8.

Сашко 

Байк гнав з такою швидкістю, що здавалося, ми перегнали вітер і якби під колесо потрапив камінь - це був би наш останній день. Триматися за дівчину взагалі було незвично. Вона була надто худа і мала. Здавалося, що зараз вислизне і ми полетимо в тартарари. Та якимось дивом вона довезла нас до якогось кафе біля озера. Ця сторона поза містом мені була мало відома тож я не міг зорієнтуватися. 

- Живий? - усміхнулась вона, знімаючи шолом. - Не часто зустрічаю таких лякливих хлопців. 

- Я не лякливий. І взагалі, я вже раз бачився з твоїм братом, про що нам говорити з тобою? 

- Про мій графік, твій графік. І їхнє узгодження. 

Ми зайшли в кафе і зайняли столик. Юлька, не питаючи, одразу замовила шаурму та лате. 

- Ти що будеш? 

- Нічого не хочу, - буркнув я, апетиту і справді не було. Тільки якесь дивне заціпеніння після всього. 

- Так не піде. Зараз обід. Давайте йому те саме, що й мені. 

Я розглядав озеро, від якого вже пахло осінню і прохолодою, а моя новоспечена знайома барабанила пальчиками по столу очікуючи замовлення. Я не витримав. 

- Ти можеш припинити? 

- Навіщо? - вона схилила голову в сторону. 

- Це дратує. 

- Оу, - її губи скрутилися в трубочку. - Здається, я тебе взагалі дратую. А якщо я права, то все йде за планом. 

Я мало не поперхнувся. Який ще план!? Дратувати мене ще більше? І так на душі кішки шкребли. Але здається, їй було байдуже. Вона вп’ялася в мене своїм гострим поглядом, наче намагаючись вивернути навиворіт. 

- Досить витріщатися. Он озеро, подивися туди. 

- А я не хочу, - показала вона язик. – Озеро так сильно не хвилюється, коли на нього дивляться. 

- Від твого погляду, що завгодно захвилюється. 

- На жаль, я не настільки талановита. Так що навряд. О! Їжу принесли! А як пахне. 

Вона з ентузіазмом почала вкладати принесене, я мало не присвиснув. Пахло і справді смачно і я вирішив, що втрачати нема чого і собі взявся за їжу. 

Після половини шаурми Юлька видихнула і нарешті поглянула на мене. 

- Тепер я можу розмовляти з голодним. 

- То ти сюди поїсти приїхала? - здивувався я. 

- А що такого? Тут гарно, рідко випадає шанс заскочити. І так пощастило, що сьогодні небагато народу. 

- Так, що там з графіком? 

- Все стандартно. Вранці забрати в універ. Далі ти мені не потрібен, аж до закінчення пар. Потім мені потрібна допомога зі зйомкою і як пощастить. Та і тобі вирішувати, коли починати. Хочеш, можемо прямо завтра. Потрібно змієвик купити, новенькі пробірки і деякі реактиви. 

- Чому сьогодні не купиш? 

- Пропонуєш мені це все на байку везти? 

Я прикинув і заржав. 

- Не смішно взагалі. Хоча, знаючи як ти водиш, це мабуть безпечніше. 

От зараза, знала куди копнути. Хотілося послати до біса, але я стримався і повернувся в сторону озера. Жаль, що погода трохи не та для купання. На вулиці було не більше чотирнадцяти градусів, ще й свіжий вітерець. Я помітив, як моя супутниця поїжилася і пожалів її. 

- Поїхали вже. Я заїду за тобою завтра о другій. Будь готова. Тільки адресу скинь. 

- Гаразд. Це буде швидко. 

- Не принципово. Якщо ми домовилися, то домовилися. 

Увечері я набрав маму. На моє превелике полегшення брату було вже набагато краще. Прогнози дуже хороші, але рекомендували ще побути в лікарні, щоб лікарська праця не стала марною через дурну голову. 

І я був з ними згодний. Брату було варто думати не лише про себе, а й про дитину. 

Як виявилося, мама вже знала і радісно щебетала про це у трубку. Пощастило, що цього разу не чіпала мене. Я взагалі не розумію хто придумав оці вимоги. Мені двадцять один і я просто хочу посидіти за компом і пограти у відеоігри, а не виховувати дітей. Я цілком міг зрозуміти мотиви Софі, яка хотіла зробити аборт. Не те, щоб я її підтримував, але розуміти розумів. 

Побажавши швидкого одужання братові, я поклав трубку. І все б нічого, але з голови не виходила моя нова фіолетова проблема. Як витримати цілий місяць цього спілкування і, як пояснити іншим, що дівчина яку я всюди тягаю за собою - не моя? Топ-завдання номер один.