Сашка
Я явно був не готовий спати з дівчиною в одній кімнаті. Але спати з бабусею Юльки ще менше.
- Розслабся, кавалєр. В нас є розкладушка, - потішила мене Юлька, коли ми опинилися у відведеній кімнаті.
- Ось постіль, зараз ще ковдру принесу, - потішила її мама, широко усміхаючись.
- Ма, подушки не бери, тут є.
- А чого на розкладушці? Я ж гість, - покосився я на підозрілу конструкцію.
- Я взагалі-то нічого не казала. Але ж ти як джентльмен і чесний чоловік, готовий поступитися дамі місцем?
- І зовсім я не чесний, тим більше не джентельмен, - я почухав потилицю. - Може, допомогти чимось?
- Звісно, на ковдру підковдру одягни. Ти в нас великий, сильний, тож легко з цим впораєшся.
- Знову знущаєшся? - запитав я, уважно вивчаючи обличчя моєї проблеми.
- Взагалі-то, ні. З чого ти взяв, що в мене є бажання це робити. Я шалено хочу спати, - вона солодко позіхнула, ніби підтверджуючи це. - Тож ворушися з ковдрою.
Коли я нарешті вмостився, Юлька вимкнула світло, а я навіть не встиг запам’ятати, де перемикач. От зараза! Але під подушкою лежав мобільний, тож я заспокоїв себе тим, що завжди можу увімкнути ліхтарик.
Розкладушка була страшенно незручна і я вже разів п’ять думав попросити Юльку організувати мені місце на підлозі. Але вона солодко сопіла неподалік, тож я досі зважував за і проти її пробудження.
Тут було зовсім не так, як в місті. Абсолютна темрява, яку не розсіювали вуличні ліхтарі - їх просто не було. Тиша, яка постійно шуміла. Щось шурхотіло над стелею, в стіні і під підлогою. Потім щось почало пищати. Я не витримав і поклав подушку зверху, щоб хоч якось зменшити звуки і нарешті заснути. Тим більше, завтрашній день обіцяв бути важким і насиченим.
Лежав просто так я дуже довго і прогавив той момент, коли заснув. Мабуть, звик до всього спектру нових звуків. Але...
Десь посеред ночі я прокинувся від дивного шуму і світла над моєю головою. Грабіжники? - промайнула перша думка. Світло не пропадало. І я відкрив одне око. Наді мною стояла бабуся Василина зі свічкою в руках, прямо над моїм обличчям. Раптом мені на обличчя капнув гарячий віск і я мимоволі зойкнув. За мною, мабуть, з несподіванки, закричала бабуся і впустила свічку прямо мені на ліжко. Гарячий віск розлився і миттю спалахнув.
- Та що ж ви робите! - крикнув я, вистрибуючи з розкладушки і стріпуючи з себе ковдру.
- Пожежа в хаті! - заволала баба і кинулась в двері, залишаючи мене один на один з вогнем.
- А ти, я бачу, гарячий, - з’явилась поруч Юлька. - Оце так влаштував.
- Все твоя баба зі свічкою.
Юлька допомогла накрити все іншою ковдрою, щоб погасити вогонь, а потім запехано встала.
- Пожежу утилізовано, я спати. Тільки викину це і вікно відкрию.
- А як же я? - розвів руками, вказуючи на купу ганчір’я під ногами.
- Ліжко велике, помістимось удвох. Тільки спробуй торкнися мене, яйця відірву.
- Та нічого й не думав. Просто спати хочу.
Я взяв на оберемок зіпсовані ковдри і поніс на вулицю, щоб хоч якось пришвидшити процес засинання. На щастя, бабусю Василину я не зустрів. Мабуть, надивилася і пішла спати.