3.

Сашка 

Через годину до нас під’їхав брат дівчини. За цей час мені вже прийшов десяток повідомлень від Оллі з питаннями, де я пропадаю. А потім навіть кілька співчутливих, а ще з питанням, чи не потрібно мене рятувати. Цього я не знав. 

Власник автівки, навіть не вітаючись, побіг оглядати те наслідки ДТП. 

- Бляха ж вашу мат! Юлька, приб’ю! 

- Взагалі-то це не моя робота. Можеш відеореєстратор подивитися, - всунула вона носа, склавши руки на грудях. 

- Чувак, машина тільки з салону. 

- Я розумію... 

- Та ніфіга ти не розумієш. Ти збив її ціну зараз вдесятеро. Тобі легше голову відірвати, - він стис кулаки. 

- Я оплачу ремонт, - де взяти гроші, я тільки гадав. Заощаджень після купівлі авто в мене практично не лишилося. 

- Вона не заводиться, Сергію, - прохникала збоку Юлька. 

- Бляха. Зараз викличу евакуатор. 

- Поїдеш з нами на СТО, - заявила по-діловому вона. - А то ще даси драла - знай, як звали. 

- Олександр, Петренко. Можна просто Саша. 

- Саша, Саша - біда ти наша. Через тебе я профукала перший день в універі. Це мав бути мій деб’ют в новому амплуа. 

- Я бачу, - буркнув їй. 

Взагалі, не помітити її було б просто нереально. Хіба бути зовсім сліпому. Але в такому випадку, думаю впливала б її аура. 

- Юлька, ти бачиш, що пацан і так ледве дихає, не доводь бідолаху, а то замість евакуатора доведеться швидку викликати. 

- В мене є нашатир і зеленка, відкачаєм. 

- А зеленка нащо? - витріщився я на неї. 

- Ну як не будеш відкачуватися я тебе розмалюю.  

- Не радив би, - засміявся її брат. - Я вже бачив її творіння. 

Їхнє спілкування і настрій дивували. Поки я хвилювався через розбите авто, точніше навіть два, бо моє теж не дуже ціле було, вони розказували одне одному анекдоти і реготали, як коні. 

На СТО після перевірки мені викатили нереальну суму в три тисячі, і то тільки Тойоти. Моя обходилась набагато дешевше з єдиної причини, тому що вліпився задом і нічого надзвичайно важливого для авто не постраждало. 

Це було трохи дешевше за мою автівку, але я все одно взявся за голову. Єдина надія була на Макса, але й він після розмови пообіцяв позичити лише частину суми. Я прекрасно його розумів, брату зараз не до мене. Йому потрібно думати про майбутню дитину і її матір. Я сподівався, що Соф все ж вибачить його і вони одружаться. 

За решту суми доведеться домовлятися і я вже зараз прикидав скільки можу заробити і морально забив на те, що потрібно буде заправлятися – походжу пішки. Поговорити з Сергієм вирішив наодинці. Якось не хотілося слухати чергову тираду з уїдливих словечок в свою сторону. 

- Чи можна спершу повернути дві третіх від суми, а решту пізніше? 

Він скептично оглянув мене. 

- По правді я б вже мав нирку вимагати за цю кралю. Але біс з нею. Я теж колись був бідним. 

- Та я не те, щоб бідний... 

- Хлопче, я бачив твою тачку. І навіть думаю, що ти сам на неї заробив. Поважаю. Але якби ти був із багатих, батя купив би тобі якусь Беху чи Мерса. Тоді розмова була б інша. На скільки хочеш розбити? 

- Два місяці. Постараюсь віддати. 

- Добре. Адресу свою напиши, паспортні дані і номер телефону. Завтра зустрінемося. Віддасиш першу частину боргу, а на іншу зробимо розписку. 

- Гаразд. До завтра. 

Ми потисли руки і розійшлися. Все мало йти як по маслу, але не завжди події розвиваються так, як ми запланували. За одну ніч сталося таке, що перевернуло життя всієї родини.