Глава 1. Аліна

Дана книга являє собою художній твір. Всі імена, образи, місця і події є плодом авторської уяви або були використані без умислу. Можлива схожість з реальними людьми, як живими, так і померлими, місцями дії або подіями є результатом сугубо випадкового збігу обставин. 

Аліна

Серце б'ється так сильно, що здається, його стукіт чують всі навколо. Стою за кулісами, тримаю себе за лікті і нервово кусаю губу. Ховаюся за спинами інших моделей, але це не допомагає вгамувати напругу. Всі тут виглядають як красуні з глянцевих журналів: високі, стрункі, з ідеальними рисами обличчя і впевненістю в кожному русі. А я... Я відчуваю себе зайвою. Сірою мишкою. Як я тут опинилася? Навіщо я взагалі прийшла на цей кастинг? В голові пульсує одна думка: я не належу до цього світу.

Повітря просякнуте парфумами, лаком для волосся і запахом нових тканин, але я не можу нічим дихати. Це мій перший кастинг. Перший справжній шанс. Але все навколо здається чужим і як з інакшої реальності. Інші дівчата говорять між собою, жартують, і навіть якщо вони хвилюються, то не показують цього. А я стою одна, відчуваючи себе крихітною і беззахисною. Мої руки пітніють, серце гупає в грудях так сильно, що дихати стає важко. Мені страшно. Справді страшно. Мені здається, я зараз впаду, ще не ступивши на подіум.

Дивлюся на себе в дзеркало, і здається, що бачу зовсім іншу людину. Це не я — не та дівчина, яка мріяла стати моделлю. Моя сукня сидить якось незграбно, темно-русяве волосся заплетене занадто туго, а макіяж, хоч і професійний, здається, тільки підкреслює мою невпевненість. Я не така, як вони.

І ось називають моє ім’я. Роблю глибокий вдих, намагаюся зібратись, хоча мої ноги ніби вросли в підлогу. Я нічого не бачу, крім прямих ліній подіуму перед собою. За кілька секунд усе зміниться. Щойно зроблю перший крок — і від цієї миті залежить усе.

— Аліна Савченко!

Мене оголошують ще раз. Хтось штовхає мене в плече, бо я забула, що треба йти. Роблю крок вперед і виходжу на подіум. Світло прожекторів сліпить очі, і в мене завмирає подих. Їх яскравість настільки сліпуча, що я бачу лише мерехтіння тіней у залі. Кліпаю кілька разів, щоб звикнути до яскравого світла. Кілька секунд стою, а потім починаю крокувати подіумом. Шкірою відчуваю на собі пильні погляди з залу. А ще я знаю, що він тут. Відчуваю його присутність. Людини, яку я боюся найбільше. Кожен мій рух під його професійним оком. Він тут. Владислав Романов, власник модельної агенції — і найкращий в світі моди.

Він — господар цього світу, і всі знають це. Усі чекають його рішення, його оцінки. І тепер я перед ним. Його присутність відчувається майже фізично. Я навіть чітко не бачу його обличчя через освітлення, але знаю, що він спостерігає за мною. Всі спостерігають. Але рішення тут приймає виключно Романов. Він сидить у центрі залу, глибоко в кріслі, спостерігаючи за подією з абсолютно незворушним обличчям.

Щось у його погляді лякає мене настільки, що мої ноги майже відмовляються слухатись. Я відчуваю цей тиск — холодний, мов крижаний струмок, який пробігає вздовж спини. Його присутність змушує мене сумніватися у всьому: у своїх кроках, у своєму диханні, у кожному русі, навіть у кольорі волосся. Чому він так дивиться на мене?

Я намагаюся крокувати впевнено, але щось йде не так. Сукня здається занадто важкою, підбори надто високі, і в якийсь момент я відчуваю, як нога підгинається. Світ навколо мене зупиняється, і за мить я опиняюся на підлозі. Я падаю. Прямо на подіумі. Прямісінько перед Владиславом Романовим…

Це найгірший кошмар будь-якої моделі. Я стою перед усіма на колінах, як посміховисько. Що робити? Всі дивляться на мене. Інші дівчата, журі, і він.

Секунди тягнуться вічність. Мені до сліз ніяково, щоки палають, а биття серця відлунює в скронях. Я хочу втекти. Хочу зникнути, розчинитися в повітрі, провалитися під дерев’яну підлогу клятого подіума. Але замість цього підводжуся на тремтячих ногах і намагаюся йти далі, наче нічого не сталося. Вуха горять, коліна болять, але я змушую себе йти далі незважаючи на біль і бажання розревітися. Серце калатає в грудях так сильно, що я ледве можу дихати.

Мені соромно, страшно, і я не знаю, що буде далі. Та я йду. Доходжу до краю подіуму і зупиняюся. Піднімаю погляд і зустрічаю навпроти темні очі. Романов дивиться прямо на мене, і його погляд спопеляє. Мене охоплює змішаний вир емоцій: сором, страх і... щось інше. Щось, що змушує моє серце битися ще швидше. Щось, що я не можу пояснити.

Він не просто дивиться — він оцінює, аналізує, немов зважує кожен мій рух. Його очі холодні, невблаганні, без жодної емоції. Але під цим крижаним поглядом я відчуваю, що він бачить мене наскрізь. І це лякає. Здається, що він вже вирішив мою долю. Що я не належу до цього світу, і він зробить так, щоб я це зрозуміла.

Моє серце стискається. У його очах немає жалю чи осуду. Лише холод і якась дивна цікавість. Він дивиться на мене, наче я — іграшка, якою він може заволодіти в будь-який момент. Мені стає незручно від такого пильного погляду, і в той самий час я відчуваю дивну, але дуже незрозумілу симпатію до цього суворого чоловіка.

— Дякуємо, ви можете йти, — чую збоку жіночій голос. 

Киваю. Розвертаюся і йду за куліси. Спиною відчуваю, як мене свердлить поглядом вслід Владислав Романов.

Я ніколи не зустрічала таких чоловіків. Він мене лякає і приваблює водночас. Його влада, його присутність захоплюють і навіюють страх. Мені хотілось би, щоб сьогоднішній показ змінив моє життя, але я сумніваюся, що після такого провального кастингу його зацікавить така незграба, як я.

***

Вітаю, мої любі, на сторінках нової історії!) Додавайте книгу до бібліотеки, даруйте вподобайки і залишайте коментарі)) Ваша активність - це завжди стимул для мене) Попереду нас чекає дуже емоційна книга за участю спокусливого і дуже владного героя, ніжної й тендітної героїні, а також... А що ще на вас чекає - це ви вже взнаєте зовсім скоро, якщо будете слідкувати за розвитком подій ;)