Глава 9.

Данило повернувся до Юлі обличчям, милуючись її довгою синьою сукнею зі спокусливим декольте. А потім промовив:

— Я саме завершив традиційну церемонію вітання з усіма знайомими! Ти неймовірно гарна у цій сукні, Юль! Вона надзвичайно пасує до твоїх очей!

— Дякую! — Юля посміхнулася. — Мені приємно, що ти знайшов час прийти!

— А мені приємно, що твій батько нас запросив на своє свято! Подаруєш мені танець, красуне?

— Чому б ні? Коли бажаєш отримати подарунок?

— Та хоч зараз! — Данило поставив склянку, взяв дівчину за руку та повів до невеликого танцювального майданчика в центрі зали. — Саме починається повільна мелодія!

— Дуже вдалий вийшов збіг, еге ж? — Юля дозволила йому обійняти себе за талію, поклавши руку на плече Данила.

— Я домовився з діджеєм! — підморгнув їй Данило, починаючи кружляти дівчину в повільному танці. — Як твої справи, Юль?

— Все добре, дякую. От тільки знову треба шукати когось в юридичний відділ. Одна з дівчат через два тижні йде в декретну відпустку. Я от думаю, Данило... Можливо, мені взяти твою Ксюшу на стажування?

— Не дай Боже тобі зробити це! — засміявся Данило. — Ксюша той ще юрист!

Вони продовжували танцювати, розповідаючи одне одному, як минув тиждень. Данило міцніше пригорнув Юлю до себе, щоб краще чути її слова крізь гучну музику. Дівчина відчувала, що їй приємно бути в обіймах цього чоловіка. Він дуже привабливий, харизматичний, добрий та веселий. Та як Юля не намагалася, а викликати у себе почуття до Данила вона не могла. 

У свої двадцять чотири роки Юля ще жодного разу по-справжньому не закохувалась в чоловіка. Звичайно, юність та навчання в університеті подарували їй перші побачення та інтимний досвід. Але при цьому Юля відчувала скоріше цікавість, ніж щось справжнє та глибоке. Так, всі ці стосунки були дуже приємними, але серця так і не зачепили. А Юля була впевнена, що кохання має відчуватися якось по-особливому.

Сергій Павлович, Валентина Дмитрівна та Володимир Олександрович стояли неподалік та спостерігали за ними.

— Сергію, а наші діти стануть чудовою парою! — з посмішкою звернувся до друга Володимир Олександрович.

— Я б понад усе хотів бачити Данила чоловіком моєї дівчинки! — посміхнувся Сергій Павлович. — Але вирішувати буде Юля!

— Здається, Юля вже вирішила! — промовила до нього Валентина Дмитрівна. — Поглянь на них, Сергію! Я б дуже хотіла, щоб мій син одружився з такою чудовою дівчинкою!

Володимир Олександрович та Валентина Дмитрівна вирішили їхати додому о десятій, але Ксюша попросилася побути ще трохи. Данило зголосився відвезти сестру після вечірки, тому Валентина Дмитрівна спокійно дозволила Ксюші залишитися.

Після від’їзду батьків, Данило продовжував насолоджуватися вечором у компанії Юлі. Схоже, що їй приємно проводити з ним час. Але у неймовірно гарних синіх очах дівчини Данило не бачив жодної тіні закоханості. Можливо, вона вміє маскувати свої почуття? Або ж цих почуттів просто немає. Нічого, крім дружньої симпатії — такої ж, яку відчуває до цієї дівчини він сам.

На початку дванадцятої Данило вирішив, що час прощатися. Ксюша теж вже трохи втомилася, тому одразу погодилася їхати додому. Вони подякували Сергію Павловичу та Юлі за чудовий вечір, а потім рушили на вулицю до позашляховика Данила. 

Літня ніч була дуже тихою і теплою. Вулиці міста майже повністю спорожніли, а яскраве світло ліхтарів надавало їм особливого шарму та загадковості. Данило першим підійшов до машини, відчиняючи перед сестрою передні двері. Коли Ксюша сіла, він зачинив дверцята, сів за кермо та виїхав на порожню дорогу, поступово набираючи швидкість.

— Чудова вечірка! Я бачила, що ви з Юлею майже весь вечір провели разом, — Ксюша кинула на брата хитрий погляд. — Зізнавайся, братику! У вас із нею кохання?

— Ні, ми просто гарні друзі. Мені подобається спілкуватися з Юлею, але я не закоханий у неї…

— Можливо, вона закохана в тебе?

— Судячи з того, що я бачу, вона теж вважає мене лише добрим другом.

— А от батьки вважають, що ви закохані одне в одного! — зауважила Ксюша.

— Знаю, — Данило зітхнув. — Тато мені вже весь мозок з’їв, намагаючись переконати одружитися з Юлею.

— А ти не хочеш?

— Як можна одружуватися без почуттів, Ксюш? Я вважаю, що супутницю для життя треба обирати серцем! І Юля заслуговує на те, щоб чоловік справді кохав її, а не лише прикидався закоханим. Хіба не так?

— Хм, десь я вже чула таку точку зору, — задумливо посміхнулася Ксюша. — Збираєшся сперечатися з батьками стосовно цього?

— Сперечатися я не буду. Сергій Павлович незабаром підпише з нами угоду про співпрацю. І після цього тато вже не буде так перейматися тим, щоб я одружився з Юлею. Ну, а у тебе як справи, сестричко?

— Сьогодні я завалила іспит! — урочисто виголосила Ксюша.

— Що?! Як так?!

— Ось так! Я завалила іспит з цивільного процесуального права!

— І ти так весело говориш про це?! Ксюш, як ти взагалі диплом отримуватимеш?! Батьки вже в курсі?