Розділ 7

Олесь

Це навіть на краще. Заберу відразу до себе, поки не передумала.

Помічаю за собою, що поспішаю, топлю більше за 50 км по місту. Ну і де це чудо? Біля під'їзду нікого. Хапаю телефон. На подив, відповідає після першого гудка.

— Еммо, і де тебе ловити?

— Я на четвертому поверсі. Мені страшно спускатися, там якийсь гад лампочки викрутив, — невдоволено бурчить не зовсім тверезим голосом.

Не коментуючи, піднімаюсь на четвертий поверх. Дійсно стоїть під дверима, поруч маленька старенька валізка. Яка слухняна. Невже дійшло, що моя пропозиція — це справді охріненний шанс для неї.

— А я думав ти у нас смілива, — таки не втримався. — А ти, виявляється, темряви боїшся.

— Я смілива тільки коли зла, — відповідає мені кнопа у тапочках, з хвостиком і ... в піжамі. Вона більше схожа на підлітка, ніж на молоду дорослу жінку. Це їй здається, що вона доросла, для мене вона все одно малявка.

— Це означає, що зараз ти добра та пухнаста? Дивлюся, вже до сну приготувалася. Добре, що не заснула прямо на килимку, — хмикнувши, закушую губу. Дідько, вона така прикольна.

І що мені робити? За руку її вести? Є кращий варіант. Закидую цю пушинку собі на плече, підхоплюю її валізу і несу вниз.

Але це була б не Емма, якби вона не почала обурюватись:

— Ти що собі дозволяєш?! У мене голова бовтається! Мене ще ніхто як мішок з картоплею не носив!

— Радий, що я в усьому у тебе перший!

— Не в усьому…

— Та хто з нас ідеальний, мала, — ці наші суперечки мене надихають, бадьорять краще за каву.

— Ти мене не скривдиш? Якщо образиш, я візьму кувалду і ти не впізнаєш, ні своєї машини, ні своєї мордяки.

— У-у-у яка грізна. Твоя дупця зараз у досяжності моїх зубів, так і хочеться цапнути на емоціях. Який сенс мені ображати тебе, Еммо? Ти можеш сміливо мені довіритися, я таких крихіток не ображаю.

— А чого це раптом тобі мене цапнути захотілося? — це диво починає вириватися. Добре, що я вже встиг підійти до машини.

— Сам не знаю. Напевно, на радощах, що в тебе є хоч щось апетитне. Розслабся, бандитко, я жартую, — саджаю її на переднє сидіння, пристібаю. Гм, жовта піжама зі смішним принтом. — Ти що пила, м-м-м? — Не поспішаю відсторонюватися. Якогось греця захотілося понюхати її волосся. Ой, не до добра такі пориви.

— Вино. Я, крім вина, нічого іншого не п'ю. І те рідко. А що в контракті буде пунтик… пук… — не може вимовити слово «пунктик» і починає гніватися.

— Заради тебе я обов'язково внесу цей… пунтик, — стримуючи сміх, сідаю за кермо, а Емма буквально миттєво вирубається.

Я живу в елітному приватному секторі у двоповерховому котеджі оригінального планування. Я люблю свій будинок, це моя фортеця, мій барліг релаксації. Тут діють лише мої правила і стіни просякнуті лише моєю енергетикою. Ділянка огороджена і вхід розташований так, що ніхто з сусідів навіть у бінокль не зможе роздивитися, що або кого я затягую до будинка.

Розбудити не вдалося, почала лаятися, не розплющуючи очей. Несу одразу до себе в спальню. При іншому розкладі я, звичайно ж, поклав би її в одній з гостьових спалень, але коли вона в такому стані я боюся залишити її без нагляду. А раптом уночі їй стане зле, знадобиться тазик чи компрес. Адже я обіцяв про неї подбати і ніяких інших думок у мене немає. Ну… майже.

Ледь заснув, уже відвик, коли хтось поряд так гучно сопе. Під ранок мене підкидає від того, що ця божевільна намагається мене зіштовхнути на підлогу:

— Злазь з мого ліжка! — шипить на мене Емма в передсвітанковій напівтемряві.

— Протверезіла? Може, водички? Це моє ліжко і моя кімната, до речі. Ти даси людині поспати чи ні? Буянитимеш — зв'яжу і віднесу до підвалу, — я коли сонний до мене краще не лізти, загризу.

— Ми не маємо спати в одному ліжку. Ти обіцяв, — от у неї насправді є багато класних якостей характеру, але є й недоліки. Так і хочеться гепнути подушкою, щоб заспокоїлася.

— Еммо, ти дарма переживаєш, дивлячись на твою піжаму до тебе не полізе навіть змучений сексуальним голодом мужик. Не буди в мені звіра, — притискаю її рукою, поваливши на ліжко. — Спи, заради бога!

— А що з моєю піжамою не так? — Ну, звичайно, як вона могла про таке не спитати. Похропуючи, вдаю що мене вирубило. А це чудо починає крутитися, намагаючись втекти з ліжка.

— Коли тобі там зверху вибирали долю, на тобі зробили особливу примітку: «а ця буде головним болем Рудого, щоб та скотиняка сильно життю не радів», — бурмочу, повертаючись до неї обличчям. — Куди зібралася?

— До вбиральні!

Простіше відпустити і не паритися. Намагаюся заснути і не можу! Ось як одне нестерпне дівчисько може перевернути твоє життя з ніг на голову?! Качаюсь хвилин двадцять у ліжку і йду шукати цю чучундру. Ну, звичайно! Ми горді та принципові! Ми згорнулися калачиком у вітальні на дивані! Ще й спить як немовля! Міцно та солодко! А я стою і витріщаюся на неї як дурень.

За дві хвилини повертаюся з пледом. Не така вже й страшна в неї піжама… Йолопе, якого біса ти надумав збуджуватися?! Нічого не буде! Інакше це знову перетвориться на чергову катастрофу! Тож тримай себе в руках, жеребчику!

Я тепер навряд чи засну, зате у мене є час накидати на чернетку умови нашого контракту, щоб було що обговорити за ранковою філіжанкою кави.

Емма

Голова таки неприємно гуде. Незвично перебувати в чужій хаті і особливо коли малознайомий чоловік дбайливо загортає тебе в плед. От я дурко... Нащо я йому вчора подзвонила?

Я справді наважилася на фіктивний шлюб???

З кухні долинають якісь звуки. Може, Рудий має прислугу? Закутавшись у м'якенький плед, шльопаю босоніж на запах кави. Е ні, прислугою наш нелюд ще не обзавівся, сам особисто, своїми білими руцями готує собі сніданок. І знову скуйовджений та пом'ятий. Але тепер це вже моя провина, не дала бідоласі виспатися.