Розділ 8

— На людях і в моменти, коли за нами можуть вести спостереження, ми маємо бути більше, ніж чоловік та дружина. Насамперед — ми спільники, — прочитавши вголос, піднімаю на нього очі. Олесь сидить поряд зі мною на дивані, торкаючись мене своїм плечем, я відчуваю на собі його подих, його пильну увагу і в мене, якщо чесно, голова йде обертом після того, як я прочитала всі двадцять пунктів. — Це трилер якийсь, а не контракт. Я не знаю, як поводяться спільники! Є якась інструкція?

— Мала, не нервуй. Я підказуватиму в процесі. Головне пам'ятай — ніхто не повинен мати сумнів, що ти моя дружина. А я нікому не дозволю сумніватися, що я тільки твій, — намагається мене заспокоїти, виявляється, у нього й така інтонація є в арсеналі.

— Звучить… дивно, — видихаю, а моя шкіра вкривається пухирцями, мурашки здиблюють кожну волосинку після слів «тільки твій». — Наче я знаю, як поводяться дружини. Вони по-різному поводяться. У нас на вулиці живе тітка Галька, то вона свого чоловіка через день ганяє, коли той нажреться немов свиня. Жінка запевняє, що таке у них неземне кохання і при цьому називає свого милого кривим качуром, — знизую плечима і мимоволі залипаю в цей карий теплий погляд, немов у клиновий сироп. Олесь дивиться на мене так пильно, що мої мурашки починають розмножуватися зі страшною швидкістю.

— Просто поводься так, як в ідеалі повинна поводитися любляча жінка в твоєму уявленні, — чомусь відповідає дуже тихо, майже пошепки. — Еммо, тобі не сподобався контракт?

— Взагалі він складений грамотно, по-чесному, як мені здається. Просто сама ситуація дуже… стрьомна. А ще мене зацікавив останній пункт. «Раз на тиждень чоловік виконує будь-яку примху своєї дружини, а вона виконує будь-яке побажання свого чоловіка. Бажання мають бути в рамках розумного». Це навіщо? Щоб скрасити рік спільного життя? І що це можуть бути за бажання? Які в тебе рамки розумного?

— Ти хочеш, щоб я навів приклад? Ну… може, я захочу, щоб ти мені шкарпетки зв'язала на згадку про себе або щоб мовчала весь вечір, поки я відновлюватиму нервові клітини, все залежатиме від настрою. Але якщо ти захочеш піти в клуб, щоб потанцювати там з якимсь пристрасним брюнетом — сама розумієш, у такому разі моє «ні» буде залізним. Ніщо не повинно кидати тінь на наші стосунки.

— Олесю, але ж подружжя іноді свариться. Якщо ми будемо надто ідеальними, це викличе ще більше підозр. Думаю, краще бути самими собою, поводитися невимушено з елементами гри у кохання. Скажи, тебе це бавить? Тобі стало нудно жити? — перш ніж підписувати контракт я хочу краще зрозуміти цю людину. Не хочеться жити під одним дахом із маніяком.

— Ага, тридцятисемирічному старигану не вистачає яскравих емоцій. Частково ти мене розкусила, — пирхає, все ніяк не може забути, що я назвала його старим. — Еммо, то як, ти підпишеш цей контракт?

У мене таке відчуття, ніби я збираюся стрибнути з високого урвища в морську безодню. Задихаюсь від хвилювання через невідомість, але таки ствердно киваю:

— Це найризикованіше, що я робила в житті. Шлюбний екстрим якийсь.

— Тоді контракт підпишемо сьогодні, потім я зроблю тобі пропозицію при свідках. І офіційно розпишемося через три дні, — на коротку мить стискає мою руку, такий собі дружній жест підтримки і рвучко встає з дивана, намітивши собі ціль.

— Ні! — Моє «ні» ніби постріл змушує його моментально зупинитися.

— Тобто ні, Еммо? Мені з тобою насамперед потрібно оптом закупити в аптеці тонну заспокійливого.

— Ти не зробиш мені фальшиву пропозицію при свідках. Нехай це станеться наодинці. Придумаємо зворушливу історію, як ти мені освідчився і розповідатимемо її усім охочим послухати. Якби мені насправді робили пропозицію, я не хотіла б, щоб на мене витріщалися сторонні, адже це дуже особистий момент. Нехай це буде першим моїм бажанням. І не треба робити таке обличчя… котику.

— О, ні-ні, ніяких котиків, зайчиків, бубликів, масиків та іншої зменшувальної фігні, у мене на це алергія! — рикає і нервово дивиться на годинник. — Нам пора, я тебе почув щодо пропозиції руки та серця. До речі, це всі твої лахи?

Я розводжу руками без слів, мовляв, що маю то маю.

— Дідько, у нас сьогодні дуже насичений графік. Робота, виставка, а перед цим треба ще й по магазинах пробігтися. Скільки тобі потрібно часу, щоб зібратися?

— Коли ти стаєш ось таким серйозним — ти мене лякаєш. Приколіст Олесь мені більше подобається. Що за виставка? — Рудий широкими кроками рвонув сходами на другий поверх, а я дрібочу слідом за ним, намагаючись не думати про шокуючу авантюру, в котру влізла абсолютно добровільно.

— Хм-м-м, я здивований, що якийсь з Олесів тобі все-таки подобається, — різко розвертається, хапає мене за плечі та втискає в стінку. В іншій ситуації цей жест можна було б вважати еротичним, але в нашій це щось інше. — Еммо, ти по-хорошому навіжена, ти всупереч усьому довірилася мені і я це ціную. У цьому світі не так вже й багато жінок, яких я глибоко ціную і я точно не очікував, що однією з них стане бандитка, яка кинула в мене камінь. Ти ще не зрозуміла, але ти маєш особливе чуття, ти дуже добре відчуваєш людей. Скористайся сьогодні цим чуттям, бо сьогодні я запрошений на благодійний захід, виставку-продаж у галереї мистецтв, яка належить моїй другій дружині. Як власнику компанії «Люксор» мені бажано там бути, не хочу щоб особисте кидало тінь на мій бізнес. І ти, звичайно, підеш зі мною. Як моя наречена. Тож готуйся, сьогодні у нас буде перше випробування. Не підведеш мене?

Сукня у мене одна і та, яку він же мені й купив. Тим паче я одягала її вчора. Тому сьогодні я з великим задоволенням натягнула свої улюблені джинси, симпатичну футболочку та зручні мокасини. Але відчуваю, що ввечері доведеться знову «встати на кляті підбори».

Олесь оцінив мене мовчки, кивнувши стрибати в машину, бо, на його думку, ми вже скрізь спізнилися.

— Простота не вражає? — оскільки він не залишив жодного коментаря щодо мого прикиду — я не можу не спитати. Напевно, підсвідомо провокую його на словесні перепалки, бо вже підсіла на них як на «стимулятор підвищення настрою». — Пан Рудий звик, що біля нього крутяться тільки фіфи при параді?