Епілог

Чотири місяці потому

Лєра

— Як ти почуваєшся? — запитує Майк під час чергового візиту.

— Нормально. Поперек ломить і внизу живота потягує час від часу. Я знаю, що це нормально, просто не можу припинити перейматися, що щось не так.

— Все як і має бути. Ми УЗД щойно зробили, ти ж бачила — немає причин для паніки. Усе гаразд, плацента прикріплена добре. Передчасних пологів бути не повинно.

— Знаю. Уже й похвилюватися не можна.

— Це шкідливо.

Тепер я не боюся розповідати Майку про свої побоювання і страхи, дзвонити йому, запитувати, чи нормально, якщо мені стало погано від запаху грибів, якщо болять груди і якщо іноді бракує повітря. Я більше не боюся запитувати в нього про свій стан.

— Так, щодо огляду все обговорили. Як щодо вечері сьогодні? Я знайшов непоганий ресторан японської кухні. Дозволяю собі сьогодні не дотримуватися дієти.

— Я й так набрала понад десять кілограмів… хочеш, щоб я перетворилася на Смішарика?

— Просто хочу провести з тобою вечір. Навіть якщо ти будеш їсти тільки огірки й гречку.

— Думаєш, вони погодяться приготувати таку страву?

— Я принесу її з собою.

Я сміюся, заряджаючи сміхом і Майка. Останніми місяцями ми особливо зблизилися, хоча почалося все з моєї згоди сходити з ним на побачення. Майк зумів завоювати мою прихильність. За ті дві години, що ми провели в ресторані й на прогулянці, я встигла забути, де і з ким знаходжуся, так легко нам було. Після вечора Майк відвіз мене додому й попрощався, як ніде нічого. Сказав, що чекає мене на наступному візиті. Жодних поцілунків, обіймів. Майк не поспішав втручатися в мій особистий простір, і я була дуже вдячною йому за це.

Мені й зараз іноді здається, що ми не зустрічаємося. Майк не намагається в будь-який зручний час мене поцілувати, обійняти або зайнятися зі мною сексом. Втім, останнього в нас ще не було, і якщо бути чесною — поняття не маю, як зважитися на близькість.

З Майком добре, спокійно й дуже легко. Він веселий, уважний, точно знає про те, що відбувається з моїм організмом. Він намагається. Робить усе, щоб я почувалася особливою. Й так воно і є!

Я почуваюся поряд із ним, як за кам’яною стіною. Спокійно, легко, по-особливому. Він не наполягає на близькості, не квапить мене. Причому робить це так, що я не відчуваю ні найменшої незручності або почуття провини. Начебто саме так і має бути.

— Я скучив, — зізнається Майк, хапаючи мене за руку й цілуючи тильну сторону долоні. — Запрацювався, що не було часу з тобою кудись сходити.

— Нічого страшного, ти ж знаєш.

— Знаю. Але однаково скучив.

— О котрій ти сьогодні приїдеш?

— О восьмій. Раніше просто ніяк.

— Добре. Я піду тоді. Там напевно пацієнтки вже чекають.

— Ще хвилинку, — усміхається Майк і притягує мене до себе. Цілує ніжно і швидко відпускає. — Іди. Зустрінемося о восьмій.

Додому я їду в піднесеному настрої. Дорогою купую плаття, яке ідеально сидить на моєму животі. Таке вдається зустріти не так часто, а тому я відразу ж беру його. На роботу мені тільки завтра. Сьогодні вихідний, який я можу присвятити собі.

— Ну, як усе минуло? — запитує Оля. — Бачу, сяєш вся.

— Сяю. Йдемо сьогодні на вечерю.

— Ну слава богу, — полегшено видає подруга. — Я так хвилювалася, що ти не забудеш свого Богдана.

Я хмурнію. Ось так за секунду Оля примудряється відправити мій настрій у нокаут. Не тому що згадала про нього, а тому що я не забула. Попри спроби замістити його Майком — нічого не вийшло. Я не змогла. Майк — це Майк. Хороший чоловік, чудова людина, ідеальний лікар і взагалі один із найкращих людей, які зустрілися на моєму шляху.

Єдина проблема в тому, що Майк — не він.Я ніколи не зможу відчувати до нього того всеохопного кохання і пристрасті, які відчувала до Богдана. Ніколи не зможу оживити ці почуття в пам’яті. Просто тому що він інший. Я поняття не маю, чи зможу колись жити повноцінним життям, дихати на повні груди й згоряти від кохання і пристрасті. Зараз мені здається, що ні. Я живу і відчуваю, радію, навіть люблю. Я впевнена, що мої почуття до Майка дуже схожі на кохання. На жаль, не на те, яке буває між чоловіком і жінкою.

Іноді мені здається, що Майк і сам це розуміє, тому не наполягає. А я… я просто не можу залишитися без нього. Він — моя точка опори. Людина, з якою мені добре.

— Я завтра раніше на роботу вийду, — змінюю тему, щоб не виказати подрузі свого розчарування.

— Можеш не приходити. Готель завтра зачинений.

— І чому?

— Ти ж пам’ятаєш, що я продаю його? Завтра відбудеться угода. А за кілька місяців я передам справи з управління. Сподіваюся, усе мине добре.

— І я. Не хотілося б позбутися цієї роботи.

— Не хвилюйся, я впишу твою недоторканність в обов’язкові вимоги під час продажу.

— Так, так і зроби.