Саша
Понеділок видався спокійним днем. Принаймні, я так думав вранці, адже вдалося без пригод зібратися, завести Юлю і навіть вчасно потрапити на заняття. Моя мама завжди каже, що затишшя - перед бурею, тож такий буденний стан справ мене частково напружував.
- Петренко, ти чого такий кислий? - підсіла збоку Оллі і потріпала мені волосся. От зараза!
- Чекаю якусь підлість від Всесвіту, - я поглянув у вікно, лиш би чимось себе зайняти.
- Серйозно, взагалі тебе не розумію. Живий, здоровий, красунчик, розумник... - почала загинати пальці подруга.
- Ти не розумієш...
- Тільки не кажи, що закохався... - з палаючими очима наблизилась вона.
- Звісно ні, просто проблем було забагато останнім часом. А сьогодні якийсь штиль.
- Ну ти, бувають дні, коли все добре...
Наприкінці дня мене таки очікував сюрприз. Від Юльки прийшло повідомлення, що її забирати сьогодні не потрібно, і я можу їхати додому. Цей день вона обіцяла зарахувати повністю.
Спочатку я мало не рвонув з радості до автівки. Але я чекав її неподалік корпусу в якому вона навчалася. Вранці було надто мало місць на парковці і я просто поставив машину подалі. Тож зараз планував забрати дівчину і відвезти додому. Планів на зйомки в неї сьогодні не було. А тепер виявилося, що і на мене також. Мені терміново захотілося взнати - в чому ж причина. Хтось розумніший вже поїхав би додому, але я всівся на сходах поряд з бібліотекою.
Довго чекати не довелося. З корпусу вийшла Юлька, тільки вже не в джинсах, як вранці, а в платтячку. Бляха, це вона зібралася на побачення? І без мене?
Ідіот, ти їй навіщо? - зазвучало в голові. - Вона одразу казала, що від цієї ідеї не в захваті. Але подивися на це з іншого боку. Ти вільний. Можеш піти попрацювати, бо кеш вже закінчується.
За кілька хвилин майже до самого входу під’їхав байк. Але це точно був не її. Хоча, за мить я вже знав чий. Водій зняв шолом і я впізнав Даміра. Що тут забув цей малолітній гівнюк? Моє питання залишилося без відповіді. Юлька поцілувала його в щоку і прийняла інший шолом. Це як так? Значить мене за кермо вона не впускає, а з цим спокійно собі їде. Я стиснув кулаки, а Дамір завів байк і вони кудись поїхали. Судячи по тому, що я вже знав - це могло бути побачення. Ну що ж, бігти навздогін я точно не збирався. Чи, точншіне, не міг...
- Петренко, привіт. Ти запитував мені за роботу? - спіймав мене Антон.
- Та не встиг. Сам сьогодні думаю піти попрацювати, - бо моя Юлька кудись поїхала, але цього я не сказав.
- Чудово було б.
Я зрозумів, що він не відстане і набрав дядька Валєру. Раз попадає така нагода заробити, то чом би й ні. На превелике щастя він був радий мене чути і запросив попрацювати вже сьогодні. Та й мого знайомого також. Тягти Антона за собою я не мав бажання, але він дивився на мене поглядом голодного кота.
- Якщо готовий, то ходімо, підкину до місця роботи.
- Що, так зразу? - здивувався він.
- Ні, ще два місяці почекаємо, щоб сніг впав і робота стала.
Здається, натяк він зрозумів, бо пішов слідом за мною.
В офісі в дядька Валєри було шумно. Він швидко відправив Антона з виконробом. Саме він проводив реальну співбесіду, якщо похід по будівництву можна було так назвати. Мене ж запросили в кабінет.
- Саш, хотів з тобою поговорити, - всівся він у величезне шкіряне крісло через стіл від мене. - Я розумію, що пройшов тільки тиждень після смерті Кості...
Він затих після цих слів, а на очах виступили сльози.
- Думав, що зможу... - Він дістав паперовий носовичок з коробки на підвіконні.
Я мовчав. Мене не дуже вчили співчувати. Був момент, що я і сам плакав, але якось воно...
- В мене до тебе пропозиція. Не поспішай відмовлятися. Ти увесь час підробляв але я хочу запропонувати тобі кращу роботу.
- Ви ж знаєте, що я навчаюся ще, - не те, що б я хотів відмовлятися...
- Дай договорити, - зупинив він мене. - Весною ми з Костею обговорювали його плани на майбутнє. Я вже й так мав ввести його в бізнес і віддати якийсь із проєктів... Але ми тоді говорили і про тебе. - Я нашорошив вуха, а дядько Валєра продовжив. - Тоді ми хотіли запропонувати тобі стати виконробом, а пізніше, з досвідом теж віддати керування якимось із проєктів. Тим більше, клієнтів все більше і більше. Я не встигаю.
Я дивився широко відкритими очима і не міг повірити, що мій друг, незважаючи на всю свою тодішню залежність, навіть встиг замовити за мене слівце. І що мені з цим тепер робити? В мене був досвід класти цеглу з плиткою, а не керувати цим. Здається, батько Кості зрозумів це.
- Тебе ніхто не підганятиме. Будеш приходити сюди, як завжди, але раз працюватимеш на будівництві, раз будеш вивчати все потрібне. Не хвилюйся, я заплачу за всі дні. Знаю, як хлопцям потрібні гроші.
- Я цей місяць не можу. Виникли деякі труднощі.
- Можливо, я можу чимось допомогти? Твій батько говорив, що брат у лікарні. Потрібні гроші?
- Ні, це не стосується брата. Я винен одній людині і мушу відпрацювати цей місяць.
- То тобі таки треба гроші? - він потягнувся відкривати шухлядку.
- Ні. Він не хоче грошей. Я просто маю допомогти його матері в селі і підвозити сестру в універ.
- Аа-а, то це не щось страшне. Тоді думай. Вважай, що часу в тебе до наступного місяця. Буду чекати на відповідь.
- Мені б ще сьогодні попрацювати, поки вільний, - попросив дядька Валєру.
- Скажи Єгору - він тебе прилаштує. І ще: ти завжди можеш звернутися до мене і коли потрібні гроші - також.