4.

Сашка 

Після відвідин СТО я лишив машину для ремонту, а сам ще подався з друзями трохи провітритися. 

Цього разу нас було четверо, але без Софі. Я бачив, що всім незручно. Дівчата дуже хотіли поговорити про неї, але при Кості намагалися стримуватися. Він теж почувався не в своїй тарілці і через деякий час, прочитавши якесь повідомлення просто зник. 

Дивно це було, але напруга одразу спала і Оллі полегшено видихнула. 

- Що там Софі з Максом? - запитала Кріс. 

- Не знаю, взагалі. 

- Та ну, - підхопила Оллі. - Не вірю. А ти собі чому якусь дівчину не знайшов? Там же столиця, повно красунь. 

- Може він знайшов? - заперечила Кріс. 

- Я туди не розважатися їздив. Важко знайти дівчину дивлячись в глибину бетономішалки. Та й мене це не дуже цікавить. 

- А та дівчина, якій ти авто пом’яв гарненька? - Олівія явно хотіла підловити мене. 

- Багатенька фарбована лялька з натурою піраньї. Палець у рот покладеш - відкусить руку по лікоть. 

- Тільки не кажи, що ти шукаєш легких шляхів... 

- Та ну, Оллі, я взагалі сумніваюся, що йому дівчата до смаку. 

- Чому я маю зустрічатися з ким попало? - не втримався я. - Аби було? Мені таке не подобається. Знаєте, пішов і я, мені ще гроші на віддачу боргу заробляти. 

- Саш, ну не дуйся, - спробувала зупинити мене Олівія. 

- Все гаразд, просто мені й справді пора. Гроші самі не заробляться. 

Решта дня на роботі пролетіла дуже швидко, і я, втомлений завалився спати. Навіть телефон вимкнув. Взагалі не хотілося, щоб хтось випадково згадав про мене і розбудив не дай бог. 

Але поспати мені не дали, ближче до ранку в кімнату ввалилася мама. Спочатку я нічого не зрозумів спросоння. Але її заплакані очі мене миттєво розбудили від сну. 

- Що сталося? 

- Максим в лікарні, - видихнула вона. 

- Що з ним? 

- На операції був. Відходить від наркозу, – втираючи сльози, ледь вимовила вона. 

- Живий? – я вже стояв біля неї, тримаючи за руку. – Видихни і заспокойся. 

Вона поглянула заплаканим поглядом, але спробувала зосередитися. Хоч я і хвилювався за брата та зараз показувати цього не мав права. Потрібно було бути максимально стабільним, щоб заспокоїти маму. 

- Софія каже, що в нього лопнула аневризма, і його прооперували. Каже, що все буде добре. 

- Ну, то чого ти плачеш? – я погладив її по спині. – Його вже прооперували. Все гаразд. Все буде добре. Ходімо на кухню, я накапаю тобі заспокійливе. 

- І ромашковий чай. 

- І чай. 

За звичайними діями мама заспокоїлась і за чаєм зовсім прийшла в себе. Мабуть, нарешті усвідомила, що все вже сталося без неї, пройшло і навіть має непогане закінчення. 

- Я поїду до Максима, - вирішила вона. – Прямо зараз. 

- Гаразд. Але зберися нормально. Думаю, що татові скажу вранці, як зі зміни повернеться. Щоб не нервував зайве. 

- Ти правий. Допоможи зібратися, щоб я нічого не забула. 

Відмовляти їхати маму до брата я не мав права. Навіть, якщо це розсекретить їхні приколи з Софі. Все одно доведеться розповісти рано чи пізно. Дитина ж не річ, щоб її ховати. 

Допоміг зібрати документи, речі на перший час - знав, що вона надовго, - і гроші. Потім посадив її в авто 

- Мам, як втомишся, краще з’їдь з траси і відпочинь, чи зніми готель на кілька годин. 

- Ото курча вчить курку. Йди ще поспи годинку, я дам знати, як доберуся. 

Та поспати мені не дали. 

Я ще не встиг дійти до ліжка, як телефон, який я увімкнув раніше, завібрував. О цій порі нічого доброго це не віщувало, а номер, який я там побачив, належав матері Кості. Я вдихнув глибше і підняв трубку. 

- Слухаю, Олена Сергіївна. Щось із Костею, що ви так рано? 

Бо чому б вона ще дзвонила, дізнатися де він, хіба що? 

- Костя розбився годину тому, - проговорила вона надломленим голосом. 

- З ним все гаразд? - поспішно запитав я, хоча інтуїція говорила, що там повна срака. 

- Насмерть розбився, Сашунь. Ти міг би приїхати? 

- Звісно. Куди?