9.

Юлька, 4 вересня 

Ранок міг бути прекрасним. Але сусід зверху вирішив, що о дев’ятій конче необхідно почати робити ремонт. Щоб в нього в сраці сверлило! Мій сон після гучного “д-р--рррр” як вітром здуло. І зовсім не додало меду до настрою. Я сподівалася ніжитися в ліжку до обіду, але за літо, яке була відсутня, вже й забула, що маю сусіда-неандертальця. 

Але сусід був не єдиним, кому не спалося. Наша староста з самого ранечку написала в груповий чат. Я продерла очі і прочитала повідомлення: “Мій солодкий пупсику, візьми ще круасан до кави”. Я тріпнула головою і перечитала ще раз. Ще за мить вона видалила повідомлення. Я не втрималася і написала: “Якщо ти думаєш, що ми не встигли прочитати, то встигли...”. 

Повідомлення від Артура було ще цікавіше: “Якщо ти гола, то я готовий побути твоїм пупсиком сьогодні”. 

Староста не забарилася: “Крамар, витри слюнки. В тебе грошей навіть на упаковку від круасана не вистачить”. 

"Ви не пробували спати вранці? А? Може неділя все-таки?” - прилетіло від Людки. Здається, вона була зла. 

"Я можу прийти з круасаном до тебе”, - не вгавав Артур. 

"Дай вгадаю, якщо я гола?” 

"Завжди знав, що ти унікально розумна.” 

"А я, що ти - лох. Киш всі звідси.” 

Я посміялася з перепалки в чаті. Краєм ока побачила, як щось починає писати Ден, але читати далі не було бажання. Тож, вимкнувши телефон, я відклала його в сторону і потягнулася. 

На мене чекав сніданок і підготовка до зйомки. Я все ще горіла ідеєю власного каналу, або блогу. Чула, що люди непогано заробляють на цьому, і хотіла спробувати й собі. Поки була в штатах прикупила непогану камеру напівбезкоштовно. А кілька днів тому - штатив до неї та мікрофон для кращої якості звуку. Хтось сказав би - забаганка. Але я цілком серйозно відносилася до цього. Розуміла, що зібрати фоловерів буде дуже важко. Але в мене в друзях на сторінці було майже тисяча людей. Частину я хотіла переманити звідти. Ще в одному я була впевнена - мене дивитимуться однокурсники. Особливо ті, кому цікава хімія. А ще - пів бабусиного села, усі в кого інтернет ловить. Тож шанси в мене є. 

Але мало захотіти стати блогером і навіть вибрати напрямок. Потрібно ще визначити тему, цікаво і захоплююче розповісти. Так, щоб люди хотіли повернутися. Чи захочуть до мене - хто зна? Я вже знімала кілька пробних відео з братом. Не про науку, просто гарні з пляжу. І мені дуже сподобалося. Там я була наче й не я, а інша дівчина, яка розповідає про відпочинок. Тоді Макар з усмішкою заявив, що я майже, як популярна блогерша. Тільки лайк і комент лише від нього. Тоді ми посміялися, але ідея запала глибоко мені в душу і я майже половину літа прожила з нею. А тепер я спробую з нею працювати. 

Поснідавши я всілася за ноутбук, щоб хоч щось знайти в інтернеті. Але нормальною інформацією навіть не пахло. Невже, я сподівалася, що за літо хтось написав сотні нових статей з хімії. Міс наївність. 

Вхопивши рюкзак з необхідними речами я вийшла на вулицю. Можна було б гайнути в центр на байку, але ж домовилася про похід в магазин. Кинула повідомлення, що не вдома. І поповзла на маршрутку. Але телефон майже відразу відгукнувся викликом. 

- Що таке? 

- Не зрозумів, я ж маю тебе возити. Як я тоді відпрацюю те, що заборгував твоєму брату? - почулося в трубці. 

- Добре, добре. Через скільки ти будеш? 

- Дай хвилин п’ятнадцять. Бо я ще навіть не взувся. 

- Добре. Головне не взувай чоботи навпаки. 

- Шо? 

- Гуси полетіли. 

Я кинула трубку і повернулася в подвір’я. Було ще досить рано і дітлашня, мабуть, спала, бо було досить тихо. Не у всіх є сусід з перфоратором. 

Ех, якби батько був живий, він, мабуть, вирішив би це питання. Але його не було майже все моє життя. Він помер коли мені було п’ять. Від якогось незрозумілого вірусу, який дав ускладнення на інші органи. Працював тоді у дві зміни і не звернувся вчасно до лікаря. Хотів, як краще - нас же було троє. Усіх потрібно було забезпечити. А потім його не стало і вже не було кому. Я змахнула сльозинку. Але що плакати про те, чого не сталося? Повітряні замки не для мене. 

Сашко з’явився майже ідеально. Не очікувала такого. Це потрібно було прорахувати час на дорогу та збори, або ж щоб просто пощастило. 

Я не поспішала бігти до авто і він сам підійшов до мене. 

- Що за гуси? – першим прилетіло від нього. 

- Які гуси? – я вдавано закліпала віями. 

- О боже, Юлька... 

- Уже дев’ятнадцять років Юлька. А можна було б і пом’якше. Юля там, Юлінька, Юлічка. 

- Так куди тебе везти? – перевів він тему. 

- В бібліотеку в центрі. 

- Могла і маршруткою доїхати, тут рукою подати. 

- П’ятнадцять хвилин тому ти в істериці взувався, бо ж я поїду без тебе. Міг просто запитати. 

- Але ж.. 

- Що але ж... Я тобі не мама, вмикай голову. Та й бачу ти не лише взувався швидко. 

Футболка була одягнута на виворіт. Саша теж подивився на неї і красномовно скривився. 

- Зайдеш переодягнутися? 

- Я шо, дівчинка? У машині зроблю. 

Але ранок не міг так просто закінчитися. Поки Сашко оголявся в авто, як на зло з балкону виглянула сусідка. Чого чекати від Олени Павлівни вгадати я ніколи не могла, але однозначно нічого доброго.