Обережно! Зараз вибухне!

7.

Юлька 

Ми мали в суботу їхати до бабусі, але брат затримався через поломку авто, а на СТО обіцяли, що найпростіше зроблять на завтра. Тому ми лишилися вдома - щоб провести його. Але виїхати він мав тільки після завершення ремонту, тож я мала можливість виспатися вранці та поніжитися в ліжку. 

Влітку я здебільшого працювала, купалася, але спала занадто мало. Хотілося насолодитися тими краєвидами та емоціями. Адже в нашому похмурому містечку океан був хіба кілька тисяч років тому, але це не точно. 

Тож мій будильник мав сьогодні чи не єдиний вихідний за минулих два місяці. 

Прокинувшись я не поспішала вставати. За вікном світило сонце і день обіцяв бути погожим, але мені було вкрай приємно під ковдрою. Я потягнулася до телефону - тільки десята. Рано. По інерції перевірила свої соцмережі, але нічого по-справжньому цікавого не знайшла і за мить відкинула телефон в сторону. 

Окей, треба піднімати свою жопку з ліжка і вирішувати щось. Хоча б домашку. А то на другому курсі додали ще купу нових предметів. Вони були цікаві, але нові і складні, потрібно було все порозбирати. А ще - придумати тему для першого відео і зробити конспект. 

Мама готувала на кухні їжу для Сергія в дорогу. І одразу запропонувала мені теж перекусити. 

- Це він вже поїхав на СТО? 

- Так, кицю. Сказали, що все, що могли зробити, зробили. Тобі що на бутерброд покласти ковбасу чи форель? 

- Форель звісно. В ковбасі м’ясо з мікроскопом треба шукати. 

- Ну не кажи, це ще дядько Толік, сусід наш в селі підігнав кілечко, як я минулого разу їздила. Смачнюча. 

- Ну тоді на вечерю хай буде. 

Довго займатися навчанням мені не дали, бо повернувся брат, якого ми пішли проводжати. Знову ж не побачимося бозна скільки. Хоч він веде себе інколи, як засранець, та все ж я його люблю. 

- Мала, будь обережна за кермом, все ж не чотири, а два. 

- Знаю, знаю. Я завжди обережна. Якось не хочеться, щоб мої кишки з гілляк знімали. 

- Юля! Що ти таке кажеш! 

- Мам, ну вона ж правду каже. Дуже розумна позиція. Все, поїхав, щоб до вечора встигнути до хостелу. 

Ми обійнялися на прощання і брат таки покинув нас з мамою удвох. 

- Ти що маєш робити? - обняла мене мама за плече. 

- Треба зв’язатися зі своїм рабом. 

- Що в тебе за жартики сьогодні? 

- Це все Сергій винний. Я взагалі біла і пухнаста. 

Я набрала до Сашка і він навіть взяв трубку. 

- Напиши адресу, звідки і коли тебе забрати, - попросила його і завершила дзвінок. 

 

Мій Харлей приємно завуркотів, коли я спробувала його завести. Мрія, а не мотоцикл. Брати подарували на вісімнадцять, але купили вони його в штатах і ніяк не могли доставити. Чи може, Макар не дуже й хотів його доставляти. Бо аж надто добре на ньому кататися. Приїхавши на літо я все ж віджала свій презент і за зароблені гроші переправила його додому. Брат прощався із цим красунчиком зі сльозами на очах. От гівнюк! 

Може, варто було просити окрему автівку? Наша вже другий місяць в ремонті і це дуже напружує, особливо з початком збору врожаю. 

Я одягнула і застебнула шолом, інший прикріпивши позаду. А далі натисла на газ. Майже безшумно виїхала з подвір’я. Не любила понтових придурків, які не можуть почепити глушник на вихлопну. І сама не хотіла такою бути. Але чому дивуватися, такі перці часто не мають грошей на бензин, не те що на глушник. 

Я прекрасно розумію, що сама не втекла б далеко, якби брати не вирішили потішити свою молодшу, але чому я маю відмовлятися? 

Під'їхавши ближче до входу на кладовище, я побачила групу молодих людей. А збоку - мого підопічного. Біля нього стояли дві шикарні дівчини - брюнетка і блондинка. Обидві були заплакані. На мене ж увагу звернули лише два хлопці, які показали пальцями на байк. 

Я розвернулася і під’їхала до них перших, знявши шолом. 

- Тикати пальцями не гарно, а то ви як бабки на базарі. 

Здається вони офігіли. 

- Покатаєш? - підійшов сміливіший. Я зміряла його поглядом. Симпатичний, і самовпевнений. 

- Не сьогодні. В мене вже є пасажир. 

- Ти могла б хоч сьогодні не робити спектаклю? - підійшов Сашко. 

- Забула тебе спитати, як і коли мені спілкуватися з іншими. Сідай, - я подала йому шолом. 

- Ти хоч водити вмієш? 

- Так, на відміну від тебе. Але буду вдячна, якщо ти там сидітимеш смирно, інакше ми відправимось до праотців слідом за твоїм дружбаном. 

- Та йди ти. 

Хтось хихотнув. 

- Петренко, тільки не кажи, що ти знайшов дівчину. 

- Вона моя троюрідна сестра, - збрехав і не моргнувши оком Саша, а потім таки одягнув шолом. 

- Ну що ж, братичку, погнали, - і я рвонула так, що він мало не злетів і просто мусив вхопитися за мене. - Не тримайся за мене так, бо задушиш. Чи ти боїшся? 

- Я з тобою всього боюся, шалена.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше