Розділ 10

Зважаючи на те, як подивилася на нас це жіночка — я розумію, що це і є господиня галереї, організатор заходу та колишня дружина Лиса. Дамочка так власницькі на нього зиркнула наче досі вважає його своїм. Не здивуюсь, якщо мене проткнуть ревнощами і закидають отруйними «компліментами». Вона висока, худа, стильна, короткий їжачок на голові пофарбований у блідо-фіолетовий колір, у вухах масивні дорогі сережки, на лебединій шиї кольє з того ж набору. Сукня на тонких бретелях із відкритими плечима, напевно, якогось відомого бренду.

Народу в залі чимало, столичний бомонд та вершки бізнес-еліти з'явилися трохи потрясти гаманцями заради мистецтва та благодійності. Олесь міцно тримає мене за руку, шукаючи когось поглядом у цьому натовпі. По залі снують офіціанти з непроникними виразами обличчя та тацями з шампанським та закусками. От шампанського я б випила, таке заспокійливе мені зараз підійде.

— Еммо, не здумай пити цей шмурдяк, — Олесь спритно забирає у мене з рук келих, повертаючи його офіціантові. — Вдома є справжнє, а це лимонад із оцтом. Повір, моя колишня ще та скупердяйка, вона вдавиться пригощати гостей чимось пристойним.

— Ви давно з нею розлучилися? — Надумала питати, раніше потрібно було, але вже як є.

— Вісім місяців тому. Я тоді мало не помер від щастя, три дні радістю не міг надихатися, але ініціатором була вона. Кнопко, розслабся, раджу почати посміхатися, страшного нічого не відбувається. Ти дуже гарна дівчина, зараз ця міль на стероїдах заздрістю захлинеться. О, вже повзе до нас. Просто будь собою, — нахиляючись, цілує мене у скроню, а потім додає пошепки. — Мені все ж таки не дає спокою думка, а куди ти поділа ліфчик і трусики?

Чомусь миттєво наливаюся рум'янцем і задихаюся від хвилі мурашок, що обліпили мою шкіру. От навіщо він це робить? Може він і справді збоченець? «Але цілується він круто», додає внутрішній голос.

— У сумочку сховала. Хотіла запхати стрінги тобі в кишеню, але не встигла, — корчу йому грайливу мармизу, а за секунду змінююся в обличчі, коли до нас підходить ця Таміла.

— Бідний мій Лесь, тебе вже діти підбирають? Закортіло пограти в ляльки? — Не вітаючись, вимовляє вона неприємним голосом, дивно розтягуючи слова. — Прийшов похвалитися, що спиш не сам?

— А тобі, я дивлюсь, похвалитися нічим, тільки антикваріатом, — усміхається Олесь, не збираючись нас знайомити. — Щоб показати, що я щасливий і продовжую жити, мені не потрібно чекати приводу на кшталт відкриття твоєї виставки. Я тут переслідую виключно ділові інтереси.

— Вирішили поєднати приємне з корисним, — несподівано втручаюсь я в розмову, начепивши милу усмішку. — Я сама напросилася, Олесь не хотів мене брати. Але мені так захотілося побачити жінку, після якої мені доводиться його відігрівати та наповнювати ласкою. Тепер розумію і дуже вам співчуваю, люба. Причина того, що ви не можете знайти щастя в особистому житті — ваш архетип «снігової королеви», — після моїх слів обличчя у Тамілі витягується ще більше, вона не одразу знаходить, що відповісти. На Олеся я не дивлюся, але його рука, яка до цього спокійно лежала на моїй талії, раптом почала погладжувати мене по стегну. Це він так мене заохочує чи намагається заспокоїти?

— Я вашого співчуття, дорогенька, не потребую, — цідить Таміла крізь зуби. — Навпаки, це я хочу висловити свої співчуття вам обом. Цей чоловік не створений для шлюбу, тож сильно ласкою не розкидайся, вона тобі ще знадобиться для іншого папіка, — розлютилася, мої слова трохи залили їй смальцю за комір. Різко повертає голову до колишнього чоловіка. — Чула, ти поховав батька. Сподіваєшся, що тобі щось перепаде? Наобіцяв дівчинці золоті гори і швиденько одягнув обручку на пальчик? І чому саме їй? Більше не було охочих?

— Тому що вперше закохався у свої тридцять сім, до одуру та бажання мати дітей. …Ну, тепер мені хоча б не доведеться розповідати моїй нареченій чому я з тобою розлучився, вона все на власні очі побачила. Нам вже час. Мені хотілося б ще перекинутися парою слів зі своїми потенційними діловими партнерами. А ти поклич когось із персоналу, нехай обережно витруть з підлоги калюжі отрути, що з тебе накапала, — весело підморгнувши колишній дружині, Лис тягне мене в інший кінець зали, справді зачепивши для розмови якогось чоловіка. При цьому Олесь продовжує обіймати мене однією рукою, а я намагаюся не обертатися і не крутити головою, шукаючи Тамілу. Вона вродлива, але зла. Не тому, що Олесь її чимось образив, а тому що стерва. Тільки стерви зазвичай дивляться на людей з холодною зарозумілістю наче ті жуки під їхніми божественними ногами. Я її не бачу, але відчуваю спиною її негативну ауру. Певно, вона мене тепер ненавидить за компанію з Рудим. Терпляче чекаю, поки він наговориться, потім поки сплатить за скульптуру «Венера спросоння», яку йому спало на думку придбати. Сказав, що поставить її у внутрішньому дворику, щоб частина чоловічого населення його фірми отримувала естетичне задоволення, маючи нагоду розслабитися на чистому повітрі.

— Трохи егоїстично, тобі так не здається? — промовляю, беручи його під руку. Нарешті, мені на радість, він знайшов час для іронічних шпильок. Я люблю відбривати його випади. — А як же жіноча частина населення твоєї фірми? Хто буде розбурхувати нашу уяву?

— О, дівчат у цьому плані стимулювати не потрібно, з вашою уявою і так усе гаразд. Особливо з твоєю, — сміється у відповідь. — Бачиш, а ти боялася. Зубки в тебе дійсно гостренькі. Але це лише початок. Адже коли мої колишні дізнаються про заповіт — вони намагатимуться поставити наш шлюб під сумнів. З принципу. Не лише заради грошей.

— Тоді ми теж, з принципу, доведемо їм протилежне, прикидатимемося ще краще, поки нам не вручать Оскар. …Воу, тут ще й танці будуть? Залишимося? — Запалившись пустотливим бажанням, смикаю його за руку. — Я навіть готова приплатити, аби побачити, як мій бос уміє танцювати.

— Еммо, це ... може призвести до несподіваних наслідків. Ризикована ідея, — Олесь намагається відпетляти від цього всіма силами. Значить, точно треба залишитися.