О, Тейлан, світозарна ти зоря!

Тейлан,
Остання зі славетного роду О'хара,
Законна королева золотих степів Аґрестії!
Після тебе ніхто не гідний 
Посісти цей престол почесний
Та вінець золотий на себе прийняти...
Наш вільний народ сміливий
Повинен навчитись рухатися далі без 
Королеви із серцем лева
Та забезпечити справедливість у всьому світі так,
Щоб її самопожертва марно не пройшла!

У вічному сні зараз велика королева спочиває,
Разом із Аґнією по степам її дух літає,
Там мир і спокій від земних турбот вона шукає,
Яких зазнала під час нелегкого свого життя!
На грудях її зосталась червона троянда,
Що лицар залишив їй на вічний спомин,
Той, що кохав її палко через все життя!
І хоч зів'яне від часу та квітка,
Потьмаряться її тендітні пелюстки,
Обсипляться по блакитній красуні сукні,
У прах перетворяться,
Але краса й почуття,
Що ця квітка із собою несла, зазнають вороття,
Бо вічні вони й час не владний вже над ними!

О, Тейлан, світозарна ти зоря!
Прекрасні очі твої, як глибінь блакитного моря,
Але ніколи в них більше не спалахне іскра життя,
Не засмієшся ти ...
В останній раз твій голос з поранених уст до нас полинув
І навіки вже замовк, прозвучавши...
Закрилось віко твоєї простої труни,
В сиру холодну землю навіки ти лягла,
За нашу свободу власне життя хоробро віддала,
Бо в своє королівство Тейлан вірила завжди,
За нього вона боролась,
На престол підвестись присягалась,
Але не судилося цьому статись....
Красива, немов квітка степового аґресту,
Але марніє ця краса у пітьмі труни,
Нічого більше не торкнеться душі твоєї ніжної струни....

Зі складеними на грудях руками,
Із вінцем своїм лазурним,
У волошковій тендітній сукні
І в міцному жовто-блакитному обладунку,
Ось так Тейлан в могилі спочиває,
Спокій королівства віками вона вартує,
Остання з роду О'хара,
Яка гідно честь боронила
І в кінці ім'я власного роду від темної плями захистила!
Але із її смертю погас цей великий рід,
Навіки лиш на сторінках історії лишиться,
І наші нащадки вже не пригадають ким вони були колись
Та що із ними сталося. 
Прокляття пало на цей рід,
Занапастило воно всіх,
Але Тейлан розбила ці кайдани,
Щоб рід О'хара всі пробачили за ті рани,
Що світу були нанесені колись!

Своїм мечем та магією могутньою,
Гострим слівцем та характером запальним,
Ось так Тейлан світло поміж людей несла,
Все життя присвятила боротьбі із несправедливістю,
Вона гідно Морок зустрічала, 
Яка під рідну людину маскувалася,
Отруту своїми словами розповсюджувала, 
Але Тейлан встояла
І срібним божественним мечем навіки Морок вона прогнала,
Розсіявши тіні невмирущих злостивих ночей,
Що степи ганьбили,
Ліси труїли,
Звірів та птахів вбивали,
Зло по домівках наших розповсюджували!
Згинули Темні Сили в тій битві остаточній,
Але й Тейлан, 
Найкраща із найкращих,
Своє життя там богам віддала,
Знайшовши вічний спокій після земних турбот!

Але не сама Тейлан у своїй могилі!
Разом із нею у труні,
Затиснутий міцно у руці
Лежить срібний вірний меч 
Із сокола орнаментом на наруків'ї
Та рунами величними, 
Неймовірно магічними!
Вірно той меч служив Тейлан при житті,
А до неї- всім іншим членам роду О'хара!
Скільки битв й зла йому довелося побачити
Перед тим, як навіки у морок останньої могили монаршої поринути,
Щоб теж тут разом з володаркою спочити!
Той меч не простий,
А насправді божественний, 
Бо Аґнії Вітроносній він належав
У часи сивої давнини,
Коли зло підступнішим було
Й значно могутнішим теж!
Цей меч Аґнія скувала у зоряних кузнях
Із небесного металу
У Вранішню Епоху,
Коли й світу нашого ще не існувало,
А довкола лиш стародавнє зло панувало!
Меч Аґнії у сиву давнину був створений,
Щоб боротися із хаосом та темним злом
У всіх його проявах,
Лиш він здатен наносити всьому поганому велику шкоду
І всі темні сили боялися його!
Відганяв він ворогів,
Порожніх Демонів рубав
І Морок впевнено відганяв!

Але всьому в цьому світі є свій початок та кінець!
Ось так і меч своє вже відслужив,
Він Аґнії належав,
Від неї до першої О'хара перейшов,
А від неї до кожного з її нащадків,
Аж поки разом із Тейлан меч не поховали!
З останньою із роду
Й легендарний меч врешті від битв спочив!
Але якщо коли-небудь зло у світ повернеться,
То ми готові присягатися,
Що крізь товщу землі,
Дерев'яні дошки труни
Й могильну плиту
Ще й досі можна побачити блакитне сяйво ...
Яка краса й смуток то!
Бо з могили то меч нас кличе,
Магічні руни на ньому знову запалюються,
Про ворогів та всесвітнє зло нас попереджають!
Немов з могили Тейлан до свого народу озивається
Та продовжує про власне королівство піклуватися!
Завдяки нашій святій захисниці
Ми відженемо будь-яких ворогів
Подалі від славетної Аґрестії,
Де вільно вітри степами гуляють,
Де ріки дзвінкі співають,
Де мавки з русалками вночі танцюють,
Де отари овець ремигають,
А трембіта за кимось знову смутно засурмить,
Проводжаючи померлого у останній путь!

Як же нам залишитись гідними
Тієї великої пам'яті про нашу героїню?
Як нам вшанувати цю велику жертву королеви світлої?
До останнього серед народу свого вона була,
За нього й життя сміливо віддала!
В кінці свого життєвого шляху всі кошмари власні подолала,
Сам Морок в її новій  іпостасі відігнала,
Із Заліндром страхітливим за батьків загиблих Тейлан поборолась,
Погубивши вбивцю раз і назавжди!
Вже ніхто не згадає грандіозність тих битв славетних та жахливих,
Скільки горя землі вони нанесли,
Скільки невинних під час них загинули,
І все це через амбіції темних сил,
Що правити світом бажали!
Але в нашій пам'яті навіки той світлий образ буде жити-
Жінки-воїна, чарівниці,
Гідного лідера, законної королеви рідної Аґрестії,
Що народ свій краще за всіх розуміла,
Перед лихом жодним ніколи його не кидала!
О, Тейлан, гідна спадкоємиця великого роду О'хара!
Тепер ти можеш спочивати в мирі,
Бо ми вдячні тобі за врятовані життя
І тепер народ віддячить тобі вповні,
Увічнивши твою пам'ять у віках!
Уквітчали дівчата голови волошковими вінками,
Сорочки одягнули вишиті,
Чоловіки смушеві шапки з голів здійняли,
Діти всі серйозні тут стояли,
Про тебе всі ми пам'ятали,
Цю хвилю мовчанням відмічали!
А потім свято почалося,
По нашому, по аґрестійські-
Й горілочка рікою тут лилася,
Кулішик й галушки всі глитали,
Квасом все це запивали,
Печеня смачна тут була,
Про кутю ніхто не забував,
Варенички масні в горнятках витягали,
Із сметанкою до столу подавали,
Без борщику ніхто не хотів лишатись!
Ось так живемо ми, аґрестійці!
Весело й безтурботно,
Подалі від цих турбот,
Бо такий вже ми народ-
Із чистим серцем, із любов'ю до оточення,
Ми мир та спокій з собою несемо,
І кожному гостю в себе радіємо!
Заходьте, друзі, й ви до нас,
Послухаєте пісні й легенди,
А може й відвідаєте могилу Тейлан,
Славетної героїні,
Що й сама до нас з небес всміхається,
Бо кращого життя для нас і свого краю не бажала!
Ми не герої,
Та й не воїни теж,
А просто привітні люди, їй-богу!
І до веселощів ми хист в душах маємо,
Кожній людині ми щиру пісню й баладу сміливу до хати несемо!
Не поети ми
Та й не співаки,
А так, щось середнє поміж мандрівниками,
Бардами й чумаками,
Що сіль Чарницьким Шляхом тим
До Лонґфорду везли
Та самого імператора там бачили!
Аґрестійцям не скарби потрібні
І не всесвітня слава,
А просте спокійне життя
Із сім'єю в рідній хаті,
На своїй прекрасній батьківщині!