Епілог 

Щасливе майбутнє

Ми стоїмо на тій самій набережній, де колись почалася наша історія. Вітер легенько колише воду, і сонце м'яко торкається її поверхні. Мої пальці стискають руку – теплу, рідну, ту, яку я більше ніколи не відпущу. Венера поруч, і це вже не сон, не фантазія. Це наше теперішнє.

— Чому ти так загадково посміхаєшся? 

— Бо думаю, що більше ніколи не відпущу твою руку. Тепер ти й кроку без мене не ступиш. Чуєш? Не відпущу. 

— Хто почує нас зі сторони, подумає, що ти аб’юзер. А я твоя жертва.

— Хіба що зі стокгольмським синдромом, бо я не бачив, щоб жертви так сяяли від щастя, як ти Венеро. 

Ми пройшли через багато. Через біль, втрати, помилки, яких не можна виправити. Але попри все, ми знайшли шлях назад одне до одного. Всі ті роки розлуки та невизначеності залишили глибокі шрами, але тепер ми разом, і це єдине, що має значення.

— Ой все, не починай, — моя кохана закочує очі, а я не можу стриматися, щоб не залишити крихітний поцілунок на її маківці. — Краще скажи, що ми далі будемо робити. 

Я фактично втік з власного весілля, розбивши Лілі серце, за що картатиму себе все життя. Її батьки наостанок сказали, що ніколи мені цього не пробачать і вони мають на це право. Венера ж віддала своєму чоловікові обручки, попросивши розлучення. І якщо Влад більш-менш зрозумів це, то Олександр Вікторович пообіцяв зректися доньки, якщо вона так вчинить. 

І як наслідок, я дивлюся на Венеру, і моє серце сповнене вдячності. Вона обрала мене, як і я обрав її. Ми зробили вибір: не тікати від почуттів, а прийняти їх, попри всі страхи та сумніви. Це рішення змінило нас обох.

— Поїдьмо звідси. Залишимо всіх в минулому і почнемо нове життя там, де нікому до нас немає діла. 

— Там де будемо тільки ти і я? — з надією перепитує у мене Венера. 

Її очі сяють, коли вона дивиться на мене, і я знаю, що це справжнє щастя. Ми більше не ховаємось від минулого, не боїмося майбутнього. Тепер ми будуємо своє життя разом, день за днем, момент за моментом. І хоча наш шлях був нелегким, він привів нас до того, що ми завжди шукали — справжнього кохання, яке витримало випробування часом і помилками.

— Тільки ти і я…

Ми йдемо далі, разом, з надією та впевненістю в тому, що тепер усе буде по-іншому. Тепер ми знаємо, що можна втратити, і саме тому більше ніколи не дозволимо собі зробити ту саму помилку.

***

Історія цієї пари почалася з невпевненості та соціальної прірви, яка розділяла їхній світ. Здавалося, що їхні шляхи не мали б перетнутися. Дан сумнівався, що може дати дівчині те, на що вона заслуговує, а Венера, попри все, бачила в ньому щось більше, ніж просто людину з іншого середовища. Їхні різні очікування і страхи лише поглиблювали нерішучість, але це не могло зупинити відчуття, які між ними виникли.

Та час показав, що справжні стосунки не зруйнує навіть сильне бажання. Дан з Венерою подолали соціальні бар'єри, страхи та помилки, довівши, що їхнє кохання – це щось глибше, ніж будь-які зовнішні чинники. І попри всі труднощі, вони знову обрали один одного, бо зрозуміли, що помилкою може бути створення цього бісового світу, але точно не їхні стосунки.

P.S. Ось і фінал історії Венери та Дана. Хочу подякувати всім, хто дочитав до цієї сторінки. Сподіваюся, що книга вам сподобалася ❤️

Прошу вас підтримати книгу сердечками, а мене підпискою на сторінку. Це допоможе у просуванні моєї творчості, натомість я далі писатиму, щоб подарувати вам емоції. 

Для нових читачів повідомляю, що у мене є інша сторінка під псевдонімом Іванна Желізна, де паралельно публікується ще одна книга.