Розділ 9

Одне діло пояснити йому, як моя рука опинилася в нього під сорочкою. Але, чорт забирай, як це пояснити собі???

— Нічого особистого, це суто імпульсивний жест, — запевняю його, в очі нелюду намагаюся не дивитись, бо очі кольору клинового сиропу однозначно з мене сміються. — Ти, як і раніше, не мій типаж, — дивлюся на обручку і офігіваю. Така красива і коштує, напевно, як моя нирка.

— Ага, коли твої пальчики почали дряпати мою спину я одразу так і подумав, що я не твій типаж, — знущається, промовляючи глузливим тоном і знову бере мене за руку, погладжуючи подушечкою великого пальця мою обручку. — Тепер побоюватимусь твоїх імпульсивних жестів. Потрібно піднятися нагору та підписати оригінал контракту. Мій адвокат підготував документ. Цій людині я цілком і повністю довіряю, через неї інформація про те, що наш шлюб договірний, жодним чином не просочиться. А тепер давай дізнаємося підглядали за нами чи ні. Дістань телефон і зайди в робочий чат. Еммо, дівчинко, ти досі збентежена? Ти ж не передумала? — Піддягає мене за підборіддя. А мене дійсно досі теліпає. Сама не розумію, що зі мною таке коїться. — Розслабся вже зрештою і сприймай життя простіше. Поглянь на мене. Ну? Боже, які ми надуті. Злючко, негайно одягни щастя на обличчя. За сценарієм ти маєш радіти. Я не маю наміру тебе образити. Ти маєш пам'ятати про це щодня.

От він точно не морочиться. Лису Микитовичу весело, він аж світиться. Вигадав собі пригоду і втілив її у життя. А я не можу увімкнути пофігізм, бо я все сприйняла надто серйозно. Хоча я розумію, що Олесь має рацію, треба подивитися на ситуацію під іншим кутом.

Все ж таки змушую себе посміхнутися, дивлячись йому у вічі. Мені подобається, що теплота в них незмінна і всі бісики на своїх місцях.

— Молодець, вмієш, коли захочеш, — підморгує мені Олесь, і по-хазяйськи лізе до моєї кишені за телефоном. — Мої обидва поки що на зарядці. Не став брати з собою, щоб ніяка падлюка не посміла відволікти. Я підписаний у тебе як «Нелюд»? А ти в мене як «Бандитка». От бачиш, яка між нами взаємність. Є! Вже якась шкура навіть відео скинула!

— Покажи! — встаю навшпиньки і теж сую носа у телефон. І справді хтось знімав нас із вікна.

— Виглядає наче по-справжньому. Скажи, злючко, — додає тихіше. — А це означає, що мої колишні також про це дізнаються. …Ходімо, годі вже тут стирчати. Тримаємо спинку гордо. Як ні як — ти майбутня дружина боса. Поруч зі мною можеш нічого не боятися, — щось він розбалакався.

— Хах! Нічого та нікого? Подивимося, який із тебе захисник. А кого боїться сам головний бос? — І справді гордо розгортаю плечі, мала, але зухвала. Мені здається, моя зухвалість йому личить.

— Твій бос, Еммо, взагалі нікого не боїться. Це не в моїх життєвих принципах.

— Брешеш. Ти боїшся мене. Сам сказав, що я маю особливе чуття щодо людей, — хмикаю і він ведеться на провокацію, цю його іронічну посмішку ні з чим не сплутаєш. Рудий приготував шпильки і в мене аж слинки потекли. Це взагалі нормально?

— Я тебе благаю, — розтягує губи, хижо примруживши очі. — Відкалібруй своє чуття, мала. Не те, щоб я тебе боявся. Просто я не хочу навчити тебе поганому, зіпсувати тебе ще більше. От і переймаюся, бо ти в мене й так уже бандюга, матюкаєшся, кидаєшся в людей камінням. Правильний чоловік повинен наставити тебе на праведний шлях, але я не зовсім правильний, я ще той паршивець.

— Правильні чоловіки — це нудно ... чомусь мені так здається, — грайливо знизую плечима. Наші словесні «поскубування» змушують нас обох посміхатися.

— Мала, мені подобається напрямок твоїх думок!

 І тільки-но ми входимо у фойє — люди, які там знаходяться, ймовірно, співробітники «Люксор», які спустилися пообідати, починають радісно аплодувати та розсипатися у привітаннях. Олесь їм тільки поважно киває, нічого не коментуючи і при цьому міцно стискає мою руку. Мабуть, переживає, щоб не втекла.

Ох, це ж і Катька від Валерика дізнається, що Рудий мене вже й окільцювати встиг! Як пояснити подрузі такий стрімкий розвиток подій? Вона, як медпрацівник, запідозрить, що в мене геть дах поїхав. Але відступати нікуди, доведеться зіграти свою роль до кінця, а за рік розповісти подрузі правду. Думаю, Катька зрозуміє, що рік мого життя вартий такої нагороди, бо у контракті вказано дуже пристойну суму. Для мене вона захмарна, а для Олеся цілком прийнятна, щоб поділитися зі мною цими грошима. Він би по-любому отримав свою частину, але для цього чоловіка важливо, щоб ці гроші не дісталися його колишнім. І чим вони йому так допекли?

Вкотре ловлю себе на думці, що мені хочеться дізнатися про нього більше. Як Олесь із ними познайомився, чому розлучилися, які у нього взагалі вимоги до обраниці? У мене багато до нього запитань.

Тому я рішуче ставлю свій підпис у контракті. Тепер у мене буде багато часу, щоб отримати відповіді. А може, є ще якась причина, що прихована дуже глибоко, саме чому я зважилася на цю аферу, адже гроші ніколи не були для мене вирішальним фактором.

— Дякую, Еммо, — м'яко вимовляє Олесь, теж залишивши свій підпис на цьому історичному документі.

— Сподіваюся, через рік ти будеш таким же добреньким, тобі так само буде весело і в голові гарцюватимуть лише думки джентльмена, — нервово посміхаюся.

— Ох, Еммо, з тобою я б не ризикнув про щось загадувати. Можливо, через рік я буду добреньким завдяки заспокійливим, на які перейду через тебе, — глузливо вигинає брову. — Сьогодні у тебе короткий робочий день в офісі, другу половину дня ти проведеш у салоні краси. Я взяв на себе зухвалість тебе туди записати. Маленькій пташці час почистити пір’ячко перед зустріччю з гламурним шоблом, яким заправляє моя друга колишня. Манікюри там педикюри, зачіску, обгортання, епіляцію. Коротше кажучи, ні в чому собі не відмовляй і сперечатися зі мною не смій.

— Я не хочу зустрічатися з цим гламурним шоблом, — до речі, думки про це у мене справді викликають паніку. Напевно, його друга колишня ще та гримза.