Розділ 6

— Упевнений, що ти ще й людина слова і крутити педалі назад не в твоїх звичках, — ось тепер я розумію, за що його прозвали Лисом. Маніпулятор ще той. Як та лисиця, яка просила ворону, що вчепилася у свій шматок сиру, заспівати. А я справді не люблю забирати свої слова назад. Підловив мене на хвилі азарту. Тепер сиджу кліпаю очима і губами причмокую, намагаючись гідно прийняти свою поразку.

— Еммо, щось ти геть розгубилася. Дурненька, ти поки що не розумієш, як тобі насправді пощастило. Цілий рік ти ні в чому собі не відмовлятимеш. Єдиний виняток — тобі доведеться працювати. І не в моїх інтересах тебе ображати, адже я тепер залежатиму від тебе. Головне, щоб ніхто не здогадався, що наш шлюб фіктивний. Хоча… мої колишні, швидше за все, спробують нас викрити, бо вони в будь-якому разі дізнаються про заповіт і звичайно ж не відмовляться від ласого шматочка. Крім тебе з цією роллю ніхто не впорається. Повір. Я так відчуваю… так бачу. Ти зі своєю завзятістю та буйною фантазією покладеш їх на лопатки. Давай станемо дружною командою. Уяви, що це такий собі квест, що дозволить нам вийти на новий рівень.

— З чого це ви вирішили, що в мене буйна фантазія? — суплю брови, думок у голові стільки, що не знаю за яку вхопитися.

— Внутрішній голос підказав, — хмикає Олесь, скануючи мене своїм проникливим поглядом. — І звикай звертатися до мене на «ти». Навіть на роботі. Так треба. Я зараз відвезу тебе до твоєї подруги, ти з цією думкою переспиш, а завтра ми обговоримо всі пункти нашого контракту. І я тебе дуже прошу — подрузі жодного слова. Інакше нічого не вигорить. Я побачу по очах, якщо ти мені збрешеш. Еммо, агов! Може, хоча б посміхнешся, бо я вже починаю хвилюватися.

— Я в шоці, — видихаю слабким голосом. Тіло мліє, серце гепає в грудях, що перелякане. Дві хвилини до панічної атаки. Оце я вичудила! Мати Василева! Не про такі пригоди я мріяла!

— Як тобі допомогти? — такий ласкавий, аж не впізнати.

— Ущипніть мене.

Двічі його просити не доводиться — радо щипає мене за щоку. Я скрикую і дивлюся на нього з обуренням:

— Олесю, ми з вами не зможемо стати дружною командою, тому що ви маєте феноменальний талант вибішувати людей навіть на порожньому місці! Я не зможу бути ніжною лапочкою, коли в мені вирує бажання вас придушити!

— Ой, та заради бога! Еммо! На людях можна і потрібно себе контролювати, дотримуючись субординації, а коли ми залишатимемося вдвох, ти можеш випускати свої кігтики. Я в курсі, що жінкам час від часу треба вигулювати своїх демонів. Еммо, я настільки тобі огидний? — підсовується ближче і заглядає просто в очі.

— Цей ваш характер, Лис Микитович... ви будь-кого доведете до гріха, — бурмочу, затиснута в кутку.

— Я намагатимусь поводитися добре. …Піклуватимуся про тебе. Адже я також хочу, щоб у нас все вийшло.

— Було б сказано... Ви можете не влазити в мій особистий простір з таким нахабством? — Хочу, щоб він відсунувся від мене. Пихкаю, червонію, злюся.

— Близькість чоловіка викликає істерику у твоїх тарганів, Еммо? Із цим треба щось робити. Адже мені доведеться іноді тебе обіймати. Прорепетируємо і ти звикнеш. Все буде добре. Промов це вголос. Як мантру. Ну ж бо!

Дивлюся на нього і вже шкодую, що приперлася до Києва:

— Відвезіть мене додому, поки я вас не покусала, — видаю йому іншу мантру. Олесь нарешті заводить двигун і ми рушаємо. Мовчимо. Пауза швидше за все потрібна мені, щоб прийти до тями. Біля Катрусиного будинку знову ловить мій погляд:

— Заїду за тобою завтра о пів на восьму. Не відмовляйся. Прийми ванну, відпочинь, а завтра обговоримо нюанси.

— Моя подруга нізащо не повірить у «наше кохання з першого погляду» та стрімке одруження. Вона мене знає з дитинства, — хитаю головою, з жахом уявляючи, що доведеться брехати ще й Каті.

— Придумай щось, аби її переконати. Скажи, що розгледіла в мені скарб, який страшно втратити, — Олесь не може без іронії, бо як не йому знати, який він «скарб».

Катька в ці казочки не повірить, вона сама мене попередила, що Рудий намаханий і нестерпний. Ситуацію ускладнює ще й той факт, що на фірмі працює її Валерик, який має очі та вуха.

Виповзаю з машини і ходою задовбаної першим робочим днем ​​людини, шурую до під'їзду.

Навіть ключі дістати не встигла — двері переді мною відчинилися самі. Точніше, їх рвучко відчинила Катька з неймовірним подивом на обличчі.

— Оце ти даєш, подруго! Тебе сам Рудий додому привіз? — ого, події набирають обертів.

— А ти звідки знаєш? — намагаюся не здаватися засоромленою та нещасною.

— У вікно побачила його машину, — сміється моя схвильована подруга, приготувавшись дізнатися свіжі новини з перших вуст. — І як ти з неї вистрибнула. Мені мій Валерик якось показував машину свого боса. Таких позашляховиків у місті повно, а у цього емблема з лисицею на дверях.

— Правда? А я навіть не помітила… бо була повністю засліплена цим чоловіком, — видаю у відповідь, розуміючи, що тепер вже шляху назад немає. Доведеться зморозити історію як я зненацька «закохалася».

— І чим же він тебе вразив? — Катька зачаровано приземляється на кухонний табурет і тягнеться за сухариками зі смаком кальмара.

— Ти, як медпрацівник, маєш знати, що цю гидоту їсти шкідливо, — відбираю у неї пакетик із сухариками і лізу до холодильника за вином. Я ще вранці помітила пляшку червоного, одразу видно, що подруга відповідально готувалася до мого приїзду. — Давай відсвяткуємо. Мене взяли на роботу. Я тепер особиста помічниця головного боса.

— Еммо, та кажи не дражнися! Бачиш, вже руки трясуться у передчутті бомбічних новин! Наша кнопка закохалася? Адже вже давно пора!

— Кать, його дотепність і неординарність мене просто засліпили, — важко зітхаю. Сподіваюся, вона мені пробачить, коли дізнається правду. Через рік я обов'язково зізнаюся, але сьогодні... сьогодні я вигадаю для неї історію, в яку тимчасово повірю сама, бо мені справді закортіло ризикнути. А раптом це реальна можливість вирватися зі скрути. — Я таких чоловіків у своєму житті ще не зустрічала. От і не встояла, розтанула, як той ванільний пломбір, — роблю великий ковток вина. В принципі, я справді не зустрічала таких, як Олесь, тут я не збрехала. Можна навіть змусити себе не вважати це брехнею, адже це цілком можна назвати прикриттям для участі у спецоперації. — Знаєш, між мною та Олесем миттєво проскочила така потужна іскра, хімія, яку можна було навіть на дотик відчути.