Наша зона комфорту

Що для вас зона комфорту? 
Мабуть дім повний родичів або просто дім в якому ви будете на одинці з собою. Чи може ви любите гучні вечірки? Тоді зоною комфорту для вас нічний клуб до верху наповнений людьми. У кожного з нас своя зона комфорту. От наприклад у Мішель Сорокиної зоною комфорту було сидіти на підвіконні і спостерігати як у інших людей кипить життя.  
Вона б нізащо не посміла завадити їм, навпаки їй хотілося бути такою ж : святкувати з родичами, спілкуватися з друзями, зустрічатися з кимось. Батько поїхав на заробітки коли вона ще була маленька. Мати, навчившись мене всьому, теж поїхала коли мені тринадцять. Вони обіцяли приїхати на випуск і більше не їхати нікуди, але інтуїція Мішель підказувала їй, що наврядче вони приїдуть. Зовсім скоро випуск і їй доведеться покинути цей будинок і навчатися в університеті. Коли вона повернеться сюди, якщо повернеться, тут скоріше за все буде таким самим , тільки припавшим пилюкою.  
Лише літо відділяло її від нового року навчання. Їй хотілося провести його як завжди: лежачи в ліжку з телефоном. Та це було б не правильно. Тож русо-волос вирішила : Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет піде до неї. Батьки не хочуть бачити її випуск? Добре, тоді вона сама влаштує його їм. Шлях був не близький. З України до Польщі приблизно п’ятсот тридцять п’ять кілометрів.Нічого важкого. Треба лише запастися продуктами і ресурсами. Коли всі збори були закінчені дівчина вирушила до автобусної станції. 
14 червня 10:00. Мішель покірно чекала на свій автобус. Їхати було п’ять годин. Спати не хотілося тож всю дорогу дівчина просто слухала музику. Вона приїхала вчасно тож був час щоб погуляти Києвом. Проходячи повз Майдану русо-волоса помітила людей які вкривалися райдужними прапорами. Побачивши її вивчаючий погляд вони підморгнули і відправили повітряний поцілунок. Гуляти Майданом забувши про все було неперевершено. Розглядаючи визначні пам’ятки, зустрічаючи людей і просто дихавши повітрям було прекрасно. Та чим більше часу її голова була пустою тим більше в ній з’явилася думка , що їй тут не місце. Тепер всі ці вулиці і пам’ятники були сірими для ними. Хотілося додому під теплу ковдру. Їй було достатньо спілкуватися з батьками через об’єктив камери. Чого ж тоді вона вирушила у цю поїздку? 
Мішель сумно покрокувала до потягу. Їхати вже не хотілося, але дороги назад немає. Музика в навушниках перестала грати. Русо-волоса перевірила, що сталося. Як виявилося це був дзвінок від мами. Трубку брати не хотілося, тим паче пояснювати, що я роблю в Києві. Все ж дівчина пересилила себе.  
Спочатку в трубці була тиша і ледь чутні кроки, наче в просторому підвалі, потім почувся мамин голос вона було налякана і благала: 
- Не йди, не слухай їх. 
Трубку взяв невідомий чоловік і наче по заготованому сценарії сказав: 
- Якщо хочеш бачити свою мати живу принеси десять тисяч доларів на адрес який ми скинемо потім. Як доберешся до Польщі подзвониш – так ми будемо знати, що ти погоджувався з нашими умовами. 
Вона не знала, що відповісти. Зловмисники давно завершили дзвінок , але Мішель цього не розуміла. Весь звук зник залишилися лише сльози які текли по її обличчю. Вона впала просто на землю. Мозок ледь зміг врятувати її і телефон від болючого приземлення. Руки вимазалися в бруді з асфальту. Русо-волоса почала витирати їми обличчя від сльоз. Хотілося просто плакати, та тут вона згадала про потяг і чим душ побігла до станції.  
Коли Мішель була вже близько, то почула характерний звук, що сповіщав про відправку потягу. Забувши про все дівчина чим душ побігла до станції і побачила лише зад потягу який їй потрібний. Русо-волоса чим душ побігла за ним, сподіваючись, що той зупиниться, та дива не сталося. Поки бігла , то позбивала всі коліна. Біль була не настільки нестерпна, як розуміння, що вона втратила останній шанс врятувати маму. І що тепер з нею? Чи гарно вони поводяться з нею? 
Десь ззаду почувся гучний чоловічий сміх. Знову витерши брудною рукою обличчя Мішель поглянула на незнайомця. Здається, побачивши її опухле від сліз обличчя він посерйознішав. Висока чоловіча фігура піднялася з лавки і підійшла до неї.Він глянув у її сірі очі своїми турмаліновими очима. Здавалося, в той момент коли дівчина зазирнула в них то весь світ знову повернув собі кольори. Незнайомець допоміг їй піднятися і посадив на лавку. 
- Що трапилося? – оксамитовим голосом спитав він. 
Русо-волоса закам’яніла і не знала, що казати. Вона вперше була так близько до протилежного статі. Зазвичай, все закінчувалося короткою, ніяковою розмовою за час якої співрозмовник встиг помітити її занадто довгі зуби. Дівчата намагалися підтримати її і казали, що вона гарна незважаючи на її зуби. Та вони робили це навмисно, щоб потім піти разом на прогулянку з хлопцем який їм подобався і на її фоні виглядати гарнішими. З дев’ятого класу Мішель намагатися триматися окремо, щоб знову не наступити на тіж граблі. 
- Все гаразд – закусуючи від болю губу промовила дівчина. 
Вона хотіла встати, щоб підійти до кондуктора, але хлопець не дав їй це зробити. 
- Куди? – здивовано сказав він – Ти свої ноги бачила? Та і вмитися тобі б не завадило. 
- Я сама розберуся – впевнено сказала русо-волоса , але під кінець голос її підвів і видав її страх. 
- Я повністю підтримуючи твою обачність. Якби до мене підійшов якийсь невідомий чоловік теж би злякався. Я просто хочу обробити твої рани. Дозволиш? 
- Так, в моїй сумці є аптечка зараз дістану.  
Він обережно, не торкаючись Мішель, взяв аптечку коли вона її дістала. Спочатку, дівчина хотіла сама все зробити, та незнайомець наполіг допомогти. 
- Спізнилася на потяг? – не відводячи погляду від рани сказав хлопець. 
- Так, ти випадково не знаєш коли наступний? – ледь витримуючи, щоб не закривати від болю відповіла вона. 
Незнайомець подув не оброблене коліно, щоб біль стих. По тілу русо-волосої пробігла тепло.
- Наступний потяг завтра – спокійно відповів він 
- Завтра? – крикнула дівчина  
- Цей потяг ходить лише раз на день.  
- Щож тепер? Мені триба потрапити на тей бік іншим способом. 
Хлопець обережно підняв очі на неї,  не концентрувати увагу ні на чому, щоб не збентежити її.  
- Чому тобі так важливо поїхати саме сьогодні?  
- Ти ж просто допомогаєш обробити рану? 
На його обличчі з’явилася посмішка яка була настільки прекрасною і щирою, що Мішель сама посміхнулася. 
- Я можу допомогти. Якщо тобі необхідно дістатися сьогодні я допоможу.  
- Якщо я погоджусь як буду знати, що ти не ман’як? 
- Якби я був ман’якому, то ти б тут так спокійно не сиділа. 
- Добре, я згодна на все, але мені потрібно потрапити туди сьогодні.  
Він сів на лавку і почав витирати її обличчя серветками. Не очікуючи цього русо-волоса відсіла трохи далі. 
- Твоє обличчя замурзане. Можеш сама зробити, але дзеркала у нас немає. 
Перечити дівчина не хотіла сама б вона і справді зробила гірше. Незнайомець спокійно очищював її обличчя від бруду. 
- То тепер я можу дізнатися твоє ім’я? – з посмішкою сказав він  
- Мішель – швидко відповіла русо-волоса неочікувано самої для себе. 
- Александ  
Хлопець вже закінчив витирати її. В останню мить зосередивши свійпогляд на переніссі. Його погляд змінився і вона одразу зрозуміла чому. 
- Я знаю, що у мене жахливі зуби – промовила Мішель. 
- Я хотів сказати, що у тебе неймовірно гарний ніс – швидко перебив її Алекс. 
Дівчина була дуже здивована. Судячи з його обличчя він не жартував, і не зробив це навмисне. Не встигла вона щось зрозуміти як тей вже взяв її торби і потяг до виходу. 
- Пусти! – крикнула русо-волоса 
Він покірно почав сумки і підніс руки вгору. 
- Я просто допомогаю. Хочеш відьми ту де більш цініші речі – спокійно сказав Алекс. 
- Щоб ти наступного разу знав, що брати? – скрестивши руки на грудях відповіла вона. 
Він лише посміхнувся їй у відповідь. Довіряти Мішель йому не могла, але і перший все самій не хотілося. Взявши легшу з них пішла до виходу. 
- Куди ми? – сказала дівчина коли вони були вже на свіжому повітрі. 
- Нам потрібен транспорт і я знаю хто погодиться тебе відвести туди куди тобі треба. 
Русо-волоса розуміла: їй потрібні гроші. Та чи можна йому довіряти? Їй хотілося дізнатися більше, щоб зрозуміти це. 
- А що ти робив на станції? 
- Як і всі. Чекав потягу. 
- Тією станцією їже лише цей потяг. 
- А чому я не міг чекати його? 
- Ти занадто спокійний як на того хто пропустив потяг який їздить раз на день. 
- Намагаєшся дістати інформацію? Похвально. Та мені немає сенсу відповідати. Ти теж можеш бути ман’ячкою. 
Дівчині не було чим крити. Потрібно було довіритися йому або сидіти і чекати поки злочинці зроблять щось з мамою. 
- Добре, мені потрібні гроші. 
- Багато? 
- Дуже. Не знаєш де можна швидко заробити поки ми не поїхали? 
- Є безліч варіантів, але мені потрібна сума. 
- Десять тисяч доларів. 
- Багацько. Є ідея, але наврядче вона тобі сподобаться. 
- Зараз мені це не головне. 
- Танцювати вмієш? 
Русо-волоса була розгублена. Вона не могла зрозуміти хід його думок. Та часу думати в неї не було туга за домом повернулася, але тепер їй хотілося щоб батьки повернулися. Світ, здавалося, знову втратив фарби. Та вже за мить Мішель побачила бариту вивіску з написом «стриб-клуб». Її жаху не було меж. Тепер їй все було ясно. От чого він добивався. Мабуть, це його схема шукає бідних дівчат, впирається в довіру і втягує в бордельний бізнес. Хотілося втекти, але відверто одягнута жінка вже схопила і почала щось розповідати. Русо-волоса кинула останній погляд на Алексанра який зі звичною посмішкою дивився їй у слід.  
На душі було огидно. Не так як від чергової зради як від розуміння, що вона знову довірила не тому. Її вбрали в єдине повністю закрите вбрання. Його єдиним мінусом був латекс з якого він був зроблений, що робило його рівносильним найвідкритішому костюму. Невпевнено, але вона все ж вийшла на сцену. 
В залі було не так багато людей. Чоловіки, очевидно помітивши молоденьку, почали свистіти і розглядати її тіло. Серед них вона помітила того кого їй бачити зовсім не хотілося.  
Дівчина почала повторювати рухи які їй показувала інструкторка. Вони були замкнені і було помітно, що вона соромиться. Як би там не було, але гроші їй були потрібні. Якщо їй потрібно просто танцювати, то це не велика проблема.  
Танець виглядав зовсім нудним люди були не вражені і не хотіли кидати грошей. Як би Мішель не хотіла, але все ж подивиласся на Алекса. Він був здивований помітивши її погляд на собі. Через музику её було нічого чутно, але вона змогла прочитати його слова по вустах: 
- Просто уяви, що тут тільки я 
Русо-волоса на мить заплющила очі. Коли відкрила їх, то в кімнаті були лише вони двоє. Розуміння, що на неї ніхто не дивитися додало їй упевненості. Рухи стали більш впевненими і пристрасними.  
Якби хтось сказав їй декілька днів тому, що вона буде танцювати перед купкою чоловіків, щоб врятувати маму, то напевно б розсміялася йому в обличчя. Мабуть, це літо точно запам’ятається їй надовго.  
Коли танець майже закінчився дівчина помітила як її спутник щось шепнув інструкторші. Це її дуже схвилювало. В голові кружляла купа думок. Та всі вони наче зникали під впливом музики.  
Коли Мішель спустилася зі сцени хлопця вже не було. Жінка передала їй, що її чекають у приватній кімнаті. В цей момент весь світ під ногами знову зник. Русо-волоса прекрасно знала хто там і що чекати. Їй хотілося втекти, але ноги не слухалися.  
Як тільки опиниоася в кімнаті, то одразу налетіла на Алексанра і почала бити його в груди. Він же покірно стояв і приймав удари. 
- Прошу вислухай мене – спокійно, але зі збитими подихом, промовив він. 
- Нащо мені тебе слухати? Це все було твоїм планом? Це така схема по затягуванню дівчат у свій бізнес? – навіть не переводячи дихання протараторила Мішель.  
- Це не те про що ти думаєш. Я просто хочу допомогти. 
- Ти прекрасно допоміг. Використав мою беззахистність щоб познущятися. 
- Мені потрібен був привід, щоб заплатити тобі. На вулиці стоїть машина з сумою яка тобі потрібна і готова відвезти куди потрібно. 
- І що маю робити для того, щоб отримати їх? 
- Ти вже це зробила. Танець. Цього достатньо. Але як би там не було ти все одно мені винна. Якщо погодився вислухати я зможу вирішити твою проблему навіть без грошей. 
- Чому я маю тобі довіряти? Чому я маю бути певна, що на вулиці справді стоїть машина? 
- Можеш піти перевірити. Я буду чекати тебе тут. 
Ні секунди не думаючи дівчина вискочила з клубу і білі входу справді побачила чорну тоновану машину. Відкривши двері побачила люб’язного водія який помах їй. Помахавши у відповідь прийняла оглядати багаж. Там було декілька чорних сумок до верху наповненими грішми. Взявши купюру піднесла її до сонця. Впевнишись в правдивості його слів Мішель шокована повернулася до Алекса. Він же покірно стояв у центрі кімнати очікуючи на неї. 
- То ти віриш мені? 
- Так. 
- Ти не уявляєш як приємно чути ці слова. То що ти поїдеш автівкої і будеш потім повертати мені борг або залишився зі мною і звільнишся від подальшої відплати? 
- А чим я повинна платити? 
- Побаченнями. Нічого такого. Три побачення. Сама вибирайте куди йти і що будемо робити.  
- Добре я вислухаю тебе, але з умовою. 
- Якою? 
- Ти поїдеш зі мною. 
- Я все більше дивуюся з тебе. Ну поясни свою радикальну пропозицію. 
- Сама я не впораюся. Мені потрібен хтось хто може захистити в разі небезпеки. 
- Це логічно, але трохи дивно, що в твоєму окрузі не знайшлося когось хто б підійшов на цю роль краще. 
Русо-волоса застигла, не знала, що відповісти. Розуміння, що зараз вона вирішила довірити своє життя невідомо кому тільки тому, що немає інших варіантів з'їдало її. Хотілося просто заснути. Лягти в ліжко і вкритися від усіх проблем, але мам чекає її. З виру думок дівчину витяг хлопець. 
- Ти все ще не дуже спілкуєшся з усіма? 
Це питання було настільки дивне, що Мішель взагалі не розуміла про що він. 
- Про це я і хотів поговорити. Ти мене не пам’ятаєш. Я вже це зрозумів. Та мені все ж хотілося б щоб ти згадала. Пам’ятаєш ти була у восьмому класі і твоя подруга запросила тебе на парне побачення?  
В пам’яті дівчини почали спливати окремі фрагменти 
- Я тоді подобався тій дівчині і вона навмисне підговорила мого друга зустрітися з нею. 
- Нащо мені ця інформація? 
- В тей день все мало йти ща планом. Вона б прийшла і провела з нами трохи час, а потім мій друг по якійсь вигаданій причині швидко дав драла. Ми б залишилися на одинці. Та вона змінила плани. В очевидь, боялася, що буде не достатньо гарною для мене. І тоді вона взяла тебе. Думаючи, що виглядає наче голлівудська зірка на твоєму фоні та зробила фатальну помилку. Поряд з тобою вона була наче жаба. Поки ти була царівною.  
Обличчя русо-волосої залилося фарбами. Їй ще ніхто не робив компліментів тим паче зізнавався у закоханості. В голові кружляло купа думок. Вони почали змішуватися між собою і ставити очевидне питання: А чому він не може таким чином маніпулювати нею? Їй миттю хотілося спитати це, але серце не дало цього зробити. Тож вона промовила: 
- Чому ти кажеш мені це саме зараз? 
- Перш ніж я встиг проявити хоч якусь цікавість до тебе ти зрозуміла, що це був за план і втекла. Я намагалався дістати твої контакти у тої подруги, але вона так розлютилася, що аж навмисне почала зустрічатися з моїм другом. Мені то що, хай радіє. Чув з них вийшла непогана пара. Думав зустріти тебе на лінійці. Та вже встигла перейти до іншої школи. Скільки б батько не наполягав мені шукати скоріш наречену я шукав саме тебе. Уявляєш як я здивувався побачивши тебе сьогодні? 
Серце безжалісно виривалося з грудей. Всі події, всі фрагменти пам’яті точно відтворювали його слова. Нарешті дівчина згадала його, але в душі було якесь неприємне відчуття. Так наче все не правильно. Занадто легко. Здавалося, хтось зараз вистибне з вазону і скаже, що це все розіграш. Мозок казав їй, що це все не правда, а серце хотіло як найшвидше обійняти Алекса і не відпускати.  
- Чому ти так впевнений, що я та сама дівчина з твоїх фантазій? – майже беземоційно спитала русо-волоса. 
- Мені не важливо чи виправдатися мої фантазії. Для мене головне, щоб це була – ти – він ніжно заправив пасмо її волосся за вухо, кажучи це. – Нехай ти  не будеш готувати мені сніданки, що я впевнений так і буде. Нехай ти будеш хоч весь час проводити в університеті чи на роботі. Мені буде приємно просто знати, що поруч. Я знаю, що ти не можеш відповісти взаємністю тож не прошу цього. Мені просто хотілося зустріти тебе ще раз і сказати це у вічі. 
Він прибрав руки з її щік по яким почали текти сльози. Мішель хотілося вже зараз відповісти йому, але мозок ще вагався. Він наче чекав доказів. І схоже отримає під час поїздки. 
Як і обіцяв Алексанр залишився з нею. Спати зовсім не хотілося. Думки, що ось ось вона зустрінеться з мамою переповнювали її. Ця зустріч буде доленосною. Хотілося помолитися усім богам аби все склалося добре. 
На відміну від дівчини, хлопець покірно спав. Русо-волоса почала розглядати всі його зморшки і шрами. Хотілося запам’ятати їх незважаючи на її подальшу відповідь. Вона тихо поклала свою руку в його і спробувала заснути. Сили були потрібні, але зробити це вдалося не одразу.  
Їхали вони довго. По приїзду Мішель подзвонила тим бандитам і вони призначили місце зустрічі. Отримавши адрес Алекс почав обдзвонювати всіх знайомих. Дівчина і досі не розуміла як він хотів вирішити все без використання грошей. 
Вони приїхали. Будівля одразу привітала нас своїм небезпечним становищем і жахаючою атмосферою. Переступити поріг вони почули жіночі крики. Русо-волоса одразу кинулося у той бік, але хлопець зцілив її у своїх обіймах. 
- Це не наша територія – суворо сказав він – Ми не знаємо чи є тут пастки. Тож іди обережно і дивись під ноги. Намагайся зберігати спокій. 
Мішель послухався його, адже іншого варіанту не було. Тепер їй доведеться довірити йому своє життя або ж померти.    Вони поступово підходили до місця звідки доносилися крики. На стільці , зв’язана сиділа мати. За нею стежили два чоловіка з автоматами. Свої обличчя вони не ховали. Мабуть, вважали, що зброї їм достатньо. Їх погляд був прикутий лише до сумок. Ми покірно поклали їх і відійшли. Вони пустили мене до матері і я швидко почала відв'язувати її. Поки злочинці втратили пильність дівчина дістала завбачливо заготований ніж і встромила одному з них у ногу. Він почав коритися від болю, а русо-волоса забрала його зброю і направила на його поплічника. Зрівняти вона не вміла, але вигляд наставленої зброї все ж лякав. Зловмисник почав піднімати руки, але в туж секунду взяв аромат і вистрілив Алексу в руку. Навіть, не перевіривши чи поцілив побіг чим душ звідси. Мішель хотіла побігти за ним, та хлопець її спинив.  
Він одною рукою тримав іншу спиняючи кров. Всі були відносно цілі. Мати з донькою нарешті обійнялися. 
- Мамо, а що з татом? – поцікавитилася русо-волоса. 
Жінка заплакала. Все зрозумівши дівчина теж почала плакати. Алекс намагався не заважати їм і дивитися в підлогу. 
- Він...хотів як краще – захлинаючись від сліз відповіла мати – Я благала не йти на цю угоду, а він не послухав. Потім почала збирати потроху інформацію і вийшла на цих – вона кивнула у бік зв’язаного злочинця – Вони обіцяли допомогти, а самі схопили мене. Я не хотіла тебе в це вплутувати. Сподівалася ще зустріти його. 
- Ми обов’язково його знайдемо. І думаю вони нам допоможуть. Шкода, що той втік. 
- Не далеко – помахавши сиренам відповів хлопець. 
В дім направилася поліція і багацько міцних чоловіків, схоже викликаних на випадок якщо поліція не приїде. Медики почали оглядати маму і перев’язувати руку Алексу. Мозок був задоволений отримавши доказ його слів. Здавалося, тепер він готовий дати волю почуттям.  
Коли медики закінчили Мішель підійшла до чорнявого і поцілувала в щічку. 
- Це ще, що? – здивовано спитав він. 
- Винагорода. За порятунок моєї матері. – зчепивши руки в замок за спиною відповіла вона. – Я тут подумала...я могла б сходити з тобою на одне побачення за умови, що все буду вирішувати я. 
- Звичайно. Тільки тепер не втікай – з посмішкою сказав Алекс. 
Залишок літо вони провели гуляючи по місту і відкриваючи для себе території столиці. Це літо однозначно відрізнялося від інших. Ніхто б не хотів пережити те що сталося з Мішель Сорокин, але всі погодяться провести це літо у затишному ліжку. У своїй зоні комфорту.