Пролог

Затискаю тоненьку смужечку тесту в спітнілій долоні. Не вірю власним очам. Це просто не можливо, не зі мною. Пальці тремтять, в очах двоїться. 

Кладу тест на тумбу, заплющую очі, наче цей дивний ритуал здатен все змінити. Як маленька дитина, надіюсь на чудо, прагну захисту від монстрів під надійним покривом ковдри. 

Поволі розплющую очі, вдихаю кілька разів, щоб заспокоїти серцебиття. Але серце все одно калатає в грудях, наче божевільне. Друга смужка нікуди не ділась. Вона така ж яскрава, як і перша, рожева, наче стиглі ягоди малини. І я вже не можу відкидати реальність. Я вагітна. Вагітна у двадцять років, від чоловіка, з яким нас пов’язують лише ділові стосунки, з яким я порвала усі контакти, який розбив моє серце, розтоптав гідність. Вагітна без житла, без роботи, з неповною вищою освітою. Сама в чужому місті… Вагітна від того, кого кохала нестримно і палко, вперше за життя. 

Несміло кладу руку на поки плаский живіт, відчуваю тиху пульсацію і тепло. Щось смикає всередині й тріпоче, як при першому поцілунку. Але ж ні, я не сама, тепер нас двоє. 

У двері вбиральні голосно стукають.

― Ді, з тобою все гаразд? 

― Так, зачекай хвилинку, ― поспіхом ховаю у кишеню тест, зминаю та викидаю коробку в смітник. Відкриваю воду в крані. ― Я вже скоро!

Швидко вмиваю зблідле обличчя, витираю паперовим рушником. Дивлюсь на себе в дзеркало, а бачу геть інше.

― Ми надто різні, ― наче наяву чую голос Марка. ― В тебе все життя попереду. Магістратура за кордом. А я старий холостяк. Я не створений для сім’ї. Я не вмію любити. І не хочу вчитись…

― А я не хочу цього життя без тебе, ― кричить моя свідомість. Але вуста міцно стулені.

Лиш нудота підіймається стравоходом і біль розриває серце.  

Струшую головою, проганяю нестерпні спогади. Ще раз кидаю погляд на дзеркало, трохи подумавши, щипаю щоки, щоб був хоч якийсь натяк на рум’янець. Зітхаю і виходжу.

― Я готова, ― дивлюсь в скуті холодом темні очі. 

― Я відвезу тебе на вокзал.

― Не треба, ― хитаю головою. Ще мить поруч з ним, і я розревусь як остання дурепа. Ганебно використаю привід, що щойно з’явився, щоб дістати хоча б ілюзію його почуттів. ― Я доберусь на таксі, ти мені за роботу гарно заплатив.

― Діано, не треба. Стервозність тобі не личить. У нас була угода, ти виконала зобов'язання, я заплатив. От і все, ― в голосі крига. ― Я не…

Мимоволі, притуляю долонею тест у кишені. Моя магістратура схоже взагалі накриється. І я би могла йому це сказати, але слова застрягають у горлі. 

Чи хочу я, щоб мене обирали через вагітність. Я знаю Марка, він не відмовиться від дитини, він вчинить як справжній чоловік. Але чи потрібна мені сім’я такою ціною. Чи потрібна вона моїй дитині. Вона ж відчуватиме, що ми наче у пастці, в цих стосунках, і перейматиметься. А з іншого боку чи маю я право позбавляти своє маля батька. 

― Ти не створений для стосунків, я пам’ятаю. ― продовжую його ж фразу, яку він вже неодноразово повторював. ― І для сім'ї. 

― Не уявлю себе в ролі батька, ― криво посміхається. ― Не думаю, що справився б з цією роллю.

― Мабуть, не справився б, ― киваю. 

Підхоплюю сумку з речами й, задерши голову, виходжу з квартири. Я не знаю, яке майбутнє мене чекає, але я зроблю все, щоб моїй дитині ніколи нічого не бракувало. Хтось не створений для сім’ї, а хтось в одну мить подорослішає і переробить себе, але створить сім’ю, хай навіть вона буде складатись лише з двох.

Від автора!

Вітаю, мої любі! Я дуже рада, що ви зазирнули в мою новинку! Мені, як завжди, на старті хвилююче і бентежно. А ще не терпиться взнати ваші думки. Герої у нас вогонь! 

Підтримайте, будь ласка, мою новиночку, якщо вона вам подобалась, додавайте її в бібліотеку, щоб не загубити і не пропустити оновлення. Я справді хвилююсь, і ваші вподобайки -- то моє натхнення. Спасибі, що зі мною!

З любов'ю, ваша Ванілька❤️