Обережно! Зараз вибухне!

33.

Саша 

Я не повірив своїм очам. Це що, справді Юлька за кермом? Увесь час думав, що вона випендрюється. Дівчина пригальмувала і дітлашня позаскакувала до неї в кабіну, вмостившись по обох боках. 

- Саш, ти б рот прикрив, а то пилючка налетить, - підійшла мама Юлі і стала поряд. - Таке враження, що ти привида побачив. 

- Я думав, що вона мене на понт бере, - зізнався я. - Тепер відчуватиму себе ще більшим лузером. 

- Заспокойся, все з тобою гаразд. Ми всі різні люди і набуваємо різних навичок протягом життя. Не обов’язково вміти все і одразу. 

- Якось я про це не думав. 

- Втомився бачу, ще трохи і будемо відпочивати. Такі квести не щодня, - усміхнулася вона. 

Поки моя команда розорювала картоплі, я лишився сам. В процесі виявилося, що не так-то і легко збирати. Ти або навпочіпки їх збираєш - і болять коліна, або нагинаєшся щоразу - і починає боліти поперек. Поки дівчата повернулися до мене я вже відчув себе старим дідком із радикулітом в спині. 

- Петренко, щось не схоже, що ти від радості стрибаєш і першим біжиш до фінішу, - хлопнула мене по плечі Юлька, і я мало не присів від болю. Вона здивовано глянула на мене. - Тільки не кажи, що така легенька процедура, як традиційне копання картоплі, зламала тебе. 

- Для когось традиційне, а для когось - вперше, - скривився я. - Ми її ніколи не садили. Дача маленька, мама там з городиною бавиться. Ми все купуємо. 

- Ох-охо-хох, то ти - типовий міський хлопець, який городу не бачив? 

- Ну бачив, - я глянув на величезне поле картоплі, половину якого нам ще потрібно зібрати. - Просто не в таких масштабах. 

- Щоб все це швидше закінчилося, потрібно хоча б почати, а то дивися скільки картопельки чекає на тебе. 

На моє превелике щастя ми повернулися до попереднього сценарію і я лише носив відра. 

 

Після закінчення збору тут давали обід помічникам. За лічені хвилини всі столи виставили на вулицю і накрили справжній бенкет. Тут була і гаряча пюрешка, де тільки взяли!? Всі ж були на полі. І голубці, і відбивні, тушана капусточка, салат, овочі, нарізаний величезними скибками кавун і ще купа смаколиків. 

Дядько Петро, який сидів навпроти, нагнувся і поставив переді мною склянку. Там явно була не вода. 

- Я не вживаю алкоголь, я за кермом, - відмовився я, хоча насправді і так не любитель. Авто було скоріше офіційною причиною відмовитися і не образити. 

- Я теж, але трактор вже вдома. Хлопче, розслабитися треба гарно після такої роботи. 

- Дядьку, він не буде, - Юлька забрала від мене стакан. 

- Еч яка, розкомандувалася. Не слухай її, а то на шию сяде і ноги спусте. 

- Цить, Петре! - прилетіло по потилиці йому від пишної пані, яка підійшла збоку. - Ану йди сюди і до дітей не мішайся. 

По обидва боки посідали Аня та Настя, а Юлька трохи далі. Вони одразу почали накладати бутерброди і котлетки на тарілки. А я не встигав за їхньою швидкістю. А може, був вже занадто втомлений, тому лише дивився на стіл. 

- Чому не їси? - зиркнула моя рабовласниця. 

- Йому просто ніхто не поклав! - видала Аня. Вона швидко виклала бутерброд мені на тарілку і скривила задоволене обличчя до Юлі. - Тепер Саша буде мій женіх. 

Юлька пирснула зі сміху. 

- Гаразд. Але назад беру з доплатою. 

- Це як? - здивувалася мала. 

- А ви мене забули спитати, - спробував я вставити свої п’ять копійок. 

- Це коли він тобі набридне, то я заберу його тільки, якщо ти заплатиш мені. 

- Не набридне, він дуже гарний і крутить нас, - виперла мала підборіддя. 

- Он як ти мене цінуєш. Готова сплавити забезплатно, - підхопив я. - Ну і добре. Не годуєш мене, не любиш, шукатиму собі іншу наречену. 

- А як же я? - смикнула мене Аня. 

- Ти ще мала, вирости спочатку, - посміявся і смикнув її за косичку. 

- А покрутиш ще? 

- Давай іншим разом, бо втомився, ще впаду, а доглядати мене нікому. 

Врешті дівчата взялися за їжу, і я теж. 

 Але день не міг закінчитися так просто. Після обіду я ще погодився викопати кілька морквин на борщ, який обіцяли назавтра. Напрямок я знав, лопату мені вручили, і я досить швидко знайшов красиві чистенькі рядочки моркви. Ну що ж, це буде швидше, ніж з картоплею... 

Я копнув морквинку, нагнувся за нею, а розігнутися вже так і не зміг... 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше