувала назовні.
А коли стало підозріло тихо, я відчула недобре, підняла голову і з панікою зірвалася з ліжка:
- Проспала! Я проспала! - До початку церемонії залишилася лише година, а я зовсім не була готова.
Часу на повноцінну зачіску не залишалося, і я вирішила скористуватися магічними бігудями. Маг, що їх створив, обіцяв ефект хвилястого волосся на цілу добу, і ніяка непогода чи підступи недоброзичливців їм не зашкодять.
Негаразд я відчула ще коли їх розкручувала: волосся скрутилося в уперту буклю і не хотіло спадати на плечі хвилястими каскадами. А варто мені спробувати їх вирівняти, як я відразу ж зрозуміла, що потрапилау пастку: так мені і ходити серед гостей кучерявим баранчиком. Тяжко зітхнувши, вдягла сукню, благо додумалася обрати вбрання без корсету, і вирушила до портальної зали академії, налаштовуючи той на вказані Амелією координати. Мить, і яскравий спалах осяяв невелику кімнату, переміщуючи мене в затишний північний замок Великого Лорда.
Проморгавшись, я з усмішкою вийшла з портального кола і втупилася в приголомшеного моєю появою воїна.
- Доброго ранку, - додала своєму голосу впевненості і зробила крок у бік настороженого чоловіка, - Невже я поки що єдина з гостей? - Якось надто аскетично виглядав головний портальний зал замку, але може це я просто завищила свої очікування?
Впртовий направив на мене зброю і невпевнено заговорив:
- Стійте де стоїте! Хто ви та як сюди потрапили? - Дивні вони якісь, по мені чи не видно, що я на весілля?
- Я гостя з боку нареченої, - спробувала заспокоїти чоловіка, але той лише міцніше перехопив магічну алебарду. Та що тут відбувається? - Шановний, не добре так ось дівчат лякати, адже я й розхвилюватися можу, а тоді не ображайтеся, якщо я вас міцненько бахну заклинанням, - постаралася чесно я попередити чоловіка.
– Ви мені загрожуєте? - Хлопець схопився за магічний переговорник і голосно гаркнув у нього. - Прорив! Код червоний!
Нічого не розуміючи, я почала озиратися на всі боки. Де прорив? Що тут взагалі відбувається? Було трохи страшно, тому я вирішила сховатись за спиною у воїна, все ж таки у нього є зброя. Але варто мені було наблизитися, як хлопець виставив вперед алебарду і почав збільшувати між нами відстань:
- Не підходьте, - сіпаний він якийсь, а я між іншим теж боюся.
Через кілька хвилин у портальній залі стало не проштовхнутися, чоловіки у формі з сумнівом поглядали то на мене, то на недбайливого вартового.
- Ну, і де прорив? – Уточнив один із них, і полохливий вояка вказав на мене.
Що? Це я тут червоний код? Так, плаття в мене вогонь, але не настільки ж, щоб не пропускати мене далі.
- Так, мені це вже набридло, ведіть мене до Крижаного Лорда, - вирішила я взяти ініціативу в свої руки, тому що чоловіки навколо мене перебували в невеликому ступорі. – І досить у мене тицяти зброєю! Я вам не якийсь там злочинець, я, між іншим, леді.
- Що ж, ходіть зі мною, леді, - виділивши останнє слово, наче лайку, вперед вийшов ВІН, а я так і застигла, розглядаючи височенного красеня-вартового.
Не може бути! Коли мені казали, що дракон відчуває свою пару, я й не думала, що все так легко. Кіларіан не відразу розпізнав Амі, а мені й секунди вистачило, щоб це зрозуміти. Я ступила вперед, простягаючи йому руку для поцілунку, а цей гад повзучий взяв і пройшов повз, наче я статуя. Ні, ви бачили таке?
Рикнувши собі під ніс, я поспішила за своїм майбутнім чоловіком, і начхати, що він поки що не в курсі подій. Злорадно посміхнувшись, уявила, як він за мною бігатиме, а я почну носа повертати, щоб знав, що зі мною не можна ось так.
Поки я продумувала план своєї помсти, військовий увійшов до кабінету і запропонував мені зайняти стілець навпроти масивного столу.
- Сідайте, - він дочекався поки виконаю його вказівку і розмістився в затишному кріслі, - Отже, почнемо по порядку. Хто ви така та як сюди потрапили? - Знову «здорову»! Мені тепер це пояснювати кожному?
- Я вже говорила тому хлопцеві з алебардою, що я гостя, прибула на весілля. Чи не могли б ви покликати сюди лорда Валерійського? - Я скинула підборіддя, тонко натякаючи на те, що знайома з його господарем.
- Його тут немає, - коротко відповів мені чоловік, ще й посміхнувся.
- Як немає? А де він? - Гарний господар, у його сина сьогодні весілля, а він десь вештається.
- У себе в замку мабуть, - з часткою іронії промовив цей льодяник.
- Тобто ви зараз мені натякаєте, що ми нібито не в замку? - Обережно почала своє розпитування, і чоловік кивнув, підтверджуючи мою здогадку, - А де? - Ні, ну не могла ж я помилитися?
- Північний кордон, шостий форт, - видав мені мізерну інформацію маг.
- Ну, так відправте мене в замок! - Не витримала я.
- Не можу, поки не буде з'ясована ваша особистість, раптом ви ворожий шпигун, - усміхнувся підлюк, а в мене ледь пар з носу не пішов.
- Та я! Та ви! - так і не знайшла що йому сказати.
- Аверін Роденійський до ваших послуг, - він відвісив блазенський уклін сидячи, а я так і задихнулася від обурення.
- Христина Орідіан, - прошипіла крізь зуби, сідаючи зручніше, раз вже мене не буду так скоро відпускати.
- Ось зараз і перевіримо хто ви, Христино, - він простяг до мене свою долоню, пропонуючи торкнутися артефакту, що розпізнає особистість людини. От же хитрун, вирішив не вірити на слово.
Перевірка артефактом - це вам справа не швидка. Ні, сам процес займає лише пару секунд, а ось на відповідь доведеться чекати деякий час, особливо якщо враховувати те, що я уродженка Драгонії. Мені це відомо, благо на останньому курсі академії ми проходили магію, що розпізнає, а ось вартовому довелося нервово барабанити пальцями по столу в очікуванні результатів.