2.

Сашка 

Позавчора я повернувся додому. 

Дуже скучив за батьками, тож ми довгий час провели вечеряючи і розмовляючи. Але тільки не про брата. Він взяв з мене обіцянку, що я мовчатиму і дам шанс розповісти про його стосунки батькам самому. Не те щоб я схвалював таке, та то його життя і йому видніше. 

- Треба твою автівку загнати на СТО, перевірити, - мовив батько, сідаючи за стіл. 

- Так вона ж щойно куплена, ще й в знайомих. 

Я ще допомагав мамі з приготуванням вечері. 

- Воно то так, але я б нікому не вірив, краще перестрахуватися, щоб не заглохла посеред дороги. Подзвоню Саничу, хай гляне. 

- Коль, що ти все про справи... – забурчала мама. 

- А що? Не про погоду ж маю говорити. Що там Максим? 

- Та все норм в нього, – відповів я, якомога нейтральніше, щоб не виникло додаткових питань. 

- Він знову додому не збирається? – не то спитала, не то констатувала мама. 

- Казав, що на Різдво буде, зараз роботи багато. 

- Ну як завжди. Навіть не сумнівалася. Вирвався з гніздечка і на всіх начхати. 

- Світлано, ну як начхати. Он тобі путівку в Карпати купив... 

- Аби зчихатися і щоб я до нього не їхала. Мабуть, бордель в квартирі влаштував, от і не хоче там матері. Та й родичів взагалі. 

Я трохи посміявся. Їй би точно стало легше, якби вона дізналася, що ніяких борделів немає, а вже скоро будуть онуки, яких вона замовляє частіше, ніж каву в кафе. 

В чаті групи повідомили, які пари будуть першими і я не збирався їх пропускати. Ще цей рік повчуся, а далі піду на заочне і почну працювати. А може, і не вступатиму на п’ятий курс. Все одно займаюся будівництвом, а своя професія якось мимо. Як вступав - не думав про це. Просто вишка це було про успіх. Тепер я розумів, що то не зовсім так. Бо в мене були колишні однокласники, які вже добряче заробляли, на відміну від мене, а закінчували звичайні ПТУ. Де саме я лохонувся, було під питанням? 

Але брат теж навчався у вузі і працює по професії, житло придбав в столиці і взагалі став крутим. Ну, і я трохи заздрив йому, адже в моїх очах то був успіх. І ніякі доводи розуму про те, що в нього було на шість років більше часу, щоб всього досягти, не діяли. 

Ранок почався не дуже: я встиг заплутатися в килимку в коридорі і ледве не впав, а потім ще й пролив каву на улюблену футболку і довелося в останній момент переодягатися. Про такі дні кажуть, що краще навіть не виходити з дому. Але в моїх планах було інше. Я хотів вигуляти мого гольфа. Та і змінити обстановку. Швидше всього це останній рік і хотілося провести час з друзями. Потім вже такого не буде. 

Сподіваюся, що після всього пережитого Костя перестане поводитися як мудак. Бо інакше доведеться шукати нового друга. А це не так-то просто. 

На стоянці практично нікого не було, але я все одно вирішив припаркуватися від гріха подалі. Парковка поки була моїм слабким місцем. Я вибрав місце взагалі через одне від сусіднього авто, щоб спокійно парканутися і потім так само спокійно виїхати звідти. Я вже зупинився, але помітив, що занадто далеко заїхав і вирішив підрівняти авто трохи здавши назад. Але коли я спробував поворухнутися, стався “бабах”. Я у щось врізався, хоча був більше ніж певен, що там нікого не було. От халепа! У дзеркалі красувалася доволі дорога на вигляд тачка. Сподіваюся, що я не дуже її побив. Хоча то може і не я... 

Я вийшов з авто і в мене мало не відвисла щелепа. Навпроти місця удару стояла мале худе дівчисько із яскраво-фіолетовим волоссям. 

Це вона була за кермом? Навряд чи вона нормально водить... 

Я підійшов ближче і сходу оцінив розмах майбутнього ремонту. Рука сама потяглася до голови, а дівчина повернулася до мене і заговорила на диво милозвучним голосом. 

- Тобі ніхто не казав, що перед тим, як сідати за кермо, потрібно навчитися водити і паркуватися? 

- Серйозно? Ти мала бачити, що я паркуюся, - заперечив їй. 

- Паркуєшся? Ти бовдур чи що? Ти стояв на своєму місці. Відкрий свої ясні оченята і вилупися на асфальт. Он лінія розмежування місць і моя машина стоїть на своєму, на відміну від твоєї. 

- Та закрийся. Ти говориш більше бабок біля під'їзду, - не витримав я її напору, але ж крити було нічим, я справді задалеко заїхав. 

- Хлопче, ти мабуть ще не зрозумів, що ти серйозно влип. - Вона набирала чийсь номер. - Щоб відремонтувати цю красуню потрібно буде продати твоє корито, і ще мало буде. Так що притримай язик. 

Я вилаявся і відійшов трохи в сторону, щоб чути, що вона говорить. 

- Тут один бовдур врізався мені в машину. І ти потрібен. 

Прекрасна характеристика мене, але, схоже, заслужив. В голові ще досі не вкладалося, у в що я влип!