Няня на осінь

РОЗДІЛ 12. ЛУК’ЯН

Додому ми повертаємося ближче до обіду. Щойно відчиняю двері, Христя виходить у передпокій і одразу кидається до Єви.

— Ну як наша квіточка?

— Лікар сказав, що я з’їла щось не те і тепер мені треба кілька днів побути вдома, — повідомляє Єва й дозволяє тітці себе обійняти.

Виглядає вона значно краще, ніж уночі. Температура спала, щоки вже не горять, та й у погляді знову з’явився звичний блиск. Лікар відпустив нас додому, давши всі необхідні рекомендації на найближчий час.

— Це дуже добра новина, — Христя випрямляється й оцінює вже мене. — А ти йди в душ освіжись. Ми з Євою поки покупаємося, перевдягнемося, а потім я приготую всім нам пізній сніданок.

Я киваю.

Після душу перевдягаюся в чисту футболку й спортивні штани. Так набагато краще. 

Спускаюся на кухню й застаю Єву за столом. Перед нею стоїть тарілка з вівсянкою та бананом, від якої залишилося кілька ложок, і чашка теплого чаю. Донька старанно доїдає останній шматочок банана, а тоді відкладає ложку.

— Тату?

— Що, квіточко?

— Я все з’їла. Можна тепер мультики?

— Можна. А потім ми складемо з тобою той новий конструктор, який відкладали до вихідних.

— Справді?

— Якщо почуватимешся добре.

— Я почуваюся дуже-дуже добре почуваюся!

Єва миттєво зіскакує зі стільця, ніби вирішує підтвердити це на практиці, й біжить у вітальню. За мить звідти долинає знайома мелодія її улюбленого мультфільму. 

Христя ставить переді мною велику чашку міцної чорної кави.

— Пий. Тобі треба.

— Дякую.

Слідом за кавою на столі з’являється тарілка з гарячим омлетом із сиром та зеленню, підсмаженим хлібом і нарізаними помідорами.

— А тепер поїж нормально.

— Що б я без тебе робив.

Беру виделку й відрізаю шматок омлету. Лише після першого шматка в роті розумію, наскільки голодний.

— І не кажи, — задоволено відгукується Христя.

Вона прибирає Євину тарілку, відносить її до мийки, а тоді повертається й сідає навпроти мене.

Я надто добре знаю цей погляд. У жінок Борецьких він, схоже, передається у спадок. Так само дивиться мама, коли збирається витягнути з мене правду. Христя. І навіть Єва вже опанувала це мистецтво.

— Що? — не витримую я.

— А де твоя подружка?

Я перестаю жувати.

— Уляна не моя подружка.

— Ага.

— Перестань.

— Лук’яне, ти привіз дівчину додому. Як я можу перестати? — Христя примружується.

— Це сталося випадково.

— Звісно. Випадково привіз додому дівчину, хоча після розлучення з тією відьмою жодного разу нікого не приводив.

Кидаю погляд у бік вітальні.

— Тихіше. Я не хочу, щоб Єва почула, як ти називаєш її матір відьмою.

— Вона дивиться мультики. І взагалі, чим швидше зрозуміє, що її мати — засранка, тим краще для неї. Менше буде розчаровуватись. 

— Христю, — попереджувально промовляю я. — Я не буду налаштовувати Єву проти Елли. Нехай підросте й сама зробить висновки.

Сестра невдоволено підтискає губи. Вона ніколи не приховувала свого ставлення до Елли. Особливо після розлучення. І я її чудово розумію. Та одне діло — що думаємо про мою колишню дружину ми, дорослі, й зовсім інше — що чує про власну матір Єва. Я не хочу, щоб наші з Еллою стосунки негативно впливали на доньку. 

— Добре-добре, як знаєш, — Христя піднімає руки, демонструючи капітуляцію, а тоді одразу нахиляється ближче. — Але не зіскакуй з теми. Хто ця дівчина, що була з тобою?

Схоже, від допиту сестри мені таки не відкрутитися. Та й приховувати тут, власне, нічого.

— Пам’ятаєш, я казав тобі про сестру Святослава?

— Бляха, я знала, що ця дівчина мені сподобається, — перебиває мене Христя. — Щойно ти розповів, що вона вгатила тебе тацею, я одразу відчула між вами цей романтичний вайб. Знаєш, як буває в кіно?

— Ні, не знаю. Очевидно, ми з тобою дивимося різні фільми.

— Та ну, ти ж розумієш, про що я.

— Абсолютно не розумію.

— Ти її бісиш, вона тебе бісить, ви сваритеся, а потім…

— Христю, не вигадуй.

— Лук’яне, та це ж класика.

— Якщо я відповів на твоє питання, то хотів би спокійно поїсти.

Відрізаю шматок омлету, сподіваючись, що на цьому допит завершено.

Дарма.

— Ні, зачекай, я ще не закінчила.

— Хто б сумнівався.

— Припустімо, що вона опинилася в тебе вдома випадково. Тоді що ви взагалі робили разом посеред ночі?

— Я підвозив її додому. А потім подзвонила ти й сказала, що Єві погано, тож ми разом приїхали сюди.

— Отже, підвозив додому, — багатозначно повторює Христя.

— Не виривай слова з контексту. Підвозив додому означає саме те, що означає. Святослав був зайнятий, а мені було не складно. Я б так само не мав нічого проти, якби Свят підвіз тебе, коли тобі це потрібно, — тицяю в неї виделкою.

— Добре. Тоді інше питання. Ти визнаєш, що помилявся щодо неї? Що Уляна насправді не така агресивна й нахабна, як тобі здалося в перший день вашого знайомства?

На це принаймні відповідь у мене є.

— Так, помилявся.

— І вона тобі подобається? — ніяк не вгамується сестра.

Я зволікаю. Сказати «ні» було б неправдою. З Уляною мені на диво комфортно. Але одне я знаю точно: серйозні стосунки мені зараз не потрібні. Я не готовий витрачати на жінок час, сили й емоції. У моєму житті й без того достатньо всього, що потребує моєї уваги. 

— Вона мені подобається як кандидатура на роль няні для Єви, — зрештою відповідаю я. — Мене б це цілком влаштувало. Але вчора поговорити з нею про роботу не вдалося — було геть не до цього. Та й не певен, що Уляна взагалі захоче на мене працювати.

— Ця дівчина серед ночі поїхала з тобою до лікарні, — без жодних вагань заявляє Христя. — Думаю, шанс у тебе є. І на твоєму місці я б поговорила з нею якнайшвидше, бо за два дні я повертаюся до Києва. На жаль, довше залишитися не можу. Тож у тебе два варіанти: або телефонувати мамі й просити, щоб вона приїхала, або домовлятися з Уляною.




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше