Обережно! Зараз вибухне!

38.

Саша 

Діджей явно шарив, бо одразу ввімкнув медляк, щоб всіх трохи попустило. Біля нас починали танцювати парочки. А я вперше не знав з чого почати. Те, що ми трималися за руки і так було для мене нонсенсом. Хоча тримати її долоню в своїй було приємно. 

- То ми танцюємо, чи я пішла до Даміра? - повела бровою Юлька. 

Я кинув оком на її друга і поклав їй руку на талію, притягуючи до себе. За ці кілька секунд моя пам’ять здалася мені абсолютним проваллям. Я просто забув як танцювати. Просто застиг, дивлячись на неї. 

- Може ми почнемо рухатися, чи як? А то наша легенда про брата з Одеси піде прахом дуже швидко. 

- А, звісно. А як же друга легенда, про женіха? - я відновив самовладання і зробив крок, потім другий... 

- Це для старих. Вони одні з одними не спілкуються. 

- Думаєш? 

- Та взагалі все одно, людям в селі нудно жити - будуть мати на одну плітку більше. 

Танець закінчився надто швидко. Юля відійшла від мене. А я зловив себе на думці, що хочу продовження. Але, як це виглядатиме? Я просто віддаю борг її брату, і явно не такого він від мене очікував. Просто потрібно видихнути, зібрати думки і поводитися як звичайний водій. Це просто робота без додаткових замашок. 

- Чого застиг, ходімо вже. А то знову нарвешся. 

- Не схоже, що тобі не сподобалося. 

- Якщо ти думаєш, що мені подобається махати кулаками, то не дуже. 

Цю ніч я спав на розкладушці. Принаймні намагався спати. Пів ночі мені не давали спокою думки про її дотики. Особливо коли вона робила масаж. Може, прикинутися хворим знову? Святі небеса, про що я тільки думаю! 

 

В неділю, після того, як привіз їх із села я був нагодований обідом і великодушно відпущений до завтра. Мої стогони про біль в попереку зовсім не зіграли бажаного ефекту. Мама Юлі просто порадила, яку мазь придбати, щоб полегшало. Шкода, що акція була одноразова. 

Звільнившись так рано я просто не розумів, що мені робити. Колись я б знайшов тисячу справ, а зараз - відчував себе не в своїй тарілці. Здавалось би тільки тиждень разом, а я вже звик до цієї зарази. Мало того, ловив себе на думці сказати їй щось. 

Але на моє щастя, батько відсутністю порядку в справах не страждав. Тож я отримав купу доручень, щойно з’явився вдома. Від "оплатити за інтернет" до "скупитися на тиждень" в якомусь маркеті. Зазвичай таке батьки робили разом. Але мами немає... і як повідомив тато - вона лишається допомагати Софі і Максу. Не покласти ж все на плечі вагітної дівчини? 

Взагалі, від батька прилетіла пропозиція поїхати до них на мій день народження. Він хотів взяти вихідний і провідати брата. Я теж хотів. Але чи відпустить мене Юля, було незрозуміло. 

Маркет був неподалік дому, тож я навіть авто не заводив. Список не був кілометровим, тож донесу все сам. 

Влітку я опанував мистецтво скуповуватися один. Хоча... Як опанував? Зазвичай, коли став жити сам, я просто купував готову їжу. Але ж одне іншому не заважає. Тож я швиденько пройшовся по маркету, закидаючи кошик потрібними продуктами зі списку. Брав ті марки, які завжди бачив в холодильнику. Просто і зрозуміло. А ще - точно смачно, адже мама обирає найкраще. 

- Петренко, ти? - почув я поряд знайомий голос. Коли обернувся, то побачив Антона. Того самого славнозвісного знайомого Оллі. 

- Прикинь, - розмовляти з ним не було особливого бажання. 

- Я тут чув, ти на будівництві працюєш, - проігнорував він мою реакцію і пішов в наступ. 

- Допустимо... 

- У вас там людей не потрібно? - чомусь цього питання я не очікував від нього. 

- Більше не заробляєш віршами? - вирішив підколоти його. 

- Я ними і не заробляв. Тебе ж ніхто не шпинить за те, що ти граєш в ігри, чи дивишся серіали? В мене просто інші заняття, - відбив він мій напад. 

- Прийняв. Я запитаю. 

- Дякую. 

Тільки тоді я ще уявлення не мав, до чого призведе в майбутньому ця абсолютно невинна розмова. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше