Розділ 5

— Упевнена, що я й сама впораюся, — ділова, горда, беру ці «щипчики», бо палички для новачків схожі на пінцет, хапаю шматочок, який сподобався мені найбільше, булькаю його в соєвий соус, але... дістати його назад якогось біса вже не виходить.

— Знаєш, у японській культурі прийом їжі — це ціла церемонія, у якій немає нічого незначного. Недотримання деяких нюансів можуть зіпсувати враження від усієї вечері. Так от, дивлячись на тебе, якби тут були японці, ці бідолахи вже колективно зробили б собі харакірі. От уперта, — зітхаючи, хитає головою Олесь. А далі він вже не питає у мене дозволу, сідає поруч, відкриває запасний соус, відбирає у мене палички, підхоплює ними краплю васабі, кладе на черговий шматочок, спритно затискає його «щипчиками», занурює бочком у соус і підносить до моїх губ. — Суші їдять ось так, — і як маленькій дитині, майстерно засовує мені в рот весь шматочок. Начебто нічого, їсти можна, хоча я очікувала чогось більш вражаючого.

— Лесику? — лунає позаду здивований жіночий голос і обличчя мого боса змінюється до невпізнання. — Вибач, не змогла пройти повз. Ти так мило годуєш свого горобчика, — вона мені вже не подобається, а Олесю, мабуть, вона не подобається вже давно.

Він обертається дуже неохоче і видавлює крізь зуби:

— Не те, щоб добрий вечір… Жанно. Ти ж кудись ішла? Ось і до побачення.

— Хто це був? — подаю голос, коли розфуфирена краля пішла собі далі, виляючи стегнами. Горобчиком мене назвала, курка фарбована!

— Моя перша дружина, — відкашлявшись, відповідає Олесь, явно невдоволений цією зустріччю. — Так працює закон підлості. Іноді не бачиш людину роками і коли ти зовсім не готовий до зустрічі — ти обов'язково зіткнешся з нею ніс до носа. Еммо, що ти виробляєш? — Обурено дивиться, як я тягаю і з великим задоволенням хряцаю рожеві шматочки імбиру. — Його їдять між різними видами суші, щоб перебити смак. Ти таке чудо. …У хорошому сенсі, — додає, помітивши, що я вже насупилась. — Коротше, їж як тобі подобається, можеш навіть пальцями, я дозволяю. Головне, щоб ти подобрішала, — повертається на своє місце терзати свою котлету по-київськи.

— Олесю, а ви кохали своїх дружин? А що, — хмикаю. — Вам можна ставити питання про особисте, а мені ні?

— Швидше за все, то були пристрасні захоплення, як з'ясувалося потім. Коханням там і не пахло. Мене взагалі важко любити, тому що жінки за критику в іронічній формі готові роздерти тебе на шматки, а я був дуже щедрим на підколи, — відповідає, погравши бровами. — Простіше завести коханку, але там теж свої нюанси. Я надто вибагливий. Мені мало гарної фігури, гарненького личка та хоч якогось інтелекту.

— Ні, в ці нюанси я не хочу вникати. А діти у вас є?

— Бог милував. З такими стервами дітей заводити було не можна. Але я хочу хоча б одного карапуза. А ти чому питаєш? Намагаєшся уявити який із мене батько?

— Угу, — киваю і сміюся. — Чомусь мені здається, що чоловіком ви можете бути нікчемним, а от батько з вас буде суперський, прикольний, відданий. Ви дуже неординарна особистість. Не знаю, чи пройшла б я співбесіду, якби дісталася офісу без ексцесів та пригод під дощем. Тому я не шкодую, що кинула цеглу і таким чином отримала посаду. А з нею і досвід, який мені забезпечено, працюючи з вами.

— О, Емма підкріпилася, подобрішала, значить, можна закидати вудку, — хмикає Олесь, прибираючи подалі від мене гострі предмети. — Я хочу запропонувати тобі чесний та вигідний контракт. Забігаючи наперед, хочу відразу сказати, що порядність зі свого боку гарантую на всі двісті відсотків. Бо я хоч і знатний паршивець, але почуття гідності мені знайоме. Мені потрібна фіктивна дружина, і на це є дві причини. І ти, Еммо, ідеальна кандидатка на цю роль…

— Далі можете не продовжувати, Лесь Микитович, я не погоджуся, — від моєї доброти та гарного настрою не залишилося й сліду, починаю закипати від злості. Це ж треба таке запропонувати! Фіктивний шлюб! Мені! — У мене теж є почуття власної гідності та гордість. Я у ваших аферах брати участь не збираюся! І взагалі я хочу піти звідси!

— Образилася? — підзиваючи офіціанта, все намагається зловити мій погляд.

— Це ще слабо сказано. Який же ви все-таки козел! А я на хвилину навіть подумала, що ви хороша людина!

— Я хороша людина, Еммо. Але кожна людина має свої козирні прибабахи. Хоча хорошим для тебе бути складно, бо в тебе, дівчинко, завищені стандарти. Ти навіть мене не вислухала. Я розчарований. Мені щиро шкода, що ти здатна так легко профукати свій шанс, — поки він розплачується з офіціантом, я підхоплююсь з-за столу і біжу до виходу. Але на сходах моя нога через кляті підбори підвертається, і я була на міліметр від того, щоб покотитися стрімголов вниз, якби не сильні руки Олеся, що зловили мене в цей момент.

— Імпульсивність ще нікому не приносила дивіденди, Еммо. Не дуркуй і вислухай. Я б на твоєму місці не відмовлявся від такої суми, яку працюючи в офісі, ти і за все життя не заробиш. Я з радістю віддам ці гроші тобі, ніж їх поділять мої колишні дружини!

Нерозбірливо гарчу, продовжуючи вириватися, але вже не так агресивно. Зараза, жіноча цікавість все ж таки бере своє. А раптом його пропозиція справді варта уваги?

— Сідай у машину і я поділюся з тобою подробицями, — шепоче, торкаючись кінчиком носа мого вуха і я, до свого невимовного жаху, раптом усвідомлюю, що мені приємно відчувати його обійми. Як таке можливо, якщо, як чоловік, Лис мене не приваблює? Чи вже приваблює? Чи в суші мені попалася отруйна риба, яка отруїла мій мозок і я починаю втрачати клепки? Точно вся справа в рибі, бо я згідно киваю і сідаю на переднє сидіння…

З місця ми не рухаємося, просто усамітнилися в салоні авто, ніби в будуарі, маючи намір обговорити шалену ідею, яка стукнула Лису Микитовичу в макітру. Склавши руки на грудях, дивиться на мене з таким виглядом, наче вперше побачив:

— Життя навчило мене розбиратися в людях, а останні два розлучення навчили мене розбиратися ще й у жінках. Твоя тендітність оманлива, тому що в тобі стільки пороху, що з тобою не кожен мужик впорається, а того, хто впорається — можна вважати щасливчиком, бо твій темперамент, Еммо, гарантує твоєму обранцеві яскраві враження. І саме твій характер навів мене на думку запропонувати тобі зіграти роль моєї дружини і «порвати» моїх колишніх одним поглядом. Ніжним поглядом. Я потім поясню деталі. Я сказав, що мені потрібна фіктивна дружина з двох причин. Одна з них — це мої нестерпні колишні, які навіть потоваришували на ґрунті ненависті до мене. Хочу їх подраконити. Вони вважають мене збоченцем, скупердяєм, імпотентом, який ховає свою недієздатність за іронією, що я не вмію любити, що мене ніхто не покохає навіть за гроші, бо я не вмію «розчинятися в жінках». Не питай, що це таке, я не знаю і не хочу знати. Коротше, ті дві істерички ще багато всякої гидоти про мене говорять і через те, що вони обидві публічні особи, на моє нещастя, їх знає кожен собака, а вони знають усіх моїх знайомих, друзів та підлеглих. Я не можу попросити про це когось зі своїх і зовсім лівого теж не можу. Тільки когось нового, немісцевого на кшталт тебе. Важливою є також довіра. А тобі я довіряю, твоїй простоті, твоїй наївності та гордості. Не вважай це фантастикою, мовляв, як я міг так швидко тебе промацати. Просто у досвідченого чоловіка нарешті запрацювала інтуїція. Друга причина, і вона найважливіша — це заповіт мого батька. Мій старий був непересічною особистістю і почуття гумору в нього теж було особливим. Ми із ним не були надто близькі, він кинув мою матір, коли мені було вісім. Але я його єдиний син і за законом мені залишилося у спадок… чимало. Він жив в Італії і був власником ріелторської та туристичних фірм, сколотивши величезний капітал. До цього також додаються яхти, особняки, колекції. Синьйор Нік, як його кликали в Сорренто, помер три тижні тому. Дотримуючись його примхи, заповіт буде оголошено через тридцять три дні після його поховання. Але я вже знаю його зміст, ми міцно випили з його адвокатом і він так розчулився, що взяв і розляпав мені усі секрети. Суть у тому, що я отримаю спадщину лише через рік, якщо на момент оголошення заповіту буду одружений і проживу цей рік зі своєю дорогоцінною половиною у любові та злагоді. В іншому випадку, якщо на момент оголошення заповіту я буду двічі розлученим козлом — половину мого спадку я мушу розділити між моїми колишніми дружинами. А я із принципу не можу цього допустити. Розумієш?