Саша
Я не повірив своїм очам. Це що, справді Юлька за кермом? Увесь час думав, що вона випендрюється. Дівчина пригальмувала і дітлашня позаскакувала до неї в кабіну, вмостившись по обох боках.
- Саш, ти б рот прикрив, а то пилючка налетить, - підійшла мама Юлі і стала поряд. - Таке враження, що ти привида побачив.
- Я думав, що вона мене на понт бере, - зізнався я. - Тепер відчуватиму себе ще більшим лузером.
- Заспокойся, все з тобою гаразд. Ми всі різні люди і набуваємо різних навичок протягом життя. Не обов’язково вміти все і одразу.
- Якось я про це не думав.
- Втомився бачу, ще трохи і будемо відпочивати. Такі квести не щодня, - усміхнулася вона.
Поки моя команда розорювала картоплі, я лишився сам. В процесі виявилося, що не так-то і легко збирати. Ти або навпочіпки їх збираєш - і болять коліна, або нагинаєшся щоразу - і починає боліти поперек. Поки дівчата повернулися до мене я вже відчув себе старим дідком із радикулітом в спині.
- Петренко, щось не схоже, що ти від радості стрибаєш і першим біжиш до фінішу, - хлопнула мене по плечі Юлька, і я мало не присів від болю. Вона здивовано глянула на мене. - Тільки не кажи, що така легенька процедура, як традиційне копання картоплі, зламала тебе.
- Для когось традиційне, а для когось - вперше, - скривився я. - Ми її ніколи не садили. Дача маленька, мама там з городиною бавиться. Ми все купуємо.
- Ох-охо-хох, то ти - типовий міський хлопець, який городу не бачив?
- Ну бачив, - я глянув на величезне поле картоплі, половину якого нам ще потрібно зібрати. - Просто не в таких масштабах.
- Щоб все це швидше закінчилося, потрібно хоча б почати, а то дивися скільки картопельки чекає на тебе.
На моє превелике щастя ми повернулися до попереднього сценарію і я лише носив відра.
Після закінчення збору тут давали обід помічникам. За лічені хвилини всі столи виставили на вулицю і накрили справжній бенкет. Тут була і гаряча пюрешка, де тільки взяли!? Всі ж були на полі. І голубці, і відбивні, тушана капусточка, салат, овочі, нарізаний величезними скибками кавун і ще купа смаколиків.
Дядько Петро, який сидів навпроти, нагнувся і поставив переді мною склянку. Там явно була не вода.
- Я не вживаю алкоголь, я за кермом, - відмовився я, хоча насправді і так не любитель. Авто було скоріше офіційною причиною відмовитися і не образити.
- Я теж, але трактор вже вдома. Хлопче, розслабитися треба гарно після такої роботи.
- Дядьку, він не буде, - Юлька забрала від мене стакан.
- Еч яка, розкомандувалася. Не слухай її, а то на шию сяде і ноги спусте.
- Цить, Петре! - прилетіло по потилиці йому від пишної пані, яка підійшла збоку. - Ану йди сюди і до дітей не мішайся.
По обидва боки посідали Аня та Настя, а Юлька трохи далі. Вони одразу почали накладати бутерброди і котлетки на тарілки. А я не встигав за їхньою швидкістю. А може, був вже занадто втомлений, тому лише дивився на стіл.
- Чому не їси? - зиркнула моя рабовласниця.
- Йому просто ніхто не поклав! - видала Аня. Вона швидко виклала бутерброд мені на тарілку і скривила задоволене обличчя до Юлі. - Тепер Саша буде мій женіх.
Юлька пирснула зі сміху.
- Гаразд. Але назад беру з доплатою.
- Це як? - здивувалася мала.
- А ви мене забули спитати, - спробував я вставити свої п’ять копійок.
- Це коли він тобі набридне, то я заберу його тільки, якщо ти заплатиш мені.
- Не набридне, він дуже гарний і крутить нас, - виперла мала підборіддя.
- Он як ти мене цінуєш. Готова сплавити забезплатно, - підхопив я. - Ну і добре. Не годуєш мене, не любиш, шукатиму собі іншу наречену.
- А як же я? - смикнула мене Аня.
- Ти ще мала, вирости спочатку, - посміявся і смикнув її за косичку.
- А покрутиш ще?
- Давай іншим разом, бо втомився, ще впаду, а доглядати мене нікому.
Врешті дівчата взялися за їжу, і я теж.
Але день не міг закінчитися так просто. Після обіду я ще погодився викопати кілька морквин на борщ, який обіцяли назавтра. Напрямок я знав, лопату мені вручили, і я досить швидко знайшов красиві чистенькі рядочки моркви. Ну що ж, це буде швидше, ніж з картоплею...
Я копнув морквинку, нагнувся за нею, а розігнутися вже так і не зміг...