20.

Юля 

До сьогоднішньої зйомки я майже не готувалася. Потрібно було закінчити знімати про алюміній. А як вистачить часу - спробувати знімати новий ролик. Хоча, згадуючи вчорашній день - невідомо що ще може статися.

Я одягла халат і розставила потрібні реагенти. А ще поставила камеру, але Саші не було. Годинник тікав і я сама спробувала налаштувати її, але коли вона рухома, було звісно краще... 

Я набрала його контакт, але він вибив. Що за фігня? 

Я ввімкнула зйомку і почала сама проводити дослід, пералельно розповідаючи про те, що алюміній витісняє водень з води і утворюється гідроксид алюмінію. В реалі воно виглядало досить убого - утворилися бульбашки на шматку дроту, який я використовувала для досліду. 

З кислотами він реагував куди бурхливіше, і виділялися бульбашки водню. Тут вже було на що подивитися. 

Двері за спиною рипнули, але я зберегла самовладання. Це ж тепер доведеться перезнімати, якщо я не зможу прибрати цей скрип. 

В дверях з’явився мій персональний раб, вивчив обстановку і тихенько, майже навшпиньках увійшов, поки я закінчувала дослід. Я майже вибачила йому спізнення. Та й дослід йшов ідеально. Вкінці я ще розповіла про правильне очищення хімічного посуду та утилізацію залишків експериментів. Камеру вкінці вже вимикав Саша. 

- Де ти лазиш? 

- Ніде, я жива людина. Затримався буквально на десять хвилин з друзями, - буркнув Сашко. - Чи я тепер тобі цілодобово потрібен? 

- Ні, просто міг попередити, я б не намагалася сама знімати. 

Я ввімкнула відзняте відео і переглянула його від самого початку. Звісно, було б краще, щоб хтось допомагав - та вийшло дуже непогано. 

- Що ти будеш робити, коли закінчиться цей місяць, хто тоді тебе зніматиме? 

- Тоді це вже будуть не твої проблеми, - усміхнулась я кутиком рота. За місяць щось придумаю. - Думаю, на сьогодні все. Потрібно зайнятися домашкою та і зліпити нормальне відео з тих шматків, що ми відзняли. 

- Це що, все буде? - здивувався він. 

- Ти думаєш, що я експлуатуватиму тебе замість ломового коня? - я була надто втомлена після сьогоднішнього дня. - Бажаєш приготувати мені вечерю, чи прибрати? 

Я не дуже вірила своїм очам, та Сашко дуже навіть вписався на моїй кухні. Насправді планів на вечір в мене не було. Думала підівчити практичні, почитати конспекти. А ще подивитися фільм... Назавтра були інші ідеї щодо зйомок. Я думала про Манган і які ж досліди можна показати з ним. Але до того хотілося щось живе. Може зняти серію відео про хімічні елементи в природі? 

- П'ятниця, не спи, я наготував інгредієнти. Далі ти... - Він витер руки і звільнив мені місце. 

Це мала бути просто запечена картопля з м’ясом, тож я перемішала все і склала в рукав для запікання. 

- Що це ти вирішив покуховарити? 

- Твоя мама вчора нагодувала мене вечерею, хотілося їй віддячити. Та і твій брат і так казав, що я до восьми тебе пасу. 

- Петренко, я тобі не коза, щоб мене пасти, - пирснула я. - Вважай, відробив день. Можеш йти додому. 

Я глянула на годинник - було тільки пів на сьому. Сашко ж дивився геть в іншу сторону. Цей тужливий погляд був спрямований на духовку в яку я тільки-но помістила картоплю. 

- Ахаха. Серйозно? Лишайся. Але після восьмої я не рахую, - він розсіяно поглянув на мене. 

- Та я піду. 

- Я бачу цей погляд, він так і каже... я тебе хочу-уу-у, картопелько, - покривилася з нього. - Вона ще сира, а в тебе вже слюнки течуть. 

- Неправда, - спробував заперечити він, але його живіт голосно забурчав і здав його. - І що такого? 

- Нічого, - пирснула я. - Можеш тут вчитися, заодно і за картоплею приглянеш