~ПОСТ КРЕДИТ~

“Чорнильне серце” - маленька Пріанська крамничка з літературою та знаряддям для письма переживала мабуть своє друге народження, адже за останній тиждень вони отримали більше доходу ніж за кілька попередніх років. Продавець — сухуватий чоловік уже майже похилого віку очікував наплив покупців ближче до вечора — як раз після закінчення занять у Пріанській академії.
Дзвіночок над дверима тихо дзенькнув сповіщаючи про відвідувачів і старий Семвел пішов до прилавку, щиро посміхаючись цьому світу.

Усередині пахло папером, пилом і свіжою друкарською фарбою.

Азраель зробив два кроки — і зупинився прямо посеред проходу.

Сільфонт, який ішов слідом, мало не врізався йому в спину.

— Ти чого?.. — обурився було “герой імперії”

Азраель не відповів. Він, нажаханий вкляк і наперебій молився обом своїм богам, що потрапив у нічне жахіття.

Навпроти входу стояв великий стенд із написом:

«ГОЛОВНА РОМАНТИЧНА НОВИНКА СЕЗОНУ!»

Під ним — десятки однакових книжок.

З обкладинки на Азраеля дивилося його власне — ні, Марленове — обличчя. Значно красивіше, ніж у житті. З довгим рудим волоссям, трояндою в руці й таким млосним поглядом, наче його головною життєвою проблемою була надмірна кількість кохання  в організмі. Позаду нього височів Сільфонт, у сяючих білих обладунках, з розкішним сріблястим волоссям — втілений збірний образ героїчного лицаря.

Азраель узяв один примірник.Прочитав назву.

«Обов'язок перед серцем».

Подивився на обкладинку ще раз.  Знову на назву. Перевернув книжку. Почав читати анотацію. Сільфонт, із виразом лиця максимально далеким від його книжкового аналога мовчки дочитав до слів:

«Він переміг чудовисько заради Маріона. Тепер заради нього йому доведеться перемогти власну долю».

 Напружену тишу можна було різати на кубики.

Азраель дуже повільно опустив книжку.

На його обличчі застиг вираз людини, яка щойно дізналася щось настільки жахливе, що мозок відмовився перетворювати це на емоцію.

— Я її вб'ю, — проголосив бісин, як доконаний факт.

— Не зможеш, — абсолютно спокійно відповів Сільфонт.

Азраель повернув до нього голову.

Сільфонт дивився на обкладинку. Його око сіпнулося.

— Я вб'ю її перший.

— Це неподобство! — обурено пролунало десь позаду. — Абсолютно неприпустима поведінка!

Обидва синхронно обернулися.

Біля прилавку стояли Меліс, Кіран та Аніта.

У Меліс та Кірана у руках було по примірнику, а Аніта вже протягувала гроші продавцеві.

Камідзу стояв біля столу з книгами і Сільфонт з Азраелем заважали йому пройти.

З-за гори книжок було видно тільки його голову.

Обоє потенційних убивць Елеонори застигли як прибиті. 

Камідзу перехопив свою охапку з добрих п'ятнадцяти примірників зручніше й суворо подивився на них.

— Чого стали? Дайте пройти, не видно що руки зайняті? —І розштовхавши їх рушив до каси.

— Усі геть з дороги, у  мене оптовий закуп! — Як хороший друг, Камідзу міг би хоча б спробувати приховати свій шалений запал. На щастя, Камідзу було глибоко насрати на почуття Азраеля та Сільфонта цієї миті. 

Меліс пирснула зі сміху, а Аніта зі страшенно серйозним обличчям запитала у продавця:

— А продовження уже анонсували?

Азраель видав якийсь задушений звук, стискаючи смичок від скрипки, який з’явився у його руці магічним чином.

Сільфонт мовчки потягнувся до меча.
Виявляється, що віддатися у руки імперській гвардії  не така вже і кепська, у порівнянні, перспектива.