Розділ X “Новий день”

Сільвер відчинив двері настільки тихо, наскільки взагалі був здатен у своєму теперішньому стані.

Йому боліло приблизно все.

Правий бік стягувала нашвидкуруч накладена пов'язка, на губі запеклася кров, пальці розпухли настільки, що згиналися неохоче, а під одягом наливалося синцями ще з десяток місць. Одне око він міг розплющити лише наполовину.

Сільверу було байдуже.

Маріон був живий.

Йому сказали це ще внизу, і все одно Сільвер не повірив остаточно, доки не дістався його покоїв.

У кімнаті було тихо. Штори лишили напівзакритими, тому ранкове світло пробивалося всередину тонкими смугами й губилося на килимі. На столику біля ліжка стояли ліки, глечик із водою та кілька склянок. Пахло травами, воском і чимось гірким, лікарським.

Маріон лежав нерухомо.

Блідий настільки, що його мідне волосся здавалося майже кривавими мазками на тлі подушки. Під очима залягли глибокі тіні, губи втратили звичний колір, а ковдра піднімалася над грудьми так слабо, що Сільверові довелося кілька секунд дивитися, перш ніж він побачив рух.

Дихає.

Лише тоді Сільвер помітив Елеонору.

Вона стояла біля вікна, схрестивши руки на грудях, і так глибоко поринула у власні думки, що не відразу почула двері. Побачивши Сільвера, жінка спочатку здивувалася.

Потім зблідла.

— Боги, — видихнула вона.

Сільвер машинально оглянув себе.

— Що?

— Тобі потрібен лікар.

— На мені як на собаці. Заживе, — відмахнувся він.

Елеонора повільно оглянула розбиту губу, напівзаплющене око, пов'язку, кров на одязі й руки, на яких уже майже не залишилося неушкодженої шкіри.

— Ага, повірила. .

Сільвер пропустив сарказм повз вуха. Погляд уже повернувся до ліжка.

— Він прокидався?

— Можеш запитати в мене особисто.

Сільвер завмер.

Голос був слабким, хрипким після сну, істерики та знеболювальних.

Але живим.

Маріон розплющив очі.

Якусь мить вони просто дивилися один на одного.

Сільвер уявляв цей момент усю дорогу до палацу. Точніше, намагався не уявляти інший: те саме ліжко, ті самі білі простирадла — і Маріон, який уже ніколи не розплющить очей.

Тепер він дивився просто на нього.

Злий.

Виснажений.

Живий.

Маріон повільно перевів погляд із розбитого обличчя на закривавлений одяг, затримався на пов'язці, потім знову підняв очі.

— Ти не причепурився.

Сільвер видихнув. І засміявся.Напруга, яка тримала його всю ніч, нарешті знайшла щілину.

Маріон нахмурився, ніби сказав це цілком серйозно. 

Елеонора дивилася то на одного, то на другого. Зрештою кутик її рота сіпнувся.

— Гаразд.

Вона взяла зі столу свою книгу.

— Я залишу вас.

Маріон розплющив очі.

Цього разу не заперечив.

Елеонора дійшла до дверей, але перед тим, як вийти, ще раз глянула на Сільвера.

— Не дай йому вставати.

— Я й не збирався, — Маріон обурено насупився.

— А я  не тебе попереджаю.

Двері зачинилися.

І стало тихо.

Сільвер знову подивився на Маріона. Той дивився у відповідь.

Кілька секунд.

Сільвер уже відкрив рота.

— ТИ ІДІОТ?!

Він кліпнув.

— А.

— «А»?!

Маріон спробував підвестися на ліктях, скривився від болю, але вперто не ліг назад.

— Ти зовсім здурів?! Тобі Азраель голову відбив разом зі свідомістю?!

— Маріоне—

— Ні. Не «Маріонкай» мені!

Сільвер слухняно замовк.

— Я прокидаюся, — продовжив Маріон, уже задихаючись не так від слабкості, як від люті, — дізнаюся, що ти врятував мені життя, питаю, де ти, і виявляється, що ти взяв меч і сам поперся в Сірий квартал за істотою, яка кілька годин тому вже тебе вирубила!

— Так.

— Не кажи «так» таким тоном!

— Яким?

— Ніби це було єдине розумне рішення!

Сільвер трохи подумав.

— Він маг, це було єдине розумне рішення.

Маріон схопив подушку.

Сільвер виставив долоню.

— Тобі не можна напружуватися.

— Я зараз напружуся востаннє в житті й задушу тебе.

Сільвер не втримався й усміхнувся.

Це було помилкою.

— Чого ти усміхаєшся?!

— Ти кричиш.

— Я ПОМІТИВ.

— Отже, тобі краще.

Маріон завмер. Лють на його обличчі ще трималася, але щось під нею раптом здригнулося.

— Мені краще? — Маріон повільно поклав подушку назад, — Я не знав , чи ти живий.

— Я не знав, чи будеш ти живим, коли я повернуся. 

Оце вже було не сказано криком.

Сільвер мовчав.

— Ти розумієш? — Маріон дивився просто на нього. — Я прокинувся й думав, що ти десь за дверима. Бо де тобі ще бути? А тебе не було. І Елеонора брехала мені в очі, що ти, мабуть, допомагаєш варті.

Він нервово засміявся.

— Вона жахливо бреше.

— Знаю.

Сільвер опустив погляд.

— Маріоне…

— Я кожного разу коли чув кроки в коридорі  думав, що цього разу це ти.

Голос затремтів. Маріон сердито витер долонею очі.

— Кожного клятого разу. А коли заходив лікар чи слуга, я думав, що зараз вони скажуть, що тебе знайшли. Що ти мертвий. Що вони просто не знали, як мені сказати.

— Пробач, — Сільвер підійшов ближче.

Маріон похитав головою.

— Ти пішов один.

— Не зовсім. Мені допомагала Сіра гільдія.

— О, прекрасно. Це все змінює. Значить, тебе могли знайти мертвим інформатори.

Сільвер опустився в крісло біля ліжка. Те саме, яке всю ніч стояло порожнім.

— Я не міг його відпустити.

—  Ти міг лишитися.

— Ні.

Маріон уже хотів огризнутися, але Сільвер продовжив:

— Він витратив багато магії. Я знав, що якщо дам йому кілька годин, він відновиться. Знайде своїх. Сховається. А потім повернеться.

Його погляд ковзнув до пов'язки під Маріоновою сорочкою.