Запис 2. Вона втратила себе...

Запис 2.  21 жовтня

**************************

Cьогодні мені хочеться поговорити про те, як непомітно втрачає себе жінка.

Втрата себе стається не за один день. Це довгий, майже беззвучний процес.

Спочатку ти просто відсуваєш свої маленькі бажання на завтра. Потім ти силоміць починаєш «заморожувати» всередині гнів, образу, приниження чи пережитий біль, бо зараз не на часі, треба потерпіти. Ти ховаєш справжні почуття так глибоко, що одного дня вони просто перестають подавати голос.

А разом із ними зникає й інтерес до життя й до себе. Ти дивишся у дзеркало — і бачиш там іншу себе, зовсім не ту, що була раніше."Це справді я?!"

******************

Вона втратила…

*********************

Вона втратила себе там, де, здавалося б, мали бути надійний дім і сім’я.

Там, де, для всіх навколо, все виглядало майже ідеально. Або бодай — «не гірше, ніж в інших».

Де їй щодня доводилося мовчки терпіти й ковтати образи, аби тільки, не дай Боже, не роздмухати вогонь чергової сварки.

Вона поступово втрачала себе тоді, коли з-за зачинених дверей ванної кімнати долинав безтурботний, радісний спів чоловіка після чергового важкого скандалу. А в неї в цей самий момент від невимовного розпачу дико кричала кожна клітинка душі.

А може, це сталося тоді, коли кохана людина глузувала з неї в компанії друзів? Просто так, для того, щоб було весело.

Вона втрачала себе щоразу, коли намагалася силоміць «заморозити» в собі те, що вважала негативними емоціями: гнів, пережитий біль, невисловлені образи, приниження. Вона ховала їх глибоко всередині, сподіваючись, що вони зникнуть. Але вони нікуди не зникали. Вони просто випалювали її зсередини.

Вона втрачала свою цінність в ті моменти, коли їй дорікали, що вона не відповідає очікуванням чи потребам. Порівнювали з кимось, хто краще її. " От вона..., а ти....

Вона втратила себе й тоді, коли перестала любити власне тіло. Коли дивилася в дзеркало лише для того, щоб знову й знову знаходити нові недоліки й картати себе за них.

Вона втрачала свою енергію. Енергію, яка так була потрібна їй, щоб жити, щоб мріяти!

Вона не пам’ятає точної дати. Не згадає навіть року, який можна було б записати на папері навпроти цього страшного вироку:

«Я втратила себе…»

Але до найменших дрібниць вона запам’ятала те всепоглинальне відчуття приниження, глибокого душевного болю, безвиході й відрази до самої себе.

**************************************

Від мене до тебе.

Світло ліхтарика.

Я підсвічую. Ти бачиш. Ти відчуваєш.

*************************************

Не поспішай погоджуватися зі мною. Можливо, твоя історія зовсім інша. Можливо, ти втратила себе не там, де ця жінка. І не в той момент.

Можеш продовжити так, як відчуваєш ти.

« Я втратила себе там, де…»

Побудь зі своїми відчуттями. Не треба звинувачувати себе за те, що колись не вистачило сил, сміливості або можливості вчинити інакше.

Спробуй не переконувати себе, що ти нічого не відчуваєш. Ти можеш дозволити собі визнати: так, мені боляче. Так, я злюся. І я маю право відчувати те, що відчуваю.

Запитай себе:

«Чого мені зараз найбільше бракує? Що допомогло б мені почуватися краще? І з чого я могла б почати повертатися до себе?»

Не обов’язково знаходити відповіді відразу. Іноді вже саме запитання стає початком дороги до себе.

І, можливо, наступного разу, коли ти підійдеш до дзеркала, спробуй затримати погляд на власних очах. Не шукай недоліків. Не вимагай від себе бути іншою.

Не вимагай від себе миттєвих змін.Спробуй сьогодні зробити щось маленьке, але для себе. Випити каву, не поспішаючи. Пройтися без мети. Подивитися на небо. Іноді саме з таких дрібниць починається повернення смаку до життя.

Просто побудь поруч із собою. Обійми себе за плечі й тихо проговори:«Я більше не хочу бути для себе ще одним джерелом болю. Я вчуся бути на своєму боці».

Якщо тобі відгукнулися мої роздуми, став ❤️ або зірочку. Безмежно вдячна.