Глава 3.

Аню все ще трохи трусило від пережитого шоку. Вона не могла добре роздивитися обличчя свого рятівника у напівтемряві, але одразу помітила коротке чорне волосся незнайомця та легку щетину на його підборідді.

— Чого ти полізла до басейну? — суворо запитав він.

— Я п-п-просто… — Аня починала тремтіти від холоду у своїй наскрізь мокрій сукні. — Мені з-з-захотілося трохи п-п-побути на свіжому повітрі, п-п-подалі від всіх…

— Ну і була б на свіжому повітрі! Та навіщо ж пірнати у басейн, якщо не вмієш плавати?!

— Я впала у б-б-басейн випадково, бо з-злякалася с-с-собаку, — пояснила Аня.

— Яку собаку? Честера?! — здивувався незнайомець. — Честер нікого ніколи не зачепить! Мабуть, він просто хотів трохи погратися з тобою.

— М-м-мені так не з-з-здалося, — Аня відчайдушно стукотіла зубами від холоду, обхопивши себе руками.

— Не дуже тепла водичка, еге ж? — посміхнувся чоловік. — Знаєш, я теж не збирався купатися сьогодні! Але я почув твій крик, коли виходив з машини, тому прибіг сюди. І дуже вчасно! Як можна бути такою необережною? Ти ж мало не втопилася!

— Д-д-дякую! — ледь вимовила Аня. — Я с-с-справді зовсім не вмію п-п-плавати…

— Ага, я це помітив! — незнайомець підвівся на ноги та простягнув їй руку. — Ходімо зі мною!

— К-к-куди?

— У дім. Знайдемо тобі щось сухе… Чи може ти хочеш скупатися ще раз? — чоловік тихенько засміявся. — Хто ти взагалі така? Я жодного разу не бачив тебе тут.

— А т-т-ти хто т-т-такий? — запитала Аня, хапаючись за його долоню та підводячись на ноги.

— Оце так нахабство! — обурився незнайомець. — Ти не вважаєш, що трохи не ввічливо відповідати таким тоном тому, хто тебе щойно врятував? То хто ж ти, дивна незнайомко?

— Я п-п-прийшла у г-г-гості до К-к-ксюші! — промовила Аня.

— Про це я здогадався! Ну добре… Ходімо, треба тебе переодягнути! — чоловік рішуче стиснув її холодну руку у своїй долоні та зробив крок у напрямку будинку.

— Я н-не п-піду з тобою! — Аня вже трохи оговталася від переляку, тому швидко висмикнула руку з його пальців.

— Чому?

— Я вперше т-т-тебе бачу? Чого я м-м-маю йти кудись з абсолютно н-н-незнайомим мені ч-ч-чоловіком?

— Хм… — обличчя незнайомця знову осяяла широка усмішка. — Думаєш, що я чіплятимусь до тебе? Не бійся, я не такий!

— З-з-звідки мені з-з-знати?

— А ти вперта… — зітхнув чоловік. — Гаразд, зайди он у ті маленькі двері та підіймайся сходами на другий поверх. А я знайду Ксюшу та приведу її до тебе. Такий план годиться?

Аня кивнула йому та слухняно рушила до потрібних дверей, захопивши дорогою свої босоніжки, які все ще стояли на землі. Вже відчиняючи двері Аня озирнулася і побачила, що незнайомець нахилився до землі, підхоплюючи свої черевики, телефон, годинник та гаманець. Виявляється, він встиг кинути все це на траву перед тим, як пірнути у басейн. Помітивши, що Аня спостерігає, незнайомець кинув на неї виразний погляд та вигукнув:

— Чого ти ще тут?! Захворіти хочеш? Швидко йди нагору!

Аня слухняно забігла всередину будинку через вказані двері та опинилася у напівтемному коридорі. Музику тут було чути краще, ніж на вулиці, бо коридор вів прямісінько до вітальні. Прямо перед собою дівчина побачила широкі сходи. Вона швидко забігла на другий поверх, залишаючи за собою мокрі сліди на підлозі та сходинках і потрапила у ще один коридор. По обидві сторони розташовувалися кімнати. Аня не знала куди йти далі, тому нерішуче зупинилася. А ще через декілька хвилин почула внизу голос Ксюші.

— Аня справді впала у басейн?! — вигукнула Ксюша. — Божечки, вона ж плавати не вміє!

— Я це помітив! — долинув знизу голос незнайомця. — Тобі треба краще пильнувати за своїми гостями! Батьки тебе не похвалять, якщо у їхньому басейні хтось втопиться!

Аня побачила, що вони вдвох підіймаються сходами, тому швидко відійшла до стіни. Коли Ксюша подолала останню сходинку, то одразу ж кинулася до подруги.

— Божечки, Аню! — вигукнула вона. — Як ти, сонечко? Ти вся мокра!

— Нічого… — Аня почувалася дуже ніяково. — Я сама винна. Не треба було ходити до басейну.

— Дай їй сухий одяг, — звернувся до Ксюші незнайомець. — Я намагався сам зробити це, але твоя подруга чомусь мені не довіряє. Думає, що я маніяк! А ще вона боїться твого Честера, уявляєш?

— Честер вміє налякати, але він дуже добрий пес, — Ксюша схопила Аню за руку та потягнула за собою. — Ходімо, треба тебе переодягнути!

Затягнувши Аню до своєї кімнати, Ксюша увімкнула невелику лампу у кутку, витягла із шафи сухий рушник та дала його подрузі. А потім дістала з полиці свої джинси, футболку та комплект білизни. Простягнувши все це Ані, Ксюша промовила:

— Ось, переодягнися поки що! Добре, що у нас із тобою однаковий розмір одягу. А я піду вниз, зроблю тобі гарячого чаю. Треба тебе зігріти!

— Ксюш, не переймайся! — спробувала заперечити Аня. — Мені буде цілком достатньо сухого одягу.

— Заперечень я не слухатиму! — рішуче заявила Ксюша. — Не хочу, щоб ти застудилася! Чекай мене тут, я швидко!