Глава 13.

Наступний день Аня з Ксюшею повністю присвятили навчанню. Данило з самого ранку поїхав на роботу. Аня відчувала, що почувається спокійнішою без нього. Але після обіду вона помітила, що починає сумувати за Данилом. Коли сонце почало повільно хилитися до обрію Ксюша рішуче заявила, що її голова просто лусне, якщо вона спробує запхати туди ще хоча б один параграф з підручника. Аня з посмішкою погодилася завершити навчання на сьогодні, але написала для подруги список завдань на завтрашній день. Наступні два дні їй треба було працювати в кафе, тому Ксюша повинна була навчатися сама.

Під час навчального року Аня працювала в кафе після занять в університеті. Але влітку кількість відвідувачів збільшувалася і власниці закладу потрібна була додаткова офіціантка на період з восьмої ранку до сьомої години вечора. Після сьомої години людей у кафе було небагато, тому Аня могла бути вільною. Вона розраховувала, що заробить більше, працюючи повний день. І графік зручний — два вихідних через два робочих. Спочатку Ксюша запропонувала Ані возити її на роботу, але Аня відмовилася. Навіщо будити подругу, якщо можна спокійно доїхати до міста автобусом, що їздить тут неподалік? 

Данило все ще не повертався, але зателефонував Ксюші о шостій. Він казав, що затримується в офісі та просив не чекати його на вечерю. Дівчата повечеряли удвох і сіли у вітальні дивитися фільм. На початку одинадцятої Аня пішла спати. Переодягнувшись у коротку нічну сорочку, дівчина вимкнула світло та лягла в ліжко. Сьогодні вона зовсім не бачила Данила. Мабуть, це на краще. Тоді чому ж так сумно?

Дівчина повернулася на бік та наказала собі спати, коли раптом почула під своїм вікном тихий голос Данила. Аня відчула, як почастішало її серцебиття, швидко піднялася з ліжка у темряві та визирнула на задній двір через вікно. І одразу побачила Данила біля басейна. Здавалося, що він щойно повернувся. І зараз він тихенько розмовляв з Антоніною Михайлівною, яка стояла перед ним.

— Антоніно Михайлівно, дякую, що розігріли мені вечерю! Йдіть відпочивати, вже дуже пізно! — почула Аня його приємний голос.

Жінка кивнула йому та рушила до свого будинку за садом. Данило залишився сам біля басейну. Він зняв з руки годинник та поклав його на шезлонг, стягнув черевики та шкарпетки Потім Данило почав розстібати ґудзики на своїй сорочці, зняв її та теж кинув та шезлонг. Вслід за сорочкою полетіли штани. Аня знову замилувалася його гарним тілом. Данило вже збирався стрибати в басейн, аж раптом підняв очі вгору та подивився на вікно Ані. 

Дівчина поспіхом відсахнулася убік, сховавшись за довгою гардиною. Добре, що вона не вмикала світло. Прокляття, хоч би Данило її не помітив! Ще через секунду Аня почула тихий сплеск води та знову обережно визирнула у вікно. Данило вже плавав у басейні, а біля одного з бортиків сидів Честер, зацікавлено спостерігаючи за ним своїми маленькими чорними очима.

Наступного ранку Аня прокинулася о пів на сьому. Швиденько прийнявши душ, дівчина повернулася до своєї кімнати та одягнула одну зі своїх літніх суконь с широкою спідницею трохи вище коліна та відкритими плечима. Зібравши своє густе темно-каштанове волосся у високий хвіст, Аня рушила вниз. Напередодні Ксюша попередила Антоніну Михайлівну, щоб вона зробила Ані сніданок о сьомій ранку. Даремно дівчина намагалася запевнити подругу, що здатна самостійно приготувати собі поїсти. 

Відчинивши двері на кухню, Аня побачила Антоніну Михайлівну та промовила:

— Доброго ранку, Антоніно Михайлівно!

— Доброго ранку, пані Анно! — жінка повернула до неї своє усміхнене обличчя. — Сніданок готовий. Де накрити вам стіл?

— Хм… Я можу поїсти тут.

— Це ж кухня! — здивувалася Антоніна Михайлівна. — Пані Ксенія та пан Данило ніколи не снідають на кухні. Дозвольте, я накрию вам стіл у кімнаті, пані Анно!

— Не потрібно, Антоніно Михайлівно! — Аня підійшла до столу, що стояв біля вікна. — Я поїм ось тут. І ще… Не називайте мене «пані», гаразд? Мені від цього трохи… ніяково.

— Але ж ви гостя пані Ксенії…

— Так, я її гостя та подруга. Але я зовсім не пані. Я така ж звичайна людина, як ви. Тому називайте мене просто Анею, гаразд? Мені це буде приємніше.  

— Гаразд! Але я не можу дозволити вам снідати на кухні. Пані Ксенія сваритиметься на мене, якщо дізнається про це.

— Антоніно Михайлівно, я готовий снідати! — пролунав за спиною Ані приємний чоловічий голос, від якого на її шкірі чомусь одразу з’явилися мурашки.

Дівчина швидко озирнулася до дверей та побачила Данила. Серце Ані почало відбивати якийсь зовсім особливий ритм, а губи самі собою розтягнулися в щасливій посмішці. Сьогодні він одягнув темно-синю сорочку під класичні чорні штани. Як же йому пасує цей колір! А ще ця сорочка так гарно підкреслює всі лінії його бездоганного тіла! Аня розуміла, що скучила за цим чоловіком. Треба опанувати себе! І якомога швидше стерти зі свого обличчя цю дурнувату закохану посмішку!

— Аня? — застібнувши на зап’ясті годинник, Данило підняв очі, побачив дівчину і посміхнувся. — Привіт! А чого ти так рано встала?

— Привіт! Мені треба на роботу, — Аня розуміла, що занадто довго не може відвести від нього погляд та поспіхом опустила очі.

— Ти десь працюєш? — здивувався Данило. — А я думав, що влітку ти відпочиваєш.

— Влітку я відпочиваю від навчання. Але мушу працювати, щоб... — Ані стало ніяково пояснювати, що ця робота дає їй кошти на життя, тому вона замовкла.