Глава 16.

Наступного ранку Аня трохи хвилювалася, спускаючись вниз. Сьогодні вона одягнула просту джинсову сукню прямого крою на ґудзиках спереду. Цікаво, чи сподобається її вбрання Данилу? І чи будуть вони з ним знову снідати разом на кухні? 

Не зважаючи на те, що вона мало спала цієї ночі, Аня почувалася чудово. Вона знову згадала свою нічну розмову з Данилом та посміхнулася. Їй було так добре поруч із цим чоловіком, а коли він її обійняв… Аня досі пам’ятала це дивовижне відчуття тепла та затишку. І вона дуже хотіла відчути його знову. А той легкий поцілунок в щоку був таким ніжним та обережним. У той момент Ані навіть захотілося, щоб Данило поцілував її по-справжньому. Хоч вона і розуміла, що цьому чоловіку потрібна зовсім не така звичайна дівчина.

Відчинивши двері кухні, Аня одразу помітила Данила за столом біля вікна. Антоніна Михайлівна вже розкладала по тарілках омлет та смажені тости. Побачивши дівчину, Данило привітно посміхнувся їй та підвівся на ноги. Антоніна Михайлівна ввічливо привіталася з Анею, а потім поставила тарілки та чашки на стіл і тихенько вийшла з кухні, причинивши за собою двері.

— Привіт! — промовила Аня, не маючи сил відвести від Данила погляд.

— Привіт, Ань! — Данило підійшов ближче до неї. — Як почуваєшся сьогодні?

— Чудово! А ти? Мабуть, зовсім не виспався?

— Неправда, я почуваюся дуже бадьорим! Ну що, знову хочеш снідати тут?

— А ти проти?

— Я ж казав... З тобою я готовий снідати де завгодно. Антоніна Михайлівна вже все нам приготувала!

Після сніданку Данило знову зголосився відвезти Аню в кафе і сьогодні дівчина не стала з ним сперечатися. Нічна гроза зробила ранкове повітря неймовірно свіжим та чистим, але на день синоптики знову обіцяли спекотну та сонячну погоду. Дорогою до кафе Данило з радістю помітив, що Аня поступово відкидає сором’язливість у спілкуванні з ним. Добре, що її настороженість поступово зникає! Висадивши дівчину біля кафе, Данило пообіцяв забрати її ввечері та рушив до офісу.

Робочий день Ані розпочався звичним чином, але сьогодні час чомусь тягнувся для неї нескінченно довго. Ще й ця спека на вулиці. Скоріше б настав вечір! Можливо, хоч він принесе із собою довгоочікувану прохолоду? А ще ввечері вона знову побачить Данила. Аня помітила, що тепер їй стало простіше спілкуватися з ним. Та ніяковість, яку вона відчувала на початку знайомства, поступово зникала. І Аня розуміла, що їй все більше і більше подобається проводити час із Данилом. Мабуть, не треба занадто зближуватися з ним. Але як наказати серцю не завмирати у присутності цього чоловіка? І як сховати почуття, які все сильніше просяться на волю? Аня нічого не могла з собою вдіяти, продовжуючи постійно думати про Данила.

О п’ятій годині двері кафе відчинилися і на порозі з’явився Денис. Сьогодні він був сам і здавався трохи роздратованим. Обравши один зі столиків у кутку зали, Денис опустився на стілець і поглянув у бік каси, де стояла Аня.

— Ти, новенька! Як там тебе? — вишкірився він на дівчину. — Ану йди сюди!

Всередині Ані все стислося від поганого передчуття, але зовні вона намагалася залишатися спокійною. Дівчина одразу підійшла до столика Дениса, зупинилася за пару кроків від нього та промовила:

— Доброго дня! Що бажаєте замовити? 

— Що ж можна замовити у таку спеку? — Денис нахабно ковзав очима по її фігурі, зверху вниз і назад. — Морозиво є?

— Так. Яке бажаєте? Шоколадне, ванільне, полуничне чи... вишневе? — Аня відчувала, що погляд Дениса наче пронизує її крижаним холодом.

— Неси всі види, що є! По одній порції.

Аня кивнула та швидко рушила на кухню. Треба просто винести йому морозиво. Денис поїсть та піде. Все буде добре! Виставивши креманки з морозивом на тацю, Аня понесла їх до столика. Хлопець зустрів її хитрою посмішкою. Він мовчки спостерігав за тим, як дівчина обережно розставляє морозиво на столі. Швидко звільнивши тацю, Аня хотіла йти, але Денис рішуче схопив її за руку.

— Не йди, кицю! — він притягнув налякану дівчину до себе на коліна. — Посидь зі мною!

— Не хочу! Пустіть! — Аня намагалася прибрати з себе його руки, які вже на повну стискали її сідниці.

— Ти ж знаєш, хто я такий? — рука Дениса рушила під спідницю уніформи Ані. — Посидь зі мною! Інакше скажу матері, що ти нечемна з відвідувачами!

Далі все відбувалося дуже швидко. Аня остаточно втратила здатність тверезо мислити. У нахабних обіймах Дениса, дівчина спочатку відчула, що їй стає страшно. А потім це почуття повністю потонуло у хвилі огиди та злості, коли вона відчула гарячі пальці Дениса на своїй шкірі під спідницею. Не встигнувши подумати про те, що вона робить Аня замахнулася та вліпила Денису дзвінкого ляпаса. 

Від несподіванки він схопився за щоку, надавши можливість дівчині втекти. Аня скористалася цим шансом та швидко відскочила від столика. Вона встигла почути, як за її спиною голосно ахнули Віка та Аліна. А потім Денис злетів на ноги, люто змітаючи зі столу креманки з морозивом. Посуд з гучним дзвоном впав на підлогу, розлітаючись на сотні крихітних скляних уламків.

— Ах ти ж стерво! Ану йди сюди! — проревів Денис, рушивши на Аню.

— Юначе, що ти собі дозволяєш?! — на захист Ані став чоловік середнього віку, який сидів за столиком неподалік разом із дружиною. — Облиш дівчину!