3

Не хвилюйся, вже все добре. Леон заснув.

Дженна пройшла поглядом по екрану ще раз і з полегшеним зітханням відклала телефон, повільно оглянувши магазин.

Навколо неї стояла цілковита тиша.

Весь день вона була як на голках, здригаючись щоразу, коли над дверима дзвеніли дзвіночки. Але всупереч її страху нічого не сталося.

Алан не з'явився.

Засунувши касовий апарат, Дженна закрила його на ключик і закинула ремінець сумочки на плече, ще раз обвівши поглядом магазином перед тим, як розвернулась до виходу.

Вона перевернула табличку на дверях і вийшла назовні з опущеною головою, зосереджуючись на повороті ключа в зазубрині.

Зачинивши книгарню, вона розвернулась і наосліп ступила вперед, копаючись в сумочці в пошуках кишеньки для ключів. Засунувши блискавку, Дженна підняла обличчя і охнула, остовпівши, коли побачила перед собою знайомий автомобіль.

- Привіт, - сказав Алан.

Він стояв, притулившись спиною до бокового вікна і пронизливо дивлячись на неї.

Дженна важко проковтнула і відвела погляд, швидко розвертаючись повз нього. Алан вмить відірвався від машини і схопив її за лікоть, зупинивши.

- Дженно, - її ім'я прозвучало різким видихом біля її вуха, - будь ласка, давай не ускладнюватимемо. Тому що, по-перше, ти вже зрозуміла, що тікати безглуздо, а по-друге, - він стиснув її руку сильніше і нахилив ближче обличчя, - я ж все одно дізнаюся твою адресу. І для цього мені навіть не знадобиться допомога твого недоумкуватого друга.

Дженна заплющила очі і, зло засопівши, вирвала свій лікоть з його руки. Потім розвернулась і відпхнула його, мовчки ступивши до машини, але не раніше, ніж встигла зловити його широку самовдоволену посмішку. Зачинивши за собою дверцята, вона скинула сумочку на коліна і направила погляд у бічне вікно.

Через кілька секунд грюкнули дверцята з боку водія і автомобіль відразу ж ожив.

– Куди? - Запитав Алан, вирулюючи на дорогу.

- П'ята авеню, будинок двадцять три, - без затримки повідомила Дженна, продовжуючи дивитися у бічне вікно.

Алан нічого не відповів, висунувшись у вказаному напрямку.

У салоні повисло затяжне мовчання, яке розбавлялося тільки гудінням двигуна. На секунду пам'ять повернула її в минуле, де вона так само сиділа в Лексусі Алана, ловлячи кожен його погляд із завмиранням серця.

Як багато змінилося з того часу.

Зігнувши губи в маленькій гіркій посмішці, Дженна крадькома кинула погляд на нього.

Алан зосереджено дивився на дорогу, не відриваючись. Він жодного разу не глянув на неї під час подорожі.

Краєм ока Дженна впіймала шматочок дорогого наручного годинника, що виглядав з-під піджака, коли його руки вміло стискали кермо. Потім подивилася в лобове вікно і її очі вмить розширилися в усвідомленні.

- Алане? - занервувала вона, коли він прискорився. – Чому ти пропустив поворот?

- Це не твоя адреса, - відрізав він.

Серце Дженни панічно пришвидшилося.

- Як ти... - вона запнулась і з кривою усмішкою подивилася на нього, здогадавшись. - Ти ж про все вже дізнався, так? Навіщо тоді запитував?

- Я сподівався, що ти не спробуєш мене обдурити, - Алан зробив паузу, а потім повернув обличчя, проникливо подивившись на неї. - Очевидно, дарма.

Дженна пирхнула.

- Хто б казав, - вирвалось у неї.

Вона відразу замовкла, обсмикнувши себе. Щелепа Алана сіпнулась, стиснувшись, а пальці побіліли, сильно впиваючись у кермо. Але він нічого не сказав.

Залишок шляху вони провели мовчки.

Нарешті попереду показалась знайома вулиця і автомобіль плавно заїхав у двір, прямо до її під'їзду. Як тільки він зупинився, Дженна поспішно вийшла і попрямувала до будинку.

Позаду пролунало клацання дверцят.

- І це все? - долинуло в її спину.

Дженна зупинилася, встигнувши привідкрити двері під'їзду, і різко видихнула, розвернувшись до нього.

- Дякую, що підвіз, - сказала вона.

Алан видав бездушний смішок.

- Добре, - він зачинив за собою дверцята і впевнено попрямував до неї. - Якщо ти не збираєшся запрошувати мене в дім, то давай поговоримо тут.

- Навіщо? Я думала, ми вже з'ясували, що я не маю бажання з тобою розмовляти, - уїдливо відповіла Дженна одночасно з тим, як він наблизився. 

Алан одним ривком зачинив рукою двері під'їзду позаду неї і розставив долоні з обох боків, укладаючи її в пастку. 

- Рік тому я вже припустився помилки, дозволивши тобі втекти. Більше я цього не дозволю.

З її губ зірвалося здивоване зітхання.

- Тобто, по-твоєму, в цьому полягає твоя помилка? - вражено спитала вона.

Алан не відповів.

Болючі сльози піднялися до її очей, вистріливши миттєвим гнівом по венах.

- Відпусти. Відпусти! – Дженна відштовхнула його в пориві, але Алан перехопив її зап'ястя і штовхнув спиною до дверей.

- Відпущу, - видихнув він. - Тільки за однієї умови.

- Якої?

– Поцілунок.

- Ні, - відрізала вона.

Алан дивився на неї деякий час, перш ніж видав сухий смішок і зненацька відпустив її, відступивши.

- Невже ти не сумувала? Не думала про мене, не згадувала? - його очі засувались між її, і вона вловила, як у них промайнула тінь смутку. - А я сумував, Дженно. З розуму сходив, бігав по містах за тобою, щоразу сподівався, що ось, цього разу доля посміхнеться мені, - Алан безрадісно посміхнувся і смикнув вузол краватки, рваним рухом знімаючи її.

Комір його сорочки скуйовдився і він опустив очі, зосереджуючи увагу на тому, як тканина краватки починає щільно обмотувати долоню.

Дженна спантеличено насупила брови, стежачи за його діями. Що він робить?

- Якось я випадково натрапив на дівчину, її знайшли під мостом, у якому місті вже не пам'ятаю. Обличчя не одразу вдалося розпізнати, але в неї на шиї був кулон як у тебе, - Алан продовжував намотувати краватку навколо долоні, невідривно спостерігаючи за цим процесом.

- Це були найжахливіші п'ять годин у моєму житті, - притишеним голосом сказав він, видавши ще один безрадісний смішок. - Я не пам'ятаю, коли востаннє звертався до Бога, але того дня я всю дорогу молився, щоб це була не ти. Тоді я був готовий прийняти будь-що: твою втечу, іншого чоловіка, навіть цей чортів аборт. Тільки б ти була жива, - остання фраза прозвучала ледь чутно, з нальотом безпорадності.